«Жалкую, що видавець не вибив з неї грошей»: Андрій Кокотюха про Юлію Тимошенко, Ані Лорак та Пригожина

Андрій Кокотюха – найбільш плодовитий сучасний український письменник та відомий кіносценарист. В інтерв’ю BLIK.ua він відверто розповів, як заробив на квартиру, кому із російських зірок діставав «Боржомі» на замовлення, чи була його книга про Юлію Тимошенко політичним замовленням та які в нього стосунки із кумом Сергієм Жаданом.   

«Моя дружина «торгує» чоловіком. Це її бізнес»

– Андрію, видання Forbes Ukraine включило вас у 2025 році до топ-10 українських письменників, чиї книжки купували найбільше у два попередні роки. Як ставитеся до таких рейтингів? 

– Всі рейтинги, які готує якась організація, установа, спільнота чи видання, значною мірою мають суб'єктивний характер. Їх майже неможливо перевірити. Я не проти рейтингу письменників від Forbes Ukraine, де займаю десяту сходинку. Це приємно і почесно. 

Але водночас бажано знати, як вони рахують і чи повністю все порахували. Тому що в мене на той момент було десять видавців. Чи з кожним із них представники Forbes Ukraine зв'язувалися, чи з кожним звіряли продажі, тиражі? Я не думаю, що вони цим заморочувалися. Інакше моє місце було би трошечки вище. Це видно хоча б за результатами свіжої «Книжкової країни».

Водночас втішає той факт, що рейтингом авторів, їхньою популярністю, тиражністю в Україні взагалі хтось цікавиться і робить з цього медійну подію. Адже це звертає увагу певної аудиторії на те, що у нас існують українські письменники, і що вони можуть бути успішними.

– Чи можна вас вважати заможною людиною? Forbes Ukraine оцінює ваш дохід від проданих книжок за два роки у 900 тисяч гривень. 

– Переведіть в долари чи євро по курсу і отримаєте відповідь. 

Андрій Кокотюха. Фото: facebook.com/kokotuha.andrij.ne.viz.mete

– Однак ви купили, приміром, квартиру з прибутку від книжок? 

– На доходи від письменництва – ні. А ось на прибуток від кіносценаріїв – так. 

– У вас є власний сайт, де продаєте книги з автографом автора. Переважно там їх реалізуєте чи через крамниці? 

– Цим сайтом опікується моя дружина, яка «торгує» чоловіком. Це її бізнес. Все інше мене якось менше цікавить.

– Тобто ви тільки творчістю займаєтеся, у комерційні справи не особливо вникаєте? 

– Ні, не так. Я створюю продукт, котрий має попит, а отже, є комерційно успішним. Тому писати книжки для мене – комерційна справа. Кожен рукопис – прорахований бізнес-проект. Дружина Ірина створила інтернет-книгарню, а я як ФОП маю відповідні КВЕДи, аби займатися роздрібною торгівлею онлайн та наживо.

Дружина продає книжки мого авторства, але то винятково її заробіток. Я лише вантажу коробки і підписую примірники, коли і кому це треба. Отже, мені важливо, аби створений мною товар був широко представлений. Хоча організація процесу – теж свого роду творчість.  

– У вашому доробку десятки книжок. Скільки саме?

– 109. Водночас зауважу, що рівень письменника не вимірюється тільки кількістю книжок. 

Андрій Кокотюха та його книги. Фото: facebook.com/kokotuha.andrij.ne.viz.mete

– Серед них 29 книг для дітей. Які книжки особливо зайшли юному читачу? 

– Це треба спочатку спитати у юного читача. Я думаю, що це в першу чергу «Таємниця козацького скарбу». Вона витримала 16 перевидань, стільки ж років перевидається. А ще «Гімназист і чорна рука» – детектив, який є в шкільній програмі. Хоча його, на мою думку, пропонують вивчати трохи запізно – в сьомому класі. Я би поставив його для п'ятого класу.

Тиражі і продажі цих творів показують, що батьки витрачають гроші на правильні книжки своїм дітям. 

