«Сцену зламали, сало й горілку принесли»: Руслана згадує тріумф на Євробаченні й прогнозує фурор Ziferblat

Руслана стала першою учасницею від України, якій підкорилося Євробачення. У 2004 році її «Дикі танці» справили справжній фурор у Стамбулі та принесли омріяну статуетку.

Цього року нашу країну на пісенному конкурсі буде представляти гурт Ziferblat. Перший півфінал розпочинається вже сьогодні, 13 травня. І саме в цей день під номером 5 виступлять українці. Це хороший привід, щоб редактор BLIK.ua Андрій Піскун поспілкувався з Русланою. Поговорили про таке:

• Чи вірить в успіх Ziferblat та як оцінює їхню пісню.
• З якими думками Руслана їхала на Євробачення-2004 та як її сприйняли у Туреччині.
• Про дружбу із колишнім охоронцем Буша-старшого і Шумахера, який назвав на честь Руслани дитину.
• Як налаштовувалася на фінал Євробачення.
• Кого із переможців вважає абсолютним провалом (це не Кончіта Вюрст).
• Хто із українських виконавців надихає Руслану.
• Про знайомство із Селін Діон та як сплутала Пітера Ґебріела з охоронцем.
• Про творчі плани, новий альбом та мрію.

«Ziferblat цікавий тим, що є абсолютно неочікуваним для європейських фанів. Я впевнена, що вони шокують Євробачення»

– Руслано, чого ви очікуєте…

– Андрію, ти б мене ще Русланою Степанівною назвав. Яка «ви»? У нас в рок-н-роллі так не прийнято. Всі на «ти» спілкуються. Якщо я товаришувала з Кузьмою і з Братами Гадюкіними, то сам роби висновки (сміється, – прим. А.П.). 

– Без проблем 🙂 Давай почнемо із гарячої теми. Розкажи, чого ти очікуєш від виступу Ziferblat на Євробаченні?

– Я патріотична до безтями і завжди буду відстоювати наших. Така моя позиція. Коли я їхала на Євробачення, то мене підтримувала вся Україна. Якщо хтось і був чимось незадоволений, то це поодинокі випадки. Ця енергетика дала мені дуже великий поштовх. 

Кожного року, коли від нашої країни їде представник на Євробачення, то я накручую всім хвоста, що не треба критикувати. Україна – як команда – повинна працювати задля того, щоб бути у топі.

Я цього не скажу жодному європейському журналісту чи комʼюніті, але мені Євробачення цікаве тільки через те, що там бере участь Україна. 

Єврофани завжди чекають Україну і від нашої країни незмінно підвищені очікування, хто б не виступав, і особливе ставлення.

– Чому?

– Тому що Україна завжди підносить сюрпризи і нестандартні номери. Передбачити, яким буде наш виступ цього року, просто неможливо. Ziferblat цікавий тим, що є абсолютно неочікуваним для європейських фанів. Я впевнена, що вони шокують Євробачення. 

– Букмекери віддають Ziferblat 11 місце, а головним фаворитом на перемогу вважають Швецію. Ти особисто віриш, що Ziferblat можуть перемогти?

– На жаль, букмекери дуже рідко помиляються. Топ-5, як правило, вони прогнозують правильно. Але, що я хочу сказати. Я постійно шукаю містичні штуки, мене так Карпати виховали, а Ziferblat – досить символічна назва. Циферблат – це відлік часу і нагадування, щоб Європа не куняла. 

Подивилася я на шведів і можу сказати, що спокійно до них ставлюся. Нормальна пісня, але не якийсь прорив. Ziferblat більш потужні. Я оцінюю, як музикант.

Хто б що не казав, але на Євробаченні немає якихось трендів – що ця пісня зайде, а ця – ні. На Євробаченні дуже багато чупа-чупсів, я так називаю висмоктані із пальця пісні, які клонуються під кальку. Співаки думають, що якщо зроблять кальковані речі, то вони обов’язково вистрілять, але вони не заходять. Пам’ятаю мою дискусію с Костею Меладзе, коли я була в журі Нацвідбору.

Ziferblat. Фото: instagram.com/suspilne.eurovision

– Цікаво.

– Костя каже: «Я – досвідчений продюсер, але не розумію, що таке Євробачення». Всі точно знають, що Євробачення – це один великий сюрпрайз. Пам’ятаю, як я наполягала на тому, щоб Джамала поїхала на Євробачення і, слава Богу, це сталося. У мене вистачило голосу і характеру відстояти позицію, бо там лунали різні думки з цього приводу. 

– Що скажеш про пісню Ziferblat – Bird of Pray?

– Вона мені страшенно імпонує. Пісня для мене стала доволі неочікуваною. Ziferblat реалізував традиції арт-року у поп-виконанні. В нас ще не було таких композицій на Євробаченні. В цьому плані ми точно оригінальні. Це не дешева, не примітивна музика і не попса. Європа повинна захавати цю композицію.

Розкажу цікавий випадок. Після Нацвідбору учасники Ziferblat до мене підійшли і кажуть: «Руслана – ти крута, але де Сашко (Олександр Ксенофонтов, чоловік і продюсер Руслани – прим. А.П.)? Для нас твій чоловік – легендарний музикант». 

Я від цих слів ледве по стінці не сповзла. Думаю: «Блін, реально класні чуваки. Ви мене вже підкупили тим, що це сказали. Ziferblat реально шарять в класній музиці». 

Мій Сашко був вокалістом культової львівської арт-рок групи Клуб Шанувальників Чаю. Вони робили мега-круту українську музику на початку 90-х. Я просто обожнюю українську музику в арт- і панк-рок версіях! Гадюкіни, Сестричка Віка, ранішні Кузьма і ВВ – це український original.

Я дуже комплексую з того приводу, що Сашко залишив свій проект Клуб Шанувальників Чаю. Він всього себе віддав мені. Хоча Сашко свого часу співав в оперному театрі і легко брав будь-які ноти з діапазону Фредді Мерк'юрі та Ієна Ґіллана. Саме Саша дав мені творчий поштовх.

Олександр Ксенофонтов та Руслана, фото надане прес-службою Руслани спеціально для таблоїду BLIK.ua

«Закрилася сама в гримерці, поклала біля серця жовто-блакитну бандану, взяла в руки свій костюм, почала на нього прискіпливо дивитися і молитися»

– Давай поговоримо про твій досвід. З якими думками ти їхала на Євробачення-2004, була впевнена у перемозі чи хотіла просто виступити і ні на що особливо не розраховувала?

– Я не просто була впевнена, я була танком і локомотивом. Якби я не зайняла перше місце, то не поїхала б із Туреччини (сміється, – прим. А.П.). Ми були так налаштовані на перемогу, що і подумати не могли, що може бути якесь інше місце, окрім першого.

Але публічно поводилися дуже скромно і не галасували, що їдемо тільки за перемогою. Тут добре підходить наша приказка: «Не кажи гоп, поки не перескочиш».

– Які відносини були між учасниками, дружелюбні чи навпаки?

– На Євробаченні ми поводилися дуже friendly з усіма. З моїм головним конкурентом Жельком Йоксимовичем взагалі влаштували спільну вечірку, на яку він запросив справжній етнічний балканський оркестр. Ми співали коломийку, а вони виконували балканські біти.

Наша команда хотіла на Євробаченні представити свій оriginals і показати, що Україна драйвова і в нас є ось такі гуцульські ритми. Не все в світі R&B і хіп-хоп. 

Ми вклали душу в «Дикі танці» і для нас це мало велике значення. Напевно, єврофанам це передалося. У нас була дуже крута команда і ми хотіли стрибнути вище голови. Ми абсолютно не хвилювалися, не було неврозу, стресу, постійно жартували: «Три хвилини якось перетерпимо». Ми легко віднеслись до конкурсу, але в той же час дуже хотіли перемогти.

Руслана на Євробаченні 2004, фото надане прес-службою Руслани спеціально для таблоїду BLIK.ua

– Як ти налаштовувалася в день фіналу?

– Дуже багато молилася. Я про це вперше говорю в інтерв’ю. Я обожнюю фільм «Гладіатор» з Расселом Кроу. Пам’ятаєте, як головний герой перед основними моментами брав в руки землю і переминав? Так от. Пригадую, як закрилася сама в гримерці, яка була дуже маленькою, поклала біля серця жовто-блакитну бандану, взяла в руки свій костюм, почала на нього прискіпливо дивитися, переминати і молитися.

В голові було дуже багато думок. Я просила у Бога: «Дай мені сьогодні перемогу і я тобі відпрацюю». Зараз, коли згадую ті слова, думаю: нащо я сказала, що відпрацюю? (сміється, – прим. А.П.). Довелося багато відпрацьовувати, я була активна у всіх соціальних подіях, Майданах, навіть у політиці побувала, бо мені там розказували, що від мене багато буде залежати, євроінтеграція, бла-бла-бла. Я дуже часто жертвувала кар’єрою, сценою, що для музиканта неприпустимо. Але слово перед Богом я стримала і все відпрацювала.

«З моїм охоронцем на Євробаченні ми товаришуємо по сьогоднішній день. Він навіть свою дитину після моєї перемоги назвав Русланою»

– Думаю, твої прес-конференції особливо запам’яталися туркам.

– Наші прес-конференції були дуже гучними та галасливими. На фінальну прес-конференцію ми принесли нарізане сало, горілку і вчили журналістів танцювати аркан. Ми просто куражилися, було дуже весело. Ніяких ролей ми не грали, а просто були собою – львів’янами. 

Також наша команда привезла багато промо-продукції про Україну. Ми кинулися збирати плакати, а в той час ні фіга нормального не було. Нам довелося об’їздити 7-8 туристичних агенцій, які щось мали. 

У 2004 році у Європі мене питали: «А Україна це де? Там де колись був Радянський Союз?». У мене аж очі випирали, коли хтось таке говорив. У 2004-05 роках я практично в усіх інтерв’ю працювала Вікіпедією. Всім пояснювала, де Україна на карті.

У той час нашу країну переважно асоціювали з росією і нас, як львів’ян, це курвило страшенно. Зараз вже зовсім інша ситуація. Якщо наше інтерв’ю будуть читати тінейджери, то вони не зрозуміють моїх слів – що колись доводилося пояснювати, що Україна independent. 

– Яка була атмосфера, умови у Стамбулі?

– Євробачення у Стамбулі – одне з найкращих в історії за організацію, прийомом і продакшном. У турків є амбіції організовувати все на найвищому рівні. З моїм охоронцем на Євробаченні Дінчером ми товаришуємо по сьогоднішній день. Він навіть свою дитину після моєї перемоги назвав Русланою. Це був сек'юріті високого рівня! Він охороняв Буша-старшого і Міхаеля Шумахера. Турки віддали на Євробачення свої найкращі сили. 

Welcome Party зробили у Палаці султана на Босфорі. Всіх учасників везли туди кораблями. Фуршет був просто божевільний! Мені дуже шкода, що Туреччина не бере зараз участь в Євробаченні (основною причиною неучасті Туреччини є невдоволення існуючою системою голосування та статусом країн «Великої п'ятірки» – прим. А.П.). Вони екзотичні і самобутні.

Я мала дуже багато концертів із Сертаб Еренер, яка виграла Євробачення у 2003 році, і можу сказати, що вона дуже сильна вокалістка.

– Були якісь курйози на Євробаченні?

– О, так! Ми сцену зламали на першій репетиції! Турки ледве не повісились. Кажуть: «Це ж не реально! Скло завтовшки 10 сантиметрів. Як ви його проломили?». А ми, коли гупаємо, входимо в дуже сильний резонанс, і скло просто тріснуло під нами. Але сцена була класна, давала дуже великий простір. 

Євробачення проходило у центрі Стамбулу. Історичні, архітектурні будівлі – це було вау! Я ж виросла у Львові, тому екзотика для мене має значення. Я розуміла цінність місця і країни. 

– Тебе часом Роксоланою турки не називали?

– Це взагалі їхня фішка була. Турецькі журналісти і шанувальники на мене дивилися, як на Роксолану, яка повернулася через 500 років. Це було не смішно, а навіть трохи стрьомно! Для нас Роксолана суперечлива історична постать, а для турків – жінка, за якої Османська імперія набула розквіту. 

Тому, коли вони мене охрестили Роксоланою, це означало, що в Туреччині я вже перемогла, навіть без Євробачення. В день фіналу турки на базарі продавали жовто-блакитну символіку. Коли я вийшла на сцену, то знала де сидить українська делегація, нас було 60 чоловік. Але коли весь зал підняв жовто-блакитні прапори, то я аж розгубилася, не зрозуміла, що відбувається. 

2004 рік був особливим для України і Туреччина задала цей тон. 

Руслана на Євробаченні 2004, фото надане прес-службою Руслани спеціально для таблоїду BLIK.ua

«Після Євробачення я ще тижні два не могла нормально спати, навіть у реанімацію потрапила через виснаження»

– Як змінилося твоє життя після Євробачення?

– Я ще тижні два не могла нормально спати, навіть у реанімацію потрапила через виснаження. Ти не можеш уявити, наскільки все це було тяжко! На місяць в мене пропав голос. Постійні нон-стоп інтерв’ю, мене тягали на різні фуршети, ділові зустрічі. Я навіть в туалет не могла нормально сходити, прихильники просили автограф, постійно полювали папараці з камерами. 

В Македонії і Греції у мене були рекордні автограф-сесії по чотири години, де я роздала по дві тисячі підписів! У той час велика транснаціональна компанія з центральним офісом в Греції, яка виробляє ляльок, випустила ляльку Руслану. Стільки дітей понабігало, щоб її купити, матінка божа!

У нас в день могло бути три концерти в різних країнах. Ми спали в костюмах і макіяжі, сидячи в літаку або в аеропорту. Я прийшла до тями десь через місяць. У Польщі виступила з відомою співачкою In-Grid і лише після цього до мене повернувся голос.

До речі, після Євробачення ми відпрацювали концерти в Україні за старими гонорарами, які були до конкурсу. Люди це оцінили. 

– Які тоді були гонорари?

– Скажу так – гонорар до Євробачення і після відрізнявся в десять разів.  

– Не спіймала зіркову хворобу після Євробачення?

– Абсолютно ні. Сашко і батьки про це подбали. Мене мама виховала у тяжких умовах і ніколи не балувала. Вона також залишила свою музичну кар’єру і віддала всю себе мені. При такій мамі і такому Саші у мене просто не було шансу «зазвіздитись». Вони і по сьогоднішній день дуже критичні. Я можу зробити хорошу річ, але вони знайдуть до чого придертися😊 Завдяки ним я завжди розвиваюся. Тим більше, з львівською ментальністю і коли ти в рок-н-ролі, то нереально піймати зірку. У Львові так не прийнято – це арт місто. Я навпаки хотіла бути для всіх «своєю в доску».

«Кого із переможців Євробачення я вважаю провалом? Росію у 2008 році. У той час були набагато сильніші артисти»

– Ziferblat в інтерв’ю казали, що Євробачення обійдеться у 120-130 тисяч доларів. Скільки грошей ти витратила на конкурс?

– У наш час більше десь у два рази, бо ми платили за все, навіть за трансляцію в Україну. Держава на Євробачення бюджет не виділила. Перед конкурсом ми ще робили великий промотур по Європі. Наша команда першою започаткувала промотур перед Євробаченням, а не після. Все це оплачувалося з власної кишені. Але в нас було три спонсори, які нам дуже допомогли і дали третину грошей від бюджету. Я по сьогоднішній день вдячна цим людям. Без них ми б точно не витягнули. 

– Чи є якийсь грошовий приз за перемогу у Євробаченні?

– Ні. Дали тобі статуетку і тішся. Все! До речі, мені три статуетки дали: Туреччина свою нагороду, Євробачення свою, журналісти – свою. 

– Де зберігаєш статуетку за перемогу на Євробаченні?

– В хаті, біля мене зараз стоїть на поличці. Буває, потрібно для якихось фото чи інтерв’ю, але такого, щоб я молилася на неї, немає (сміється, – прим. А.П.).

– Кого із переможців Євробачення всіх часів ти вважаєш абсолютним провалом?

– Росія (у 2008 році Євробачення виграв Діма Білан, – прим. А.П.). У той рік були набагато сильніші артисти, і перемогти мала Україна. Московія, на жаль, поглинула цю українську зірку. Та й виконавці з Греції, Вірменії, Туреччини, Норвегії, Азербайджану теж були сильнішми. 

Я тоді критично не погоджувалася із результатом фіналу. Всі учасники були епатажними та самобутніми, а представник росії не був сильнішим ні в чому – ні в пісні, ні в виступі, ні в харизмі. Може, в мені говорить позиція сьогоднішнього часу, але я відчувала все це і тоді, і зараз. І відповіла відверто.

– Після тебе на Євробачення поїхали Ґринджоли. Що думаєш про них?

– Про українських артистів ти від мене не почуєш нічого критичного. Я завжди буду говорити, що все супер (сміється, – прим. А.П.). Ґринджоли в так само варті добрих слів, бо вони наші, рідні. 

– Ти перемогла на Євробаченні ще до Помаранчевої революції і Майдану. Чи згодна ти з таким твердженням, що інші українські тріумфатори, Джамала і  Kalush Orchestra, перемогли на політичній хвилі, а не через творчість?

– Андрію, забудь про це. Звичайно, має значення, що нас підтримують під час війни, але це ніколи не буде вирішальним на Євробаченні. Якщо артист слабкий, то йому ніхто не поставить плюсики і смайлики тільки за те, що він з України. Не можна нівелювати заслуги і оригінальність учасників. Кожен з них старався і намагався гідно представити нашу країну. 

«Деякі артисти, які під час повномасштабної війни почали співати українською, а до цього співали російською. Мабуть, щоб не втратити «актуальність»

– Чому після перемоги ти більше не брала участі у відборі на Євробачення?

– Це вже не буде мати такого ефекту. Все вражає вперше. Це як із першим коханням і поцілунком. Тому я не бачу сенсу туди їхати. Для мене це не буде таким сильним враженням і, відповідно, я вже не зможу створити таку атмосферу для єврофанів. 

– Яка в тебе зараз суто музична амбіція?

– Я дуже хочу, щоб мені врешті решт вдалося зробити український ритм популярним на весь світ. Хочеться, щоб рано чи пізно вистрелив мій «Аркан» або нові композиції. Зараз я дуже велику ставку роблю на біт, як це робили Майкл Джексон, Шакіра та інші артисти, які представляли екзотичний стиль у поп музиці. Якщо український ритм вистрелить у світі – це буде найбільша статуетка в моєму житті. 

Євробачення дало мені дуже великий трамплін і сильний старт. Саме завдяки ньому я присвятила багато часу, щоб глибинно вивчити нашу етніку і автентику – кожен орнамент і елемент. Я дуже сильно заглибилась у нашу суть. Матеріали було важко знайти, бо «совок» зробив все, щоб знищити нашу ідентичність. Одна із причин перемог «Диких танців» на Євробаченні – те, що вони були етнічно екзотичними. Такого в світі більше ніде немає. Тому Україна просто зобов’язана прокультивувати, хоча б для себе, ці елементи. 

– Ти хочеш прославляти українську етнічність і ритм в усьому світі, а як ти ставишся до вітчизняних виконавців, які навіть під час повномасштабної війни співають російською?

– Я би не хотіла акцентувати на комусь увагу. Ті, хто нещирі, вони відійдуть. Або вкотре «перевзуються» . Деякі артисти, які під час повномасштабної війни почали співати українською, а до цього співали російською, мабуть в більшості своїй зробили це, щоб не втратити «актуальність». Ця музика відірвана від коріння. А можливо ніколи його і не мала. 

Я вмію відрізняти щиру українську музику від кон’юнктури. От Ziferblat, MOLODI, FIЇNKA – це щирі артисти. І для цієї щирості не обов’язково одягати стрій, танцювати гопак чи цитувати класиків. Навіть не обов’язково щось пояснювати словами, це просто чути.

– Хто з українських виконавців тебе надихає, а хто дратує?

– Про дратування говорити не буду, бо я глибока патріотка. Навіть, якщо мене хтось дратує, я про це публічно не скажу. 

Кузьма завжди буде для мене одним з перших, шкода, що Андрійка з нами немає. Також мене надихають Джамала, ВВ. Я дуже поважаю Олега Скрипку і вважаю його одним із найсильніших музикантів. Славко Вакарчук, звичайно, топ. Завжди Гадюкіни і Сестричка Віка подобались, оцей наш панк-рок. Мене надихає наша класика. Я до безтями люблю Івасюка, Леонтовича, Лисенка. Я ж вихованка Львівської консерваторії, тому смаки у мене трохи класичні.

«Спочатку я взагалі не впізнала Пітера Ґебріела і сприйняла за охоронця. Саша мене підштовхнув і каже: «Ти взагалі розумієш, з ким ти зараз говориш?»

– «Дикі танці» здобули «World Music Awards» як найбільш продаваний альбом у світі. На церемонії ти перетнулася з багатьма світовими зірками. Які вони у житті?

– Це такі прості і приємні люди, що якби ти їх побачив так близько, як я, то ніколи б не повірив, що це зірки світового рівня. У них зовсім немає пафосу. У наших артистів, якщо є пафос, то це залишок «совка», але зараз у молодих артистів я такого вже не бачу.

Руслана, фото надане прес-службою Руслани спеціально для таблоїду BLIK.ua

Я потоваришувала з Авріл Лавін, зустрілася з Майклом Дугласом, Guns N' Roses, багато говорила с Сілом і Селін Діон. Пам’ятаю, як сиділа перед своїм виходом у партері, і на сцені з’явилася Вітні Х'юстон із піснею «I Will Always Love You». Під час її виступу зал завмер. Ці люди глибоко чутливі, емоційні і водночас дуже прості. Вони живуть задля того, щоб на сцені принести глядачам задоволення, тому там я почувала себе дуже комфортно. 

Скажу відверто, у світовому шоу-бізнесі мені комфортніше, ніж у нашому.

Руслана та Авріл Лавін, фото надане прес-службою Руслани спеціально для таблоїду BLIK.ua

– Про що ти із Селін Діон розмовляла?

– Вона розпитувала про Євробачення, ми обговорювали її рік, мій рік (Селін Діон перемогла на Євробаченні у 1988 році – прим. А.П.). Я була дуже здивована, що вона настільки слідкує за Євробаченням і в курсі всіх подій. Надзвичайно приємна людина. 

– Ти записувала «Дикі танці» на студії Пітера Ґебріела. Що можеш згадати про нього?

– Я коли з ним зустрілася, то була вражена його простотою і відкритістю. Спочатку я його взагалі не впізнала і сприйняла за охоронця. Саша мене підштовхнув і каже: «Ти взагалі розумієш, з ким ти зараз говориш? Це ж Пітер Ґебріел!». Поруч з нами у сусідній студії писався Бон Джові. Теж простий хлопець. Це справжній рок-н-рол. 

«У майбутньому альбомі я планую замість амазонки зробити образ характерниці»

– Розкажи про себе поза сценою. Яка Руслана вдома: бос, берегиня сімейного затишку чи просто втомлена жінка у піжамі?

– Друзі і родина мене практично не бачать. Кожного дня по 6-7 годин я працюю. Мінімум три години танцюю зі всякими гантелями і обтяжувачами, півтори години бігаю, обливаюся. Я прокидаюся о 12-й, бо працюю в студії допізна, іноді – до 4 ранку. І так кожен день.

Мама каже: «Ти що, на Олімпіаду готуєшся чи на політ на Марс? Ну скільки можна себе виснажувати». Я відповідаю: «Мамо, я маю відповідати сцені і своїй мрії, тому не критикуйте мене за це». Сашко намагався мене витягнути, але не вдалося. Навіть коли їздили за кордон, то я танцювала в потягах і на перонах. Я глибоко занурена в музику і зациклена на ній. Іншого світу для мене не існує, я переключаюсь тільки тоді, коли потрібна країні. 

– Які в тебе творчі плани?

– Зараз я готую новий альбом, який анонсувала ще у 2016 році. Непросто виробити оригінальні біти. У світі це ціла культура. Бітмейкери – це одні з найбагатших людей у світі. Зробити потужний біт = потужний хіт. Я зациклилась на тому, щоб зробити гарні біти, і на це йде багато часу. 

Але декілька прем’єр з майбутнього альбому «Дике серце» ми вже зробили. Минулого року я презентувала композиції «Буйна» і «Кам’яна діва». Потрошку ми розкриваємо всі карти. У майбутньому альбомі я планую замість амазонки зробити образ характерниці. Це не означає, що я буду жінкою-воїном з пістолями і шаблями, мова піде про людське серце і характер, про стержень і ритм. 

Руслана, фото надане прес-службою Руслани спеціально для таблоїду BLIK.ua

– В якому стилі буде твій новий альбом?

– Це такий екзотичний хард-денс. Важкі біти, важкий distortion в етнічній манері вокалу. Я намагалася зробити мелодії у поп-стилі, щоб люди могли їх співати і вигукувати разом зі мною. Це моя мрія, яка поки не здійснилася, бо я себе розпорошувала після 2004 року на різні події. Зараз, через 20 років, я реалізовую свою мрію. Ви побачите ту Руслану, яка мала бути після Євробачення. 

– Коли очікувати на вихід альбому «Дике серце»?

– Дасть Бог, перша половина вийде вже цього року. Написано дуже багато треків, і одним альбомом ми не хочемо все видавати. Розіб’ємо на дві, а то й на три частини. Перша частина точно побачить світ цього року – і в українській, і в англійській версіях.

– Останнє питання. Про творчу мрію ти вже сказала, а яка в тебе глобальна мрія?

– Окрім перемоги України у війні, я не маю іншої найближчої мрії та мети. Це мрія усіх українців. І доля. Я кожного дня молю Бога, щоб Перемога нам давалась і далася не такою ціною, як зараз. Ми мусимо перемогти. І мусимо вижити! 

Ми не ті люди, які дозволять стерти з карти і з пам’яті свою Батьківщину, рід і віру. Ми не ті, хто слухняно піде в ярмо. Я впевнена, що після тривожної важкої ночі,  на самому світанку нашого розквіту «рускій мір», як і всі інші хижі «міри», зникне ранковою росою під яскравим українським сонцем!