«Те, що я мало часу приділяю дітям і жінці – мій хрест»: Андрій Садовий про 20 років мерства та мобілізацію

Багаторічний львівський міський голова Андрій Садовий розповідає в інтерв’ю BLIK.ua про традиції святкування Різдва у своїй родині. А також пояснює, чому львів’яни його постійно переобирають. Та, звісно, ділиться думками щодо розмов про вибори, які в останній час різко почастішали на тлі дискусій щодо потенційної мирної угоди між Росією та Україною.

Ми з Андрієм Івановичем зустрілися у першу п’ятницю нового 2026 року. Тож природно, що першим ділом ми обговорили різдвяно-новорічні традиції родини Садових. І тут пан Андрій розповів про запеклу суперечку, яка точиться з року в рік за святковим столом на Святвечір в його родині. Окрім того, львівський мер виклав свої погляди на стан справ у довіреному йому місті та розповів про плани на поточний рік. Не обійшлося у розмові без згадок теми виборів, що витає нині в повітрі. І навіть…короткої наче мить, але яскравої кінокар’єри Андрія Садового.

«До нас їдуть не за розвагами, а за відчуттям нормального життя»

– Нещодавно минуло Різдво, а потім і Новий Рік. Які традиції святкування цих днів у вашій родині, пане Андрій?

– З діда-прадіда пригадую, що ми були цього дня разом. З моїми бабцею та дідом. Ми їздили на село, гуртом святкували. А тепер ми разом зі своєю великою родиною збираємось. Обов’язково має бути 12 страв на столі. Завжди у нас дилема, хто має мак терти на кутю. 

Минулого року я був на роботі в день Різдва і мої хлопці трошки схалтурили, недобре протерли. За столом у нас завжди є дискусія, що першим їсти. Я постійно пригадую татові настанови, що першим треба їсти часник. Моя дружина Катерина навпаки каже, що спершу треба скуштувати куті. Сини повсякчас стають на мій бік і ми, зрештою, їмо часник. Отакий у нас застільний батл. 

Дуже важливо плекати ці традиції, бо знаєте, це є наше коріння. Усе це нас тримає. Мені надзвичайно мило, що у цьому році дуже багато було гостей у Львові. Передовсім це наші військові, які приїхали до міста у відпустку з різних регіонів. Прибули також і їхні родичі. Для багатьох з них це було перше Різдво, відсвятковане у такому галицькому стилі. Всі були вражені. 

Родина Андрія Садового. Фото: Facebook Андрія Садового

– Тоді питання з різдвяного контексту. У Львові недавно відбулася хода звіздарів, у якій прийняло участь 2000 людей. До заходу приєдналися також Київ, Полтава та Одеса. Чи підраховували ви, скільки загалом людей долучилися до такого масштабного дійства?

– Цього року ми мали вже 20 річницю ходи звіздарів. У Києві це була перша хода від часу заснування такої ініціативи. В Одесі теж таке було вперше. Не важливо, скільки людей долучилося. Важливіше, що ці такі українські хороші, приємні традиції заполонили всю нашу неньку. Вертепи вже стали нормою, як ви бачите. В нас навіть у Львові цьогоріч був такий забіг звіздарів. В Луцьку і Києві вирішили так само перейняти це. 

В такий спосіб ми показуємо всьому світу, що незважаючи на війну, ми живі. І боронимо свою державу, бо у нас немає іншого вибору, окрім як перемогти.

– Як війна вплинула на туристичну популярність Львова?

– Звісно, війна дуже змінила туризм. Львів перестав бути «містом для вихідних» і став, передусім, містом безпеки й підтримки. До нас їдуть не за розвагами, а за відчуттям нормального життя: на кілька днів видихнути, пройтися містом, побути серед людей. Багато гостей — військові у відпустці, їхні родини, внутрішньо переміщені. І важливо: Львів сьогодні — це ще й про волонтерство, лікування, реабілітацію. Люди приїжджають, бачать, як місто живе й працює під час війни, і це теж стає частиною «львівського досвіду».

– У квітні цього року виповнюється 20 років з дня початку вашої роботи на посаді міського голови. Яке своє досягнення за цей період вважаєте найбільш значущим?

– Немає жодного досягнення. Є просто служіння громаді. Найбільша честь, коли ти народився у Львові і громада довіряє тобі бути очільником міста. Щодня виникають якісь проблеми, які ти маєш вирішувати. Нині, коли 58 тисяч мешканців Львова на війні, звичайно, що моїм пріоритетом є допомога військовим. За підсумками минулого року ми на це витратили 1 мільярд 130 мільйонів гривень із міського бюджету. Коли ти закінчив свій земний шлях і тобі на могилі, щось добре напишуть, то це означає, що все ок. 

– А що б ви хотіли, аби вам написали на надгробку після смерті?

– Не знаю, бо то не я буду писати. Що собі захочуть, те й напишуть.

«В мене є проста формула: всі проблеми, які є в місті, то в них винуватий Садовий»

– В чому секрет такої вашої популярності? Чому львів’яни вас переобирають раз по раз?

– Ви розумієте, я ж не є такий, знаєте, солодкий. Буваю деколи і прикрий. Просто сприймаю містян, якими вони є. В мене є проста формула: всі проблеми, які є в місті, то в них винуватий Садовий. Ще із часів короля Данила. А якщо щось добре, то це мої прекрасні львів’яни. То їм дуже подобається, коли є хтось крайній. От я крайній, я сказав і все. А насправді, знаєте, треба питати самих городян. Комусь із них я милий по правді, хтось мене не любить. Але то життя.

– 7 років тому в коментарі іншому українському медіа ви казали, що ваш ранок починається з буряка і вівсянки або пробіжки. З чого починається ранок львівського градоначальника тепер?

– Дивіться, я трошки змінив свій раціон. Вранці кашу вже не їм. Рано їм яйця. До смажених яєць люблю собі зробити такий салат із буряка й моркви. То мені теща ще звечора нарізає моркву в корейському стилі і буряк додає. Ставить в банку, воно все там собі підмариновується трошки до ранку.

І потім ти ранком собі кидаєш трохи моркви, трохи буряка, перемішав, дав трохи лимону, трохи олії, закалапуцькав це все разом. Прекрасно пасує такий салат на сніданок. Ну, і чогось жирнішого треба з’їсти до цього. Можна кусок сала, чи риби. Щоб, знаєте, запустити печінку, щоб добре все працювало. 

В обід їм щось таке легеньке. Якийсь суп або салат. У мене з вечері до ранку має бути десь 18 годин різниці, щоб не їсти. Вранці зараз не бігаю. Але стараюсь замість того крутити педалі.

– Маєте ровера?

– На велотренажері. Я собі, знаєте, зарядився і вже пішов на роботу.

Андрій Садовий. Фото: Роман Балук, пресслужба Львівської міськради

«Для мене дуже важливо щодня знайти час, щоб просто зупинитися: подумати, спланувати, почитати книжку»

– Як виглядає типовий робочий день львівського мера в часі війни, пане Андрій? З чого він складається зазвичай?

– Дивіться, зараз немає типових днів — вони дуже різні. Все залежить від того, де ти є і що відбувається. Бувають дні, коли я у Львові. Тоді ранок починається з безпеки: лікарні, інфраструктура, укриття, світло, тепло. Якщо були обстріли — треба їхати і дивитися аварійні місця, говорити з людьми, приймати рішення на місці.

Бувають дні, коли на кілька днів їдемо до хлопців на схід. Це зовсім інший ритм і зовсім інша концентрація. Там не говориш багато — там слухаєш і дивишся, чим реально можна допомогти.

Є дні, коли у Львові важливі делегації — партнери, мери міст, представники фондів. Часто бувають і запрошення на важливі конференції за кордоном — тоді треба їхати і представляти Львів. Це контакти, які потім працюють роками.

Але для мене дуже важливо щодня знайти час, щоб просто зупинитися: подумати, спланувати, почитати книжку. Я завжди планую для цього окремий час і прошу своїх колег робити так само. Бо без тиші і мудрого слова важко приймати правильні рішення. Тому кожен день різний. Але сенс завжди один: щоб місто працювало і щоб наші військові відчували підтримку. 

– А які маєте плани на цей рік? Які проєкти хочете втілити в життя?

– Є багато інфраструктурних проєктів. Ми ще у минулому році за кредитні кошти і за кошти європейських інституцій будемо продовжувати трамвайну колію, яку ми колись зробили із Сихова до центру. Зараз ми із кінцевої шістки проведемо її на вулицю Миколайчука. Далі почнемо ремонт на вулицях Мазепи та Грінченка. 

Крім того, у нас в планах розбудова ветеранської політики, екосистеми людяності Unbroken. Наші міські лікарні вже прийняли більше 25 тисяч поранених військових. Ми займаємось їх реабілітацією, протезуванням, проводимо арт-терапію. Я вам скажу, що коли хлопці поранені ідуть на хороший концерт, то в дуже багатьох з них під час нього пропадають фантомні болі, якщо є ампутація. Питання спорту для ветеранів також поставлено на карту. По кожному з видів у нас є команда. 

Я так порахував, враховуючи тих, котрі воюють, відвоювали і ще підуть, у нас у місті буде десь 100 тисяч людей із досвідом війни. Плюс члени їх родин. Тому нам треба перебудувати місто для максимальної зручності наших військових.

– Що плануєте зробити в контексті більшої інклюзивності? Бо от ви говорили, що у львівських закладах харчування не знайшли туалетів, адаптованих під військових на кріслах колісних, приміром…

– По-перше, є чітка політика міста, згідно з якою, всі наші адміністративні будівлі, всі міські заклади культури однозначно повинні мати інклюзію. Підтягуємо до цього і обласні й державні заклади. Особливо музеї й театри. Думаю, в цьому році багато буде зроблено.

Те, що ви говорите про приватний бізнес, то там складніше. Ти ж не маєш впливу на приватників, а держава жодних штрафів за відсутність інклюзії не вводить. Тому все будується на переконанні і розмовах. 

Минулого року ми отримали грант на 100 тисяч євро від одного ісландського фонду з Рейк’явіку. Дані кошти ми витрачаємо на доступність, яка веде до бізнесу. Динаміка в цьому сенсі є позитивна. Також ми долучаємо до цього колег з інших міст.

«З’явилась впевненість, що ми виживемо за будь яких умов»

– За тиждень до війни ви були у Харкові, де розповідали своїм колегам-мерам, як Львів готується до тоді ще потенційного вторгнення. Як змінилося життя міста на четвертий рік великої війни?

– З’явилась впевненість, що ми виживемо за будь яких умов. Наші міські комунальні лікарні мають альтернативне водо-, тепло-, та електропостачання. Наші ТЕЦи також мають певні альтернативи в цьому контексті. Щоб ви розуміли, більшість із 3000 тисяч укриттів міста мають пічки-буржуйки і дрова на всяк випадок. Можна буде спуститися в підвал і зігрітися. Крім того, ми ремонтуємо надалі укриття. 

– Чи є проблеми із доступом до укриттів, як це епізодично буває у Києві, приміром? Коли люди стукають, а їм не відчиняють, або проганяють геть.

– У нас є правило, що укриття мають бути відкриті. Гріх обмежувати людям можливість ними скористатися за потреби. Це як, знаєте, склянку води попросити. Не чув жодного разу, щоб у Львові хтось когось не пустив до укриття. Були випадки, коли відповідальний за укриття його зачиняє і кудись іде. Потім маємо з цього приводу серйозні розмови з людьми. 

Андрій Садовий. Фото: Роман Балук, пресслужба Львівської міськради

– У 2023 і 2024 роках у місті Лева жило 150 тисяч переселенців з інших регіонів. Чи змінилася якось ця цифра нині? І як себе почувають ВПО у Львові? Що місто робить, щоб їм швидше прижитися на новому місці?

– Сьогодні цифра не змінилася. Хтось від’їхав, хтось приїхав. Тож десь такий баланс і зберігається. Дивлюся, скільки дітей в торік пішло до школи. То їх більше стало, ніж 2022 року. Ну, і якщо там хтось поїхав додому на початку 2022, то тепер всі повертаються назад сюди. Все ж Львів є більш безпечним. Ну і тут треба працювати. Сьогодні є проблема, бо роботи багато, а працювати сильно нема кому.

«Я є противником, коли людей хапають на вулицях та везуть на полігон. Треба домовлятися про серйозні фінансові нагороди»

– Поясніть, що маєте на увазі. Люди не хочуть іти займати вільні вакансії?

– Не сильно багато є людей. Дома переховується, боїться вийти, щоб ТЦК не забрало. А з іншого боку, навіть якщо ми й маємо там якісь грантові гроші, для відбудови, то треба ж знайти фірму, яка б хотіла все це робити і мати при цьому робочі руки. 

Я є противником, коли людей хапають на вулицях та везуть на полігон і силою пробують їх чомусь навчити. В результаті вони втікають у СЗЧ. То є глупо. Треба домовлятися про серйозні фінансові нагороди. І необхідно вчити людей перед відправкою у ту чи іншу бригаду. Потрібно змінити державний підхід до набору на війну.

– Яку проблему життя міста вам нині найскладніше вирішити? Приміром, мої друзі, які мешкали і мешкають у Львові, скаржаться на роботу громадського транспорту. А що для вас є найбільшим викликом?

– Дивіться, я б не сказав, що є проблема з транспортом. Можливо, проблема в тому, що корки є. От це є біда. Бо автівок у Львові стало набагато більше. А дороги ж не стають ширшими. Плануємо в цьому році трошки попрацювати з точки зору розширення дорожнього покриття. Там, де це можливо зробити, ясна річ. До того ж ми оголосили декілька тендерів на ремонти доріг. Єдине, що грошей зараз не платимо, бо нема. Але домовляємось, що заплатимо по закінченні військового стану. Ви знаєте, компанії на це погоджуються. Тож порядку буде більше. Поза тим нашою головною проблемою наразі є війна. Все інше ми вже якось поправимо.

«У нас сьогодні 110 жінок працюють водіями трамваїв»

– Щодо побічних ефектів війни. Голова комісії транспорту, зв’язку та міської мобільності Ігор Зінкевич каже, що львівському електротранспорту на сьогодні не вистачає 100 водіїв. Наскільки активно жінки зараз заміщають позиції чоловіків-водіїв взагалі по міському транспорту? Чи вони хочуть іти на таку роботу? 

– Традиційно, якщо ми говоримо про трамваї, то у нас сьогодні 110 жінок працюють водіями трамваїв. Якщо ж мова піде про тролейбуси, то тут маємо 50 жінок водіями. По автобусах тільки починається рух жінок в напрямку посад водіїв. 8 жінок на тепер працюють автобусними водіями. І ця кількість зростає. До речі, жінки дуже уважні, не порушують правил дорожнього руху за кермом. 

– Чутливе питання. У 2022 році представники Укроборонпрому говорили про можливе розміщення у Львові патронного заводу. І ви, пане Андрію, також про це декілька разів згадували раніше. То чи можна сьогодні говорити, коли цей завод з’явиться? Чи це інформація під грифом «секретно»?

– Ми прийняли політичне рішення, що у нас зараз у Львові немає жодного мілітарного виробництва. Вивели всі такі виробництва за межі міста. Ми більше сконцентрувалися на допомозі приватним військовим компаніям, які розробляють якісну продукцію. 2 мільйони гривень на інновації для тих, хто розробляє дрони, антидронові системи. А конкуренція з державним оборонним концерном нічого доброго не дасть. 

Чесно кажучи, я думав це зробити. Навіть виділили ділянку під патронний завод. Але всі ці дискусії були зупинені. Ефективніше допомагати приватним ініціативам.

«Запаху виборів поки що не чую»

– Кілька слів про вибори. В одному з попередніх інтерв’ю ви казали, що у Львові намагалися запускати якісь тіньові електоральні процеси, роздавали партійні газети, але потім все стихло. Як із цим зараз?

- Тиша і спокій. Запаху виборів поки що не чую. Знаю, що у Києві там щось борди вішають. У Львові, слава Богу, того немає. В часі війни вибори неможливо проводити. Адже є загроза функціонуванню держави. Сьогодні можна мати багато претензій до влади. Та держава мусить бути. Закінчиться воєнний час, тоді будемо цим усім займатися. Хочу щоб політичні партії дійсно це розуміли і не баламутили людей. Нам в Україні достатньо мати до 4-х партій і не більше. По виборах президента, якщо буде 2 кандидати, то і слава Богу. 

– Як ви ставитесь до розмов на тему можливої зміни законодавства для проведення виборів у час бойових дій, що лунають на Банковій?

– В нас в країні люди звикли багато говорити. Моя зона відповідальності – це організація виборчого процесу у Львові. В час війни все, що з цим пов’язано робити, фактично, неможливо. В будь яку секунду можуть бути російські атаки. Гарантувати чесність виборчого процесу за таких умов буде неможливо. Треба мати перерву у бойових діях і спокій. Провівши вибори без тиші, можна втратити цілу державу. 

Андрій Садовий. Фото: Роман Балук, пресслужба Львівської міськради

– Ви також говорили про появу у Львові центру для людей, які пройшли через катування. Розкажіть про нього трохи. Скільки людей вже пройшли там лікування?

– Це є сотні душ. Вони ж там постійно не живуть, а приїжджають на заняття з-за меж міста. Тема дуже чутлива. Приміщення центру взагалі не схоже на лікарняне. Скоріше це такий хороший, милий готель з відповідним сервісом. Там ми також максимально використовуємо мистецькі практики. Там і ліплять люди і малюють. Є всіляке мистецьке приладдя, якого тільки душа забажає. 

Та й у цілому мистецтво має дуже велику силу. Де медицина безсила, включається мистецтво. Люди відкривають у собі нові таланти: бути актором в театрі, писати п’єси, робити сценарії. В кінці минулого року ми якраз відкрили центр Unbroken Гомін. Для бажаючих навчитися грати на різних музичних інструментах. Наприклад, на гітарі, акордеоні, сопілці. Усе це для наших ветеранів. 

Такі центри мають з’являтися у кожному місці. Львів всіх витягнути не може. У нас тільки в Unbroken більше 25 тисяч поранених. У комунальній лікарні, приблизно, 3 тисячі ліжок. І щодня там нові поранені. Мене болить голова, де людей розмістити. Тож мусимо постійно добудовувати, збільшувати площу. Це сьогодні наш обов’язок.

– У центрі для жертв катувань же працюють, в основному, психологи, психотерапевти. Як відбувається відбір кадрів на таку роботу?

– Ми самі готуємо людей. Військові мають найбільшу довіру саме до таких же військових. У нас є одна працівниця Мар’яна, яка сама була в полоні свого часу. Та ще й у стані вагітності. Працює у нас зараз в цьому центрі, як психолог. Розуміє всі нюанси, бо ж сама проходила через полон. Панує безумовна довіра до пацієнтів. Добре, коли військовий із базовою освітою може ще й здобути фах психолога. Таких спеціалістів ми й готуємо. Просто взяти якогось хорошого психолога з вулиці недостатньо.

«Я не є дуже хорошим батьком, не маю багато часу на дітей»

– До Львова від початку повномасштабної війни приїздили різні голлівудські актори. Приміром Бен Стіллер, Анжеліна Джолі. З ким із них вам найбільше запам’яталася зустріч? І чим саме?

– Вони всі приїздили в першу чергу до людей, а не для зустрічей із владою. Я не пхався десь там в камеру. Ми просто організовували ці процеси, щоб вони себе нормально почували. 

Знаєте, я мав зустріч із Томом Крузом ще до вторгнення. Дуже позитивне враження на мене справив. Інтелігентна людина. А всі інші…Ну, приїхали, молодці, велика їм подяка, що не побоялися. Ви ж знаєте, що недавно приїхала Джолі.

– Так, там була не надто приємна історія за участі представників ТЦК…

– Це є наша українська реальність (посміхається).

– У вас 5 дітей. Опишіть себе, як батька. Який ви є в цій соціальній ролі?

– Я не є дуже хорошим батьком, не маю багато часу на дітей. Але мені важливо, щоб усі вони мали освіту. Хвала Богу, вони сьогодні хто в школі, хто в інституті. Можливо матимуть ту освіту, якої я свого часу не мав. У подальшому житті обиратимуть свій шлях самостійно. Задача батьків – дати освіту. Катерина сьогодні менше часу приділяє дітям, порівняно з періодом до вторгнення. Заклопотана роботою з ветеранами у Unbroken. Чесно кажучи, діти нам також допомагають. Дружина їх час від часу бере з собою до ветеранів. Діти розуміють, в якому часі ми живемо. І я з того є щасливим. Те, що я мало часу приділяю дітям і жінці – мій хрест. 

– Яких дружин ви би бажали своїм синам?

– Важливо, щоб між людьми була повага і партнерство. Бо сім’я — це не про контроль і не про залежність, а про підтримку і довіру. А все інше — то вже справа серця. Тут батько не має і не повинен мати вирішального слова.

– Катерина отримує платню за роботу з ветеранами? 

– Має там, здається, 0.25 ставки. Основний заробіток одержує в ТРК Люкс. Ці гроші нині годують всю родину, фактично. 

Андрій Садовий з військовим. Фото: Facebook Андрія Садового

– У 2021 році ви знялися в ролі самого себе у фільмі Егрегор. Якщо уявити Андрія Садового в кіноролі, то в якій?

– Ніколи не планував зніматися в кіно. Це сталося випадково.

– Поясніть.

– Я просто спілкувався з командою, яка робила це кіно і вони попросили мій кабінет. Бо за сюжетом, до Львова мав приїхати спецпосланець Папи Римського. Я й питаю, а хто буде грати мера? Мені кажуть: в нас немає нікого на цю роль. Мовляв, може ви, Андрій Іванович, зіграєте? Отак і погодився. 

Чесно кажучи зрозумів, що це таке. У фільмі цей сюжет займав декілька секунд, щоб ви розуміли. Самі ж знімання в мене забрали половину дня. Знімали мене з різних боків, казали дивитися так і сяк і ще й говорити по різному. Дуже важка робота бути актором. Не хотів би більше це на собі відчути. 

Читайте також:

• «Намагаюся зв’язатися з членами Кабміну»: у Львові колапс з електротранспортом – Садовий б'є на сполох
• Садовий запропонував скоротити комендантську годину у Львові: місцева ОВА відповіла меру міста
• «Чеченець казав: плати 2000$ і я буду воювати за тебе»: психолог Андрій Козінчук – про роботу на фронті та ПТСР