Книжка «Гімназист та чорна рука»

– У цьому році ви отримали премію імені Всеволода Нестайка за детектив «Загадки проклятої штольні». Наскільки ця відзнака є важливою для вас? 

– Вона важлива хоча б тому, що Всеволод Нестайко – один із українських авторів, на яких я зростав. Почав читати рано, в чотири роки. У радянські часи було багато книгарень, але дуже мало цікавих книжок. Всі найкращі книжки знаходилися в бібліотеках. І твори провідних українських авторів неможливо було дістати. Приміром, треба було ставати в чергу на книгу Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки». Я на цій книжці виріс. 

А ще мою трилогію про пошуки скарбів ілюстрував Анатолій Василенко, який малював й для «Тореадорів з Васюківки». Тому для мене було великою честю хоча б в такий спосіб бути причетним до свого улюбленого з дитинства автора. 

Андрій Кокотюха. Фото: facebook.com/kokotuha.andrij.ne.viz.mete

«Перемоги у «Коронації слова» давали мені фінансову стабільність» 

– У березні цього року побачила світ нова редакція роману «Темна вода», яка співзвучна творчості Артура Конана Дойла. Він отримав ще у 2006 році Гран-прі престижного конкурсу «Коронація слова». Які тепер є суттєві зміни у ньому? 

– Додано більше реалій нашого часу. В тому числі пов’язаних із російсько-українською війною, яка почалася в 2014 році. Готичний детектив «Темна вода» дав початок неофіційній серії собі подобних історій – «Легенда про Безголового», «Аномальна зона», «Пророчиця» тощо.

– Роман «Темна вода» примусив вас припинити участь у конкурсі «Коронація слова», бо Гран-прі – це вже вершина. Трохи жалкуєте про це? 

– Десятиліття, коли я перемагав у різних номінаціях на конкурсі «Коронація слова», давали мені завжди більш-менш гарантовану фінансову стабільність. Тому що в ті часи без отримання цієї досить великої одноразової грошової премії автор книжок в Україні прожити не міг. 

Але паралельно я заробляв і досі заробляю написанням не лише книжок, а й сценаріїв. Тому абсолютно не шкодую про те, що «Коронація слова» перестала мною цікавитись як учасником-конкурсантом. І я перестав підганяти під момент подачі рукопису на конкурс свої робочі графіки. Хоча до цього конкурсу ставлюся надзвичайно тепло. Ми з організаторами друзі й партнери, в тому числі – по книжкових фестивалях. Він дуже крутий і престижний. 

Роман «Темна вода»

«З Лєрою Мандзюк ми швидко знайшли спільну мову»

– Кліп на пісню поета та вашого друга Сергія Жадана «Роботопес» з вами у головній ролі та стендаперкою Лєрою Мандзюк зібрав 500 тисяч гривень. Також відомо, що на цей кліп про чотирилапого робота надихнула ваша книга «Робот ховається у школі». Можете детальніше про це розповісти? 

– Знімальну групу збирали режисер Денис Воронцов і Сергій Жадан як автор проєкту. Мені відводилася тільки роль актора. Сказали, що матиму дублера-каскадера, але по факту його не було. Ми знімали цей кліп рівно 12 годин, за 29-градусної спеки. Це було на Трухановому острові 5 серпня минулого року. 

Ідея була в тому, що автор першої в Україні книги для дітей про робота та Сергій Жадан як військовослужбовець бригади НГУ «Хартія» займаються збором на роботизовані комплекси (НРК). Слово «робот» для обох проєктів є ключовим, воно є основою сучасної війни. Тому ми вирішили використовувати цю тему для просування книжки і водночас для збору на роботизовані комплекси. І те, і інше у нас вийшло. 

– А як працювалося із Лєрою Мандзюк? 

– На зйомках тоді побачив її вперше. І, чесно кажучи, про її існування не знав. Проте це не завадило нам швидко знайти спільну мову. 

Я сам не професійний артист, але теж знаю, як поводити себе на майданчику. Працюю в кіно майже 30 років. Тому нічого нового для мене тоді не було. Єдиний дискомфорт – спека. Сильно натер між ногами, але робив усе, аби група цього не помітила. 

– Вона в житті така ж весела і смішна, як на сцені?  

– Не знаю, яка вона в житті. Побачив Валерію в образі, який вона втілювала. Актор в житті і в сценічному образі – зовсім різні люди. 

«У мене ніколи в житті не було зарплати»

– Ви як книжковий волонтер організовуєте збори на закупівлю книжок для українських читалень. Скільки допомоги вдалося зібрати?

– Близько півмільйона гривень за три роки. Тому що книжки – не дрони, на них жертвують не так активно. Хоча і на безпілотники збори впали. 

Іноді кажуть, що нові книжки зараз коштують, як крило літака. Але все ж таки вони дешевші за дрони. А ще я домовляюся з видавцями, які мені дають великі знижки. Тому купляю комплект з п’яти нових книжок за гривень вісімсот. 

Допомоги просять переважно сільські бібліотеки з таких глухих населених пунктів, де нової книжки не бачили років 20. Тому книга, видана в 2016-2017 роках, для них вже як нова.

В Україні, наскільки мені відомо, приблизно 15 тисяч бібліотек. Але активно діючих сьогодні близько тисячі. В мене вже 750 заявок від книгозбірень за цей час. Інші бібліотеки або стабільно фінансуються, або не розвиваються. 

– Для фронту робите збори чи свої гроші жертвуєте? 

– У мене немає регулярного надходження коштів, я не отримую ніде зарплату і ніколи в житті не отримував. Живу з виплат, гонорарів, тому надходження нерегулярні. Зараз, під час масштабної війни, це трошечки напружує. Тим не менше, якщо мені надходить велика сума гонорару, відразу відділяю 10% на потреби ЗСУ або потерпілих від війни.

Скажімо, коли я отримав державну премію за роман «Врятувати березень» (про окупацію Київщини), половину її відразу передав на потреби потерпілих від російської окупації. Моя дружина волонтерила там, я їй передав ці гроші. 

Водночас не передаю кошти на якісь загальновідомі благодійні фонди. Допомагаю тим, кому допомога потрібна, передаю з рук в руки. 

Андрій Кокотюха. Фото: facebook.com/kokotuha.andrij.ne.viz.mete

Зйомки «Фільми для НЕПмана» фактично врятували життя її режисеру

– У вересні минулого року розпочалися зйомки пригодницького серіалу за вашим сценарієм «Фільма для НЕПмана». Як співпрацюєте з режисером Батою Недичем, з яким це була третя спільна робота?

– Бата Недич – мій гарний знайомий, з яким робили перший україномовний міні-серіал «Століття Якова» (за романом Володимира Лиса). Нагадаю, він отримав три професійні премії «Телетріумф» у 2018 році і досі є достатньо рейтинговим. Це був перший україномовний телевізійний художний фільм за 16 років незалежності країни, який з'явився в ефірі. Виняток – «Украдене щастя» Андрія Дончика, 2004 рік, теж 4 серії і теж «1+1».

З Батою під час зйомок проєкту «Фільма для НЕПмана» (авантюрний ретро-серіал) я співпрацював дистанційно. Ця 4-серійка фактично врятувала йому життя. Бата перебував на лікуванні із важкою онкологічною хворобою. Коли йому довірили зняти «Фільму …», йому стало легше. Бата повернувся до роботи. Вона допомогла йому, якщо не повністю одужати, то почувати себе значно краще, додати життєвих сил.  

– Коли «Фільму …» можна буде побачити? 

– Серіал ще не вийшов. Він знімався на Одеській кіностудії. А в Одесі постійні обстріли. Тому робота дуже ускладнена. Плюс постпродакшн все ж йде довше, ніж продакшн. Все ж, скоріше за все, до кінця цього року на якійсь платформі чи каналі «Фільму для НЕПмана» покажуть. Але це вже питання Держкіно, яке фінансувало проєкт. 

– Скільки у вашому доробку сценаріїв для кіно? Наскільки складною є ця робота? 

– Сценаріїв в доробку понад 200. Але треба розуміти, що вони є різними: повний метр, серіал, документальний фільм тощо. Сценаріїв серіалів створив більше десятка. Я також є автором в сценарних групах кількох телевізійних проєктів. Був сценаристом і реаліті-шоу.

Зазвичай під «кіно» розуміють повний метр, для кінотеатрального прокату. Повних метрів у мене 2,5. Чому? Тому що фільм «Червоний без лінії фронту» ніяк не вийде на екран через повномасштабне вторгнення.

Книги Андрія Кокотюхи. Фото: facebook.com/kokotuha.andrij.ne.viz.mete

«Валерія і Пригожин їздили в Україну, щоб … пити «Боржомі»  

– Для якогось ток-шоу робили сценарії? 

– До війни, в 2010-2011 роках, працював сценаристом на реаліті-шоу «Голос країни». 

– Можете розповісти, як із зірками співпрацювали? 

– Тоді в Україну постійно приїжджали росіяни та їхні зірки. Ставки робилися переважно на московських артистів. Вони на «Голосі країни» сиділи серед зіркових тренерів і приймали рішення. Думаю, що були й на той час путіністами. І зараз - публічні прихильники війни і Путіна. Приміром, це співачка Валерія. Вона тоді в Україні «годувалася», отримувала у нас чималі гонорари (разом із своїм чоловіком Йосипом Пригожиним).

Пам'ятаю історію, коли Пригожин скаржився мені, що в Москві немає «Боржомі», просив дістати йому цей напій. Я йому те «Боржомі» приніс – хай п'є. Ось, мабуть, чому вони їздили в Україну – «боржомі пити» (жартує, – М.Ш.).

Андрій Кокотюха. Фото: facebook.com/kokotuha.andrij.ne.viz.mete

«Зараз пишу, як російська агентура полює за нашими морськими дронами» 

– А над якими книгами працюєте? Про що вони? 

– Зараз пишу кілька сценаріїв для кіно. Від початку року закінчив писати три книжки. Це продовження ретро-серії про Клима Кошового, перша книга нового ретро-циклу «Роза і Шип: авантюрна парочка» та підлітковий детектив «Заховайте телефони!» Також у мене додалося три нових видавництва, вже співпрацюю із 13-ма. До кінця року весь «розписаний» – і для видавництва, і для кіновиробництва. 

– Які ваші книги мали найбільший наклад і регулярно додруковувалися? 

– Щодо дорослих книжок, то є лонгселери, які не припиняли додруковувати. «Червоний» вже понад 15 років, а «Адвокат Личаківської» – понад 10 років. Розкажу, як ми створювали комікс про ЗСУ «Позивний «Голод». Мені давали зведення із фронту від штабу Сухопутних військ. Також вивчав історії про наших військових, їхні бойові дії. Знаходив теми і готував матеріали. На жаль, цей проєкт тимчасово закритий, тому що наш художник мобілізований у Збройні Сили.  Але я хотів би розвивати цю тему надалі.

– Що ще встигли написати про нинішню війну? 

– На цю важливу тему я вже написав п'ять книг, а вийшло друком чотири. Перша з них, «Врятувати Березень», була підготовлена ще в квітні-травні 2022 року. А вийшла у вересні того року. Це перша художня книга про повномасштабне вторгнення, окупацію Київщини. Вона у 2023 році отримала премію Кабінету міністрів України. 

Також написав два шпигунських трилери з циклу «Врятувати таймер війни», готується до друку й третій. Книга «Робот ховається в школі» – це теж про сучасну війну. Про те, чим живуть сьогодні школярі, як діє російська агентура і як їй протистояти. 

– Про що буде йти мова у третій книзі «Таймер війни»?

– Про події 2024 року. Мене консультує Головне управління розвідки, але сам знаходжу актуальні теми. В третій книзі буде йти мова про те, як російська агентура полює за нашими морськими дронами «Магура». І як українські розвідники і контррозвідники успішно цьому протистоятимуть. 

Андрій Кокотюха і Кирило Буданов. Фото: facebook.com/kokotuha.andrij.ne.viz.mete

«Ані Лорак – скотина, але вона була відібрана на Євробачення на конкурсній основі»

– Ви писали, що політик Андрій Єрмак був продюсером співака DREVO. І порівнювали це з тим, що 21 рік тому Микола Томенко став продюсером учасників Євробачення «Гринджол». Можете пояснити? 

– Звичайно, це іронія. Бо у DREVO і Андрія Єрмака немає і не було офіційної співпраці, як між продюсером і артистом. Нагадаю, в 2005 році Микола Томенко (як гуманітарний віце-прем'єр у помаранчевої влади) вирішив, що на Євробачення від України без конкурсу поїде група «Ґринджоли» з піснею «Разом нас багато». Єдиною, до речі, їхньою композицією, яка взагалі відома.

Ані Лорак – скотина, нині ще й зрадниця. Але в згаданий час вона була відібрана на Євробачення на конкурсній основі. Гарно співати вміла і тоді, і зараз. Проте це не виправдовує зради. Та наголошую: на такі конкурси обирають, а не призначають політичною волею.  

Отже, Андрій Єрмак повторював шлях Миколи Томенка, тільки в інший спосіб. Він взяв шефство над співаком DREVO. Сприяв його поїздкам на фронт, аби він давав концерти під його патронатом. 

– Навіщо? 

– Андрій Єрмак намагався відбілити свою репутацію широким фронтом. Приміром, став адвокатом військових, нібито захищав їхні права. А також опікувався їхнім дозвіллям, направляючи співака DREVO туди, куди він вважає за потрібне. 

Тому, коли я називав Андрія Єрмака музичним продюсером, це все ж таки певною мірою сарказм. Але він себе поводив саме так. 

– Ви слідкуєте за сучасною українською музикою? Хто зі співаків чи гуртів подобається? З ким товаришуєте? 

– Я несистемно слухаю музику. Якщо про щось йде розголос, звичайно, витрачаю п'ять хвилин, щоб послухати трек чи подивитися кліп. Але я є люблю олдскульний, класичний, старий рок-н-рол. Щоб переключитися, слухаю його у виконанні The Doors, The Rolling Stones та інших груп, про які частина молодих виконавців сьогодні, напевно, навіть не чула. 

Тим не менш, поділяю думку, що української музики повинно бути багато. Тому трешняк в ній теж вітається. Головне, щоб це був наш трешняк, а не завезений із-за поребрика. 

«Я Сергія Жадана не експлуатую, і він мене також»

– Як із Сергієм Жаданом, вашим кумом, співпрацюєте в творчому плані? 

– Він писав вірші і поеми для моїх книжок (дитячих і навіть дорослих). Я Сергія не експлуатую, а він мене також. Займаємося цікавою нам справою.

Сергій Жадан і Андрій Кокотюха. Фото: facebook.com/kokotuha.andrij.ne.viz.mete

– Ви постійно берете участь в книжкових ярмарках. Яку маєте мотивацію?

– Яка може бути мотивація у людини, яка пише книжки, ніж перебувати серед них і бути присутнім в книжковому просторі? Єдине питання: мене чомусь не хочуть бачити на «Книжковому Арсеналі» у Києві. 

Андрій Кокотюха і Сергій Жадан у 1999 році. Фото: facebook.com/kokotuha.andrij.ne.viz.mete

– Чому все ж таки? 

– Не знаю, чому там скорочують торгові місця. Натомість збільшують так звані дискусійні майданчики, де говорять про фемінізм і ЛГБТ. Мені нема, що сказати по цим темам. Не належу. 

У мене є гроші, а в них торговельна площа. То чому ж я не можу орендувати місце як автор?! Цієї відповіді мені ще ніхто не дав. Хоча минулого року прислали перелік із десяти пунктів, за якими я не підходжу для участі в «Книжковому арсеналі». Ну і Бог з ними. 

«Смерть Володимира Путіна нічого не дасть»

– Ви звертали увагу, що в Росії зростає кількість психічних розладів. На вашу думку, чому? 

– Це не зовсім коректна інформація, тому що не може зростати те, що є постійно і перманентно. Росія – один великий психічний розлад вже щонайменше років 300. Тому там зростає кількість випадків психічних розладів хіба що пропорційно зростанню кількості населення. От народили їхні баби – це вони народили психічно хворих.

– На вашу думку, як може завершитися нинішня війна? І коли? 

– Війна із росіянами ніколи не зупинялася. Починаючи з того часу, коли військо під командуванням Олександра Меншикова спалило козацьку столицю Батурин (у 1708 році, – М.Ш.). Відтоді наша територія була або окупована, або звільнена.

Україна постійно перебувала в складі різних держав. І я не вважаю, що після Другої світової війни (хоча й не велися бойові дії) у нас був мир. Мала місце радянська, а по суті – чергова російська окупація. На мою думку, в період між 1991 і 2014 роками це було найдовше перемир'я з Росією в історії України. Починаючи від часів Київської Русі.  

Отже, ця війна може тільки призупинитися. Смерть Володимира Путіна нічого не дасть, бо прийде інший Путін. Єдине, що мені дуже хотілося, то це ще за життя застати адекватну владу в Україні. Яка буде притомно ставитися до викликів, зможе організувати нормальну військову службу, запропонувати справедливі терміни служби і грошове забезпечення, всі можливі пільги для військових. Саме тоді це перемир'я триватиме довше. Скільки буде йти нинішня активна фаза війни, не беруся прогнозувати.  

– Як можна покращити процес мобілізації в Україні, щоб не було випадків побиття цивільних та інших інцидентів? 

– Треба регулярно проводити ротації, чітко прописати схеми мобілізації і демобілізації, справедливі терміни служби. І щоб військові потреби були в пріоритеті. Тоді коло, в якому військові під час ротації змінюють одне одного на різних посадах у ЗСУ, буде стабільним. Необхідно досягти, щоб до військових була максимальна повага, в тому числі від держави. А не щоб їх боялися цивільні і ховалися від них. 

– У своїх дописах в соцмережах Ви постійно торкаєтеся теми розлюднення. Де воно відбувається і чому? 

– Якщо лаконічно, то розлюднення - це не бачити в росіянах людей. Ми не маємо так до них ставитися.   

– Чому? 

– Чому я повинен бачити людей в тих, хто окуповує наші міста, гвалтує українських чоловіків, жінок і дітей, сере в мийці на кухнях і спить серед власного лайна? Люди так не роблять. 

Сергій Жадан і Андрій Кокотюха. Фото: facebook.com/kokotuha.andrij.ne.viz.mete

«Гоголь – єдиний український письменник, якого активно хоче привласнити собі Росія» 

– Як ви ставитеся до патріарха серед письменників України Ліни Костенко? У 96 років вона продовжує бути цікавою творчою особистістю. 

– З величезною повагою. 

– Ви з нею спілкувалися, співпрацювали?  Хотілося би з нею якось контактувати? 

– А їй хочеться зі мною поговорити, витрачати свій дорогоцінний час?! Якщо хочеться, будь ласка, я відкритий. Але нав'язуватися не маю права.

– Хто суттєво вплинув на вашу творчість в юнацтві чи дорослому житті? Із українських або закордонних авторів.  

– Микола Гоголь. Він єдиний український письменник, якого активно хоче привласнити собі Росія. 

Гоголь виявився найталановитішим з усіх. Він використовував в своїй творчості містичні, фольклорні, народні мотиви та подавав це все в оригінальній обробці. Саме тому його творчість актуальна сьогодні.

Микола Гоголь значно ширший в творчому плані, ніж багато класиків свого періоду (кінця XIX – початку ХХ століття, – М.Ш.). Саме через це, а не тому, що він писав російською мовою, вони і тримаються за нього «кігтями і зубами». 

«Я ще не знаю, чи став я письменником»

– Коли ви вирішили стати письменником? За яких обставин? 

– А я ще не знаю, чи став я письменником. Навіть будучи автором 109 книг, купи сценаріїв і радіоп'єс. Писати – це моя робота. 

Названого вами терміну намагаюся уникати. Бо коли говорять «письменник», мають на увазі розумного дядька, пафосного. Який починає когось «лікувати», прочищати мозки, вчити жити. 

Я ніколи цим не займався. І не думаю, що книга мусить когось чомусь вчити. Треба розповідати історії, щоб вони були цікавими і не відпускали читача. А письменник це робить чи стендапер, вже не має значення. 

– У 1993 році ви були співзасновником творчої майстерні «Смолоскип», організовували гастролі українських письменників. Чому тоді це було актуально, а зараз ніхто цим не займається? 

– Це і зараз не просто актуально, а дуже актуально. Люди в регіонах хочуть бачити і автора, і його книжку. Але тоді в «Смолоскипі» пан Осип Зінкевич (директор видавництва) виділяв на це гроші. Ми збирали колектив за принципом «Бензин ваш, ідеї наші».

Якщо зараз буде якесь фінансування на транспорт, логістику, організацію заходів на місцях (влаштовувати продажі книжок, зустрічі із авторами), то ми готові.   

– У 2019 році в інформаційному бюлетені партія «Солідарність» стверджувала, що ви голосуватиме за Петра Порошенка. Не змінили з того часу політичну позицію? 

– Я є націонал-демократом. І буду дивитися, хто з політиків подає себе в націонал-демократичному ключі. Хоча думаю, що мій голос на виборах ніколи нічого не змінить.

– Не думаєте піти в політику? Раніше був такий досвід? 

– Ніколи такого досвіду не було. А навіщо мені йти в політику? Більше цікавить культура, передусім масова. 

«Жалкую про те, що видавець не зміг вибити з Юлії Тимошенко грошей»

– В 2007 році ви написали біографію тодішнього прем’єра Юлії Тимошенко, за що отримали багато критики. Мовляв, політичне замовлення. Не жалкуєте про ту роботу? 

– Біографія Юлії Тимошенко, написана мною, як журналістом, була скомпільована з відкритих джерел. Я її саму в очі не бачив і ніколи не спілкувався. А був фактично лише упорядником видання. 

Книга була продана накладом 12 тисяч 500 примірників. Тоді на блокнотику якомусь дай фотографію шалено популярної Юлії Тимошенко, і він буде гарно продаватися. 

А жалкую про те, що видавець не зміг вибити з Юлії Тимошенко грошей, щоб зробити книгу під її замовлення. Тому й отримав значно менший гонорар, ніж міг би. А в 2000-х роках мені були дуже потрібні гроші. 

Книга А. Кокотюхи про Ю. Тимошенко

– Гонорар за ту книгу був невеликий? 

– У 2007 році ця сума все одно була суттєвою. Але сьогодні в переведенні на долари вона виглядає смішно.

«На Чоколівці мешкаю вже 31 рік»

– Розкажіть про родину, дитину, дружину, захоплення. 

– Ми не ведемо світського життя та не займаємося нічим таким, щоб потрапляти в новини. У нас звичайна родина.

– Ваш син також є творчою особистістю. Розкажіть, будь ласка, про нього.  

– Син Данило закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого за фахом «театрознавець». Він – режисер, поет, музикант. 

Андрій Кокотюха з дружиною. Фото: facebook.com/kokotuha.andrij.ne.viz.mete

– Де живете, в якому районі Києва? 

– На Чоколівці мешкаю із 1995-го року. Ось уже 31 рік. Чоколівка вважається районом, наближеним до центру. Тут дуже дорога нерухомість. Я не сказав би, що це не крутий район. Приміром, на Печерську гірша інфраструктура, ніж на Чоколівці. 

– Серед ваших сусідів є якісь зірки? 

– Не знаю, до зірок не придивлявся. Навіщо мені це, я і сам є зіркою

Читайте також:

• «Написав вірш для McDonald’s. Заплатили мільйон гривень»: вогняне інтерв’ю класика української культури Жадана.
• «Atlas видав нам гонорар 177 дронами»: гітарист гурту «Жадан і Собаки» Турчинов – про музику і службу в «Хартії».
• «Мама і тато будуть читати це з валеріанкою»: Руслана про льодові ванни, 30-річний шлюб та суперечки з Усиком.
• «Олі весь час було мало грошей»: експродюсерка Полякової Розалія Романова про кокошник, Гордона та Камалію.
• «Мій перший гонорар був 30 доларів»: Мирослав Кувалдін про The ВЙО, «Братів Гадюкіних» та фронтовий шансон.