«В мене є майже все»: Єва Коршик – про переїзд до Польщі, витрати на життя та чому хоче бути, як Тіна Кароль

Єва Коршик, відома широкій аудиторії як Okay Eva, – одна з найпомітніших українських блогерок та інфлюенсерок, авторка популярного YouTube-каналу з мільйонними переглядами. Єва дала ексклюзивне інтервʼю для BLIK.ua – про вимушену еміграцію, стосунки з чоловіком, провальну ніч перед весіллям, улюблені бренди, шкідливі звички і те, що вона вважає справжнім щастям у часи війни.

«Це як порівнювати південь і північ»: про Польщу та Францію

– Єва, ти вже другий місяць живеш у Польщі, а до того жила у Франції. Розкажи про відмінності між цими країнами.

– Це як порівнювати не схід і захід, а південь і північ. Це абсолютно полярні країни, і порівняння буде не дуже коректним. Франція – це країна, яка мене точно змінила. Там дуже красиво і це дуже надихає. Це найулюбленіша країна, окрім України звісно, в яку постійно хочеться повертатися. Але якщо ти не плануєш бути дотичним до цієї країни – вивчати мову, шукати роботу, знайомитися – то дуже важко щось там збудувати.

– А Польща?

– Варшава стала такою буферною зоною для українців. Тут дуже класне українське ком'юніті, немає росіян – на відміну від Дубаю та інших країн, куди вони виїхали. З поляками теж все нормально – це такий певний міф, що є конфлікти. Поляки нормально ставляться, ходять до українських закладів. Польща взагалі про роботу. Тут зрозуміліша система до нашої – і для бізнесу, і для найму. У Франції дуже сильна бюрократія, великі податки, прогресивний податок може сягати 40%. Я знаю купу бізнесів, які наші українці відкрили і вже закривають, бо просто неможливо дотримуватись стількох правил. Наприклад, ти не можеш звільнити своїх співробітників, навіть якщо бізнес рухнув – повинен виплачувати їм зарплату.

– Чому обрали саме Варшаву?

– Це був вибір без вибору. Основний бізнес чоловіка відбудований саме тут – всі партнери, всі співробітники мешкають у Варшаві. Тому це був логічний крок. 

– Скільки ти витрачаєш на місяць?

Це некоректне питання, яке можна поставити підприємцю, тому що будь-яка названа сума може піти проти тебе. Але мінімум, який мені потрібен тут на місяць, – 5 тисяч євро. Коли ти підприємець, сума може кардинально різнитися.

– Ти б хотіла повернутись до Києва?

– Я дуже сумую за Києвом. Але вже пʼять років, як немає тільки мене – я повинна розмірковувати в рамках родини і в рамках розуміння «ми». Це рішення залежить не тільки від мене.

Єва Коршик після переїзду до Варшави, фото з соцмереж

«Здатися – це найпростіше»: про шлюб та стосунки

– Ви з чоловіком нещодавно святкували пʼять років знайомства і два роки шлюбу. Що дозволяє вам так довго триматися разом?

– Це ще недовго, насправді. Час летить дуже швидко. Ми приходимо до того, що це все – робота. Робота над стосунками. Коли ти вмієш проговорювати, вмієш десь закрити очі, а десь навпаки відкрити і вказати на помилки. Тому що здатися – це найпростіше. Є така класна фраза, яку мені сказала одна з героїнь мого інтерв'ю: будь-яку справу можна вважати своєю, якщо ти зміг нею займатися більше трьох років. Так само і в стосунках. Перший рік – такий квітковий, приємний. Другий – приходиш до тями. Третій – найважчий. Так само і в нас було. Ми вже доходили до ручки умовно. А потім розумієш, що трансформуєшся. Якщо дві особи змогли витримати це і змінитися – це дуже приємно.

– Які якості ти набула завдяки цим стосункам?

– Дуже неправильно буде сказати, що саме стосунки якось мене змінили. Коли ми познайомились, мені було 20 років – це все одно був період становлення. Але якщо поруч із тобою правильна людина з правильними цінностями, яка правильно вчиняє, – ти бачиш її вчинки і вдвох змінюєтесь. Мені подобається та Єва, яка в цих стосунках проявляється. Я також роблю купу жіночих помилок – десь я недостатньо ніжна, десь чимось незадоволена. Але я над цим працюю.

Єва Коршик з чоловіком Сергієм, фото з соцмереж

– Що ти найбільше цінуєш у чоловікові?

– Його любов до мене. І те, на що він взагалі здатен заради мене і заради нашої родини. Він завжди до кінця готовий вибачитись і зробити так, щоб родина не розпалася. Він дуже сильно мене любить і цінує. Мені здається, це найголовніша порада для дівчат – обирайте чоловіків, які в правильному сенсі люблять вас більше. Якщо чоловік любить – у вас буде менше проблем у родині.

