Син мера Києва Максим Кличко: «Продавали в Британії однокласниками тістечка, щоб зібрати на допомогу Україні»

Син мера Києва та великого чемпіона світу з боксу Віталія Кличка – 20-річний Максим – є одним із найперспективніших баскетболістів України. Він виступає на позиції центрового в складі БК Монако та молодіжної збірної, і виходить це в представника спортивної династії чудово! Приміром, цього літа Макс став найрезультативнішим гравцем України U20 у матчі 1/8 фіналу чемпіонату Європи проти сербів.

Але, звичайно, бесіда з Максимом Віталійовичем – не лише про баскетбол. В ексклюзивному інтерв’ю сайту BLIK.ua Богдан Боднарук розпитав Максима Кличка, як він пережив початок великої війни в Україні та чим погрожували окупанти його батьку, де навчався та чим займався в юності Максим Кличко, які мав оцінки в Оксфорді та США, як почувається після травми, отриманої в грі за молодіжну збірну України на Євробаскеті U-20.

Як здоров’я в Максима Кличка після Євробаскету та травми? «Працюю з олімпійським чемпіоном»

– Максиме, давай почнемо бесіду зі спорту та твого здоров’я. 

Наприкінці липня ти отримав травму ноги під час матчу Євробаскету серед збірних U-20 проти Чехії. Як нині триває відновлення від пошкодження? Вже повертаєшся до тренувань?

– Так, на жаль, я травмувався перед останньою грою на Євробаскеті, тож не міг допомогти команді в інших іграх. Мені було дуже шкода, трошки злився через це. Але так буває. Це спорт. 

Я поїхав додому, зробив усі обстеження. Надірвав 3 зв’язки в гомілкостопі правої ноги. Відразу почав проходити терапію, вправи для відновлення. З самого початку був налаштований якнайшвидше почати знову грати у збірній. Почав потихеньку тренуватися без контакту. Ну, там кидки й таке інше. 

Зараз працюю 1 на 1 з Олександром Волковим (колишній радянський та український баскетболіст, олімпійський чемпіон 1988 року, заслужений майстер спорту того ж року і чемпіон України 2000 року – прим. Б.Б.). Волкова можу назвати своїм ментором, який допомагає розуміти баскетбол. Він також великий центровий.

– Зможеш відновитися до початку сезону?

– Думаю, так. Поки що прогрес добре йде. Набряку більше немає, біль мінімальний. Надіюсь, що уже за тиждень-два зможу грати через контакт. Тож сподіваюсь, що зможу відновитися вчасно. 

– І лікарі збірної теж такі прогнози дають?

– В першу чергу все залежить від мене і від відновлення ноги. Але я оптиміст. Не хвилююсь про це, адже все йде в позитивний бік. 

Максим Кличко (праворуч). Фото: instagram.com/maximklitschko1

– За підсумками цьогорічного Євробаскету наша молодіжка опустилася в дивізіон B, програвши Сербії, Чехії та Італії. Як ти загалом оцінюєш виступ команди? Чого нам не вистачило для досягнення кращих результатів?

– Звичайно, в кожної команди свої виклики, свої фішки. Порівняти минулорічний склад із сьогоднішнім просто неможливо. Інші гравці, інший талант. Я так скажу: цього року у нас була дуже талановита команда. Багато гравців, які грають за кордоном. Таланту нам вистачило на 100%. Не вистачило витривалості і менталітету. 

– Маєш на увазі брак менталітету переможців? Недоналаштувалися, як потрібно?

– Так, звичайно. Перші дві-три гри ми показували, що нам під силу змагатися з топовими командами найвищого дивізіону. Наприклад, з Німеччиною. Протягом турніру, я думаю, ми трошки притомилися ментально. І на останні кілька ігор вийшли недостатньо агресивні. Травми також позначилися. Я травмувався, Даниїл Сипало мав проблеми з колінами. Через це вийшло не так вдало, як ми сподівалися. Але. Я скажу, що дивізіон А – це топовий європейський рівень. Тут геть не так, як у нижчому дивізіоні В. Кожна гра означає боротьбу за право залишитися серед найкращих. 

– Наступний сезон Євроліги для першої команди Монако стартує 30 вересня. Скажи, які завдання ставить перед тобою тренер? Чого він від тебе вимагає, чекає?

– Я просто пробую щораз більше покращувати свою гру за рахунок нового досвіду, запозиченого у гравців національної збірної й у попередньому сезоні у гравців першої команди Монако. У минулому сезоні було дуже складно доєднатися до дорослої команди. Було на моє місце 4-5 центрових.

– Велика конкуренція…

– Так. Я сподіваюсь, що в цьому сезоні зможу більше себе проявити в першій команді і трошки інтегруватися вже. Грати з ними, тренуватися. Перед цим я був з ними на передсезонці в Італії. Надіюсь, що у цьому році мене також запросять. Вже казав, що я оптиміст. Зрештою, все можливо. Буду виконувати кожне завдання, яке переді мною поставить тренер. 

Максим Кличко. Фото: instagram.com/maximklitschko1

Ким Максим Кличко хотів стати до початку кар’єри баскетболіста? «Зосередився на навчанні та навіть і не думав, що буду спортсменом»

– Взагалі ти захопився баскетболом ще під час епідемії ковіду, живучи в Англії. Хоча у твоєму житті вже раніше були такі види спорту, як плавання, теніс, тощо. Як батько сприйняв твій вибір на користь баскетболу?

– У нас багато спортсменів у сім’ї. Мама спортом займалася, батя. Та й дядько теж. Вони обоє з татом великі боксери, легенди. Ніколи мене не примушували займатися якимось конкретним спортом. Хотіли просто, щоб я хоч якимось спортом займався. Пробував багато видів. Наприклад, плавання, футбол, теніс… Багато було всього. 

Звичайно, все трошки ускладнилося після мого переїзду в Англію. Зосередився на навчанні та навіть і не думав, що буду спортсменом. Та ще й що буду грати за збірну України, ось. Під час всезагального карантину через ковід все довкола закрилося. Тоді взагалі спорт закінчився для мене, як такий. Але я вирішив піти до парку неподалік помешкання. Там, у парку було баскетбольне кільце. Раніше колись грав баскетбол просто, як хобі. Тож я знову почав кидати м’яча, займатися і знову стало якось так цікаво. 

Так сталося, що я в цей час виріс десь на 10 сантиметрів за літо. 

Після локдауну знайшов собі клуб у Оксфорді. Хотів подивитися, наскільки це баскетбольне хобі може мене далеко завести. За 2 роки по тому переїхав до Америки. Грав там на рівні дивізіону вищої школи. Провів у цій лізі рік. Далі хотів піти до коледжу. А після минулорічного Євробаскету на рівні збірних U-20 отримав пропозицію від Монако. Обрав цей, оптимальний, як на мене, шлях до Європи. Щоби бути ближчим до збірної команди. До того ж, цей вибір дав можливість бути в середовищі досвідчених гравців клубу. 

– Ти казав про різницю у підходах до тренувального процесу в британських та американських баскетбольних тренерів. У чому вона полягає?

– Різниця величезна. В Англії класичні спорти – це футбол, крикет, реґбі. У школах та клубах це – основні види. Але там в той же час дуже багато талантів серед гравців та тренерів. Проблема в тому, що там менше грошей і досвіду. Через це тамтешній баскетбол не такий вже і сильний. Та все одно Oxford Hoops – це клуб, де я почав. І вони мене дуже багато чому навчили. Дізнався, що таке організований баскетбол і дали мені мотивацію почати мій шлях у баскетболі. 

Максим Кличко. Фото: instagram.com/maximklitschko1

Як Максим Кличко навчався в США та чому опинився в Монако? «Я взагалі-то хотів вступати на юриста»

– То до США ти переїхав, щоб поєднувати навчання з побудовою кар’єри баскетболіста? Ну, бо якщо дивитися суто з точки зору навчання, то Оксфорд не менш сильний за коледж Тафт, де ти зараз навчаєшся…

– Як я і сказав, хотів спочатку в коледж поступити в Америці. І, звичайно, там шукати клуб набагато легше. 

– А яку професію ти здобуваєш у тому коледжі зараз? Бо у баскетболі ти зможеш пробути далеко не все своє життя. Чи думав ти над тим, що робитимеш після?

– Не можу зараз сказати, чим буду займатися після баскетболу. Але ще у Англії, я взагалі-то хотів вступати на юриста. Поки що я у баскетболі, а там буде видно. Єдине, що зрозуміло – шлях в подальше навчання мені закритий, доки я баскетболіст. Нині я у Монако, а далі – побачимо. Все можливо. Може, й тренером баскетбольним стану. 

– Розкажи більше про свій Оксфордський період життя під час локдауну. Як тобі там жилося в умовах дощового британського клімату? За такої погоди баскетбол особливо часто, напевно, не пограєш…

– Вчився в Англії в інтернаті. Жив у школі. Було багато днів, коли я повністю мокрим приходив на баскетбольне тренування. Як ви правильно сказали, погода там була не дуже. Не як у Монако, скажімо так😊. Закінчив 12-й клас там. High School. Отримав у Англії диплом. Звичайно ж, у мене були хороші оцінки. 

– З яких предметів найкращі?

– В останні 2 роки в англійській школі всі класи є спеціалізовані. Тоді коло звужується до трьох або чотирьох предметів. Обрав історію, географію та німецьку мову. 

– І от ти після британської школи їдеш до Taft School. Як тебе сприйняли твої тамтешні баскетбольні тренери в такому досить пізньому баскетбольному віці? Ти ж почав у 16. Тоді, як зазвичай діти починають грати у 7…

– Було складно, звичайно. Рівень же набагато вищий. Тренерам було зрозуміло відразу, що я «сирий» гравець. Але вони все ж бачили в мені потенціал. Не лише в зрості, а й у всіх інших даних. І взагалі у моїй грі. Спочатку було страшно. Не міг спершу навіть хук забивати зліва, справа 😊. Але потім потихеньку навчали мене основам. Інші гравці мені так само допомагали, ділилися своїм досвідом. 

– Як твоя американська команда у коледжі тебе сприйняла? Що говорили партнери? Чи казали: от, приїхав якийсь сирий чувак, з мінімальним потенціалом і все таке інше?

– Так, ну я скажу, що було жорстко. На тренуваннях спочатку мені було складно грати проти партнерів по команді. Бо ж велика різниця в рівні була. Бувало, що й «наїжджали» трохи. Та врешті-решт це допомогло мені стати кращим гравцем.

Така ситуація не нова для мене. У збірній також питання були, знаєш. Типу, «о, він тільки через ім’я приїхав. Відразу в U-20 з’явився, але чи зможе дійсно він грати?» Своєю чергою я показав, що потенціал є. І, відповідно, є причина, чому я опинився в Америці та у збірній. 

– А як тобі було це чути з психологічної точки зору? Що ти, мовляв, тільки через прізвище відразу вибився на такий рівень. Не тиснула вага відповідальності?

– Скажу тобі, що це не тільки на мене був тиск. В цьому році про всю збірну багато чого писали. Знаєш, писали, що ми нічого не зможемо виграти. І що це взагалі найгірша збірна. Уже звик щось доводити, знаєш, ще з часів навчання в Штатах. Чесно кажучи, абсолютно про це не думав на чемпіонаті. Вже казав тобі, що кожного дня просто пробую покращувати себе і фізично і технічно гру свою. 

У нас був хороший колектив у збірній. Всі мене відразу прийняли. Якось було все-одно, що інші про мене пишуть. 

Максим Кличко (другий праворуч) та баскетболісти збірної України. Фото: instagram.com/maximklitschko1

Як окупанти погрожували меру Києва Віталію Кличку? «Писали, що повісять мого батю»

– А скажи, як ти зустрів початок повномасштабної війни? 

– Тоді ще навчався у Британії, тривали шкільні канікули. Приїхав до тата на Новий Рік. Ще в січні відчув, що ситуація напружена. По закінченню канікул поїхав назад до Англії. Мені дуже пощастило, що можу грати у баскетбол і представляти країну в цей спосіб.

– А як твої однокласники сприйняли новини про початок війни в Україні? Що вони у тебе про це запитували? І як ти їм розповідав?

– Було багато інформації в переддень. Казали всі про те, що там щось буде, чи не буде. А коли почалася війна, я навіть спершу не повірив. Батя дзвонить з Києва під обстрілами, а я не вірю йому, що ця війна почалася. 

У перші тижні було психологічно тяжко, коли наступали росіяни на Київ. Писали багато всілякого. Мовляв, переловлять всіх, котрі у державі на високих посадах. І Кличка в тому числі. І що повісять його. Найважливіше для мене, що я в цей час був поряд із родиною та друзями. Від команди також була підтримка.

Віталій Кличко. Фото: fightnews.info

– А як реагували твої британські та, пізніше, вже американські друзі? Розкажи про ці діалоги з ними про війну. Можливо, запитували чим і як допомогти?

– В Англії ми відразу з однокласниками-українцями, яких було десь душ 10, окрім мене, всі зразу зібрались і пробували зібрати гроші для України. Продавали якісь тістечка. Не могли ж ми просто сидіти і спостерігати за подіями! Школа видавала стипендії українським школярам, які поїхали від війни.

В Америці було, загалом, так само. Тільки американцям було складніше зрозуміти, що взагалі відбувається. Вони ж перебувають набагато далі, ніж британці. 

Як Максим Кличко ставиться до Шеви, Ярмоли, Усика та інших великих спортсменів? «Є питання до Ломаченка…»

– Повернімося знову до баскетболу трошечки. Хто є твоїм кумиром в твоєму виді спорту? На кого хочеш рівнятися?

– Звісно, що першим у списку кумирів є Олександр Волков😊. З іноземців виділю іспанця Пау Газоля (колишній центровий і силовий форвард Барселони, Мемфіс Грізліс, Лос-Анджелес Лейкерс і багатьох інших клубів NBA, – прим. BLIK.ua). Подобається його гра дуже. А ще – Ентоні Девіс (важкий форвард, який цьогоріч змінив Лейкерс на Даллас Маверікс, – прим. BLIK.ua). І, звичайно, я скажу, що топовий для мене Дірк Новіцкі (німецький важкий форвард, легенда Вюрцбурга та Даллас Маверікс, – прим. BLIK.ua). Дуже хочу перетворити свою гру на щось схоже, як у нього. Оці кидки його триочкові… У нього є все, що має бути в сучасного центрового. 

– Ти раніше згадував, що займався і футболом. Зможеш когось із українських футболістів виділити? Може, з кимось із них ти особисто знайомий?

– Ну, звичайно, першим буде [колишній нападник Динамо, Мілану, Челсі та збірної України] Андрій Шевченко. Легенда українського футболу. Зустрівся з ним одного разу. Знаєш, він дуже талановитим гравцем був у свій час. 

Ще сказав би про [півзахисника Динамо та збірної України] Андрія Ярмоленка. Подобається, у якому стилі він грає. І [універсал Арсеналу та збірної України] Зінченко, звісно.

– З іноземних хтось подобається?

– Легенда Баварії Мануель Нойєр, бо я грав воротаря, коли пробував свої сили у футболі. Жив у цей час в Німеччині у 2014 році. Бачив, як німці виграли чемпіонат світу. Було просто круто! Нойєр – «машина». 

– А з боксу хто?

– Звичайно, батя і дядько мій. Обидва вони є легендами. Усик теж. Дуже подобається, як він провів останній бій. Ломаченко також. 

Віталій та Володимир Клички. Фото: Facebook

– Якщо ти вже зачепив Ломаченка, то чи знаєш, яка у нього громадська позиція щодо України?

– Знаю. Так собі ставлюсь до його поглядів… Є питання до нього. Хоча спортсмен він чудовий. 

– Чи є у тебе романтичні стосунки з кимось?

– Я одружений на баскетболі😊. 

– Запитання особисто від мене наостанок. Як успіхи з вивченням української мови, Максиме?

– Я вчуся української від партнерів по збірній. Багато фраз уже вивчив. Звичайно, мова поки не на тому рівні, щоб інтерв’ю давати. Але все ще попереду. Потихеньку підтягую і надіюсь дати наступне інтерв’ю повністю українською, а не з англійськими та французькими термінами, як зараз.