– Чи змінила вас пропозиція і одруження?

– Справді так. Для жінки в першу чергу важливо розуміти, що нею не користуються. У мене є подруги по 35 років, які витрачали дуже багато часу на чоловіків, які не робили їм пропозиції – і для мене це сумний досвід. Пропозиція і одруження вирішують дуже багато у стосунках. А якщо чоловік боїться – можна підписати шлюбний контракт, де все чітко прописано. Але пропозицію робити потрібно. Мій чоловік навіть своїх друзів спонукав до пропозиції – і я дуже пишаюся в ньому цією якістю.

«У чоловіка був сильний нервовий зрив»: про весілля без світла

– Що тобі найбільше запам'яталося про підготовку до весілля? Чи були якісь неприємні ситуації?

– Так, була жахлива ситуація. Я за нею іноді забуваю, бо яскраві спогади перекрили негатив. Ми святкували весілля в Кишиневі, на виноробні Mimi Castle – дуже красиве місце з власним вином. Але в них був готель, який ми забронювали за дев'ять місяців. Виявилось, що там йшла реставрація, але нам не показали фотографії – тільки зразок того, яким він має бути. Ми, логічно, вирішили, що якщо люди бронюють весь готель на весілля, то ремонт точно встигнуть закінчити. І ось гості вже з валізами стоять на порозі, а нам телефонує адміністратор і каже: «Вибачте, але ремонт у номерах не закінчено». А в нас наступного дня весілля.

– І що відбулося далі?

– Ми швидко їдемо туди – там немає світла в номерах, пахне свіжим ремонтом, електрик стоїть і щось вкручує. Нам кажуть: «Є тільки три номери зі світлом, інші будуть готові до шостої». Ми починаємо тягнути час, запрошуємо гостей на вечірку, щоб вони просто не думали про те, що не можуть заселитись. Приходить шоста – адміністратор каже, що ще не готово, потрібно ще дві години. Потім ще дві. Десь опівночі всі вже веселі, всім вже все одно. Не все одно тільки нам. Ми з Сергієм заходимо в номери і бачимо, що електрик досі вкручує світло, і половина номерів просто не готова. У чоловіка був дуже сильний нервовий зрив. Я його так у житті не бачила, він просто кричав на весь персонал. Я його розумію, я б теж хотіла.

– А гості знали про це?

– Виявилось, що пʼять або шість номерів так і залишились без світла. Гості ходили один до одного – сушитись, збиратись на весілля. І нам про це не сказали. Я дізналась тільки через тиждень. Було дуже приємно, що вони з поваги до нас промовчали, щоб ми не нервували. Але це був жах, чесно.

Весілля Єви Коршик, фото з соцмереж

– А найприємніший момент весілля?

– Усе весілля було дуже приємним. Церемонія, коли тато мене виводить, коли ми кажемо один одному слова – це було дуже романтично. Я б хотіла повторити цей день. Можливо, змінила б якісь деталі – але в глобальному сенсі ми були супер задоволені. І найкраще рішення у весіллі, яке всім раджу, щоб гості жили поруч. Вони були як маленькі діти в гуртожитку: ходили один до одного, збирались, бачились на сніданках. Ми всі відчули себе дітьми. Це було дуже класно.

«Це така залежність» - про падл-теніс

– Єво, ти нещодавно опублікувала пост про те, що зайняла друге місце в любительському турнірі з падл-тенісу. Коли ти взагалі почала цим займатися і чи думаєш про професійний спорт?

– Всі мої друзі та знайомі знають, що я залежна від цього. Коли в мене є вільний час, якщо немає роз'їздів і роботи, я завжди впадаю у свій графік. Це така залежність. Щодо професійного спорту я не бачу сенсу і немає прагнення. Але як для любительського, який набуває популярності, я граю досить непогано. Я знаю, спілкуюся з професійними спортсменами – це кожен день тренування по пʼять годин. Щоб іти в цю кар'єру, потрібно починати з дитинства. Але, насправді, я думаю, що якийсь розвиток у цьому напрямку я б бачила. Ще не знаю, що це, але я мрію створити якесь ком'юніті з цього приводу.

– Які плани щодо спорту на каналі?

– В першу чергу, я планую зробити великий обʼємний випуск-дослідження про падл – як він розвивається і набуває популярності в Україні. Тому що в нас це досить молодий вид спорту, але він шаленим темпом розвивається. За статистикою, за останній рік відкривався приблизно один клуб на тиждень по всій країні. Я хочу дослідити цю тему, щоб ширша аудиторія розумілась у цьому – мені здається, що за цим спортом майбутнє.

– Скільки часу ти приділяєш падлу і скільки це коштує?

– Для мене ідеально – мінімум три рази на тиждень: одне тренування з тренером і дві-три гри. Це досить дорогий вид спорту, особливо в Україні. Оренда корту коштує 4–5 тисяч гривень – і це на чотирьох гравців. Тренування з тренером – близько 80–100 євро. В Іспанії це набагато дешевше, що дивно, бо там він вже на такому рівні, як тренування в залі. В Україні він поки що дорогий і менш доступний для людей різних професій. Коли я жила у Франції, грала з місцевим поліцейським і лікарем-терапевтом – людьми зі звичайними професіями, але гідною оплатою праці. Мені дуже шкода, що в нас по-іншому.

Єва Коршик обожнює падл-теніс, фото з соцмереж

«Хочу, як Тіна»: про йогу та дисципліну  

– Ти також займаєшся йогою. Як давно і з чого почала – з тренером чи самостійно?

– Я та людина, яка займається спортом тільки з тренером або тільки за якоюсь домовленістю. Тому що я не дуже дисциплінована. Може здаватися на перший погляд, що в мене є дисципліна – і вона дійсно є. Але для того, щоб почати займатись спортом, тобі потрібно з кимось домовитися, комусь заплатити гроші. Це просто психологічно так працює, як із будь-яким навчанням. Коли це безкоштовно – ми це не цінуємо. Тому, на жаль, якщо ти не можеш почати чимось займатися, тобі потрібен вчитель, якому ти будеш платити, щоб зʼявилась звичка. Я вже десь півтора року займаюся йогою з класним викладачем. Вона досить популярна, і я до неї просто не могла потрапити. Але я сказала: «Все, я ніколи від тебе не піду, буду твоїм стабільним клієнтом». Зал я кинула повністю – у мене тільки падел і йога.

– І цього вистачає?

– Дуже вистачає. Йога дає одночасно і розтяжку мʼязів, і їх прокачку. І все це тільки  зі своєю вагою. Найбільший інсайт, який вона мені дала, що я кожен раз дивуюся, на що здатне моє тіло. Коли я почала займатися, я не могла зробити жодного віджимання. У мене слабкі руки від природи. А зараз я дивуюся, які асани роблю.

– Чи є якась асана, до якої ти найбільше прагнеш?

– Стійка на руках. Боже, я просто дивлюся на Тіну Кароль і хочу все, що вона робить, повторити. Моя викладачка каже, що її учні кажуть: «Хочемо, як Єва». А я кажу: «А я хочу, як Тіна». У кожного є свої ролі в якомусь напрямку – і це додає мотивації. Коли ти бачиш, що людина, яка почала займатися в дорослому віці, змогла чогось досягти – це мотивує робити і робити.

«У мене вони в кожній сумочці»: про чотири обов'язкові речі 

– Який твій улюблений світовий бренд одягу?

– Чомусь одразу спадає на думку Sporty & Rich. Я просто обожнюю цей бренд, у мене дуже багато його одягу. Він спортивний, але мені подобається його сучасна історія. Це молодий бренд, який заснувала дівчина, що вела свій Instagram із ретро-фотографіями. Потім вона створила свій мерч з одягу, який переріс у всесвітньо відомий бренд. Він не дуже попсовий – не всі про нього знають. Але це мій найулюбленіший бренд.

– Ти обираєш одяг для зручності чи для вигляду?

– У мене біполярний підхід, тому що я буваю різною. На спорт або за кермом – зручне. Але якщо вечірка, поїздка до Києва чи якась мандрівка – я вибираю найкращий одяг і хочу виглядати на всі сто.

– Що завжди є у твоїй сумочці?

– Олівець для губ і блиск – це прям база, у мене вони є в кожній сумочці. Серветочки. Маленький карт-холдер, де повинні бути і права, і картка. І ключі від машини. Ось чотири обовʼязкові речі.

Єва Коршик, фото з соцмереж

«Я ніколи не сяду на дієту»: про їжу та шкідливі звички

– Чи є у тебе шкідливі звички, від яких хотіла б позбутися?

– З приводу алкоголю – немає жодної залежності, я дуже мало пʼю. Солодке люблю – це, напевно, найгірше. Я ніколи не сяду на дієту, оце я скажу точно. Я дуже люблю смачно їсти, правда.

– А який твій улюблений перекус?

– Боже, я просто реально люблю всю їжу. У мене немає нічого, що я категорично не люблю. Якщо це смачно, якісно, свіже – то мені сто відсотків все подобається. Каву люблю, все люблю.

– Чи є якийсь герой чи фільм, чи книга, з якою ти себе ототожнюєш?

– Я якось не можу відокремити щось одне. У мене в житті стільки різних проявів. Є прояви, які я навіть не транслюю в інтернеті, – я просто багато чим цікавлюся. Дуже важко ототожнити себе з однією персоналією. Класно, коли в тебе є можливість щодня обирати щось різне, бути різною, мати різний настрій – міняти напрямки в житті, захоплюватись чимось новим. Ось я з падлом – як дитина, яка просто бігає на корти і знаходить час. Не знаю, це просто дуже класно, коли в людини впродовж життя зʼявляється щось нове.

«Я з Луганщини – і в цьому немає нічого складного»: про перехід на українську

– Ти перейшла на українську мову і навіть брала заняття з репетиторами. Як зараз – ти вже відчуваєш себе вільно?

– Я далі займаюся з викладачем і дуже вдячна їй. Раз на тиждень у мене стабільно заняття українською, і я бачу результати. Думаю, що моя мова стала ще кращою і вільнішою. Але якби я повноцінно нею розмовляла в побуті, вона була б ще набагато різноманітнішою і красивішою. Я не приховую, що в побуті ще не розмовляю українською повністю. Але якби це було від ранку до вечора, вона б у мене була ще кращою.

– Ти б порадила іншим переходити на українську?

– Мені дуже комфортно розмовляти українською, я не бачу в цьому проблеми. Саме тому, коли хтось каже, що йому важко перейти, я та людина, яка каже: «Боже, я з Луганської області – і в цьому немає нічого складного». Так, були певні складнощі, так, потрібно пройти цей бар'єр, коли ти робиш помилки і говориш якимись незрозумілими словами. Але це так круто – спостерігати, як люди змінюються і не бояться цих викликів. Я дуже кайфую від цього процесу. І мені здається, що це класно – своїм прикладом, як людина з Луганщини, ділитися цим досвідом.

«Не так багато треба для щастя»: про мрії та місце сили

– Чи є в тебе місце сили?

– Так. З недавніх пір це дім. Я зрозуміла це, коли ми вперше переїхали в будинок на землі – це було на півдні Франції. Там я зрозуміла, що мені дуже подобається цей вайб. Я почала купляти щось красиве для дому – посуд, тарілочки, чашечки, вдосконалювати простір навколо себе. І зараз так само у Варшаві – ми знайшли місце, де я хочу бути вдома. Це відчуття якогось внутрішнього спокою. Зараз це будинок, родина і краса навколо, яку я сама створила. І це не буде залежати від того, де він розташований.

– Про що ти мрієш? Яка мрія головна?

– Всі цілі і мрії стають дуже простими, коли ти переживаєш важкі часи. Ти розумієш, що не так багато нам потрібно для щастя. В першу чергу – щоб всі українці жили в безпеці та мирі. Це припинення війни. Це те, про що я не просто мрію – це те, про що я кожен день молюся. По-друге – щоб родина поповнилась дітьми. Я б хотіла велику дружню родину, де всі збираються разом. І, звичайно, про здоровʼя. А з творчого – хотіла б зробити мільйон підписників на YouTube, золоту кнопку, дуже визначні інтервʼю.

– Якби тебе перекинули на 10 років вперед – що б ти сказала собі теперішній?

– Якщо мотати назад, то я б нічого не змінювала. У мене завжди були достатньо нормальні думки, мене не кидало і не носило. Я не відходила від свого руху, своїх цілей. Я завжди знала, чого хочу конкретно. Тому я думаю, що все буде так, як мені хочеться. Потрібно просто жити по совісті, не робити нічого поганого людям, не бути жадною – окрім роботи. Якщо ти будеш жити правильне, совісне життя, все буде добре.

– І наостанок: як би ти одним реченням описала своє життя зараз?

– Я дійшла до такого задоволення ним. Я зафіксувала для себе момент, що в мене справді майже все є. В мене є кохана людина, є будинок – майже все. Те, що немає миру в країні – це питання, яке турбує кожен день. Але в такому егоїстичному сенсі я щаслива людина і задоволена своїм життям.

Єва Коршик, фото з соцмереж

Про Єву Коршик

• З дитинства мріяла стати телеведучою – її надихали Маша Єфросиніна, Оля Фреймут та Оксана Марченко. Мрія здійснилась: спершу радіо, потім – власний YouTube-канал.
• Навчалась на стоматолога в Молдові, але кинула навчання заради роботи на радіо в Києві.
• Її колекція сумок Hermès оцінюється більш ніж у 2 млн грн. Кожна сумка асоціюється в Єви з певним етапом її життя.
• Після початку повномасштабного вторгнення деякий час мешкала у Франції, витрачаючи на базові потреби понад 10 тисяч євро на місяць разом із чоловіком.
• Вважає себе православною християнкою, вірить у Бога і часто молиться.

Читайте також:

• «Могилевська була в журі»: Злата Огнєвіч про кастинг до «Фабрики зірок», плани на літо та секрети краси;
• $50 000 за пісню: тріумфатор «Караоке на Майдані» Діма Прокопов про доходи від хітів та зірване весілля;
• «Ми з ним 12 років разом»: Міка Ньютон відверто розповіла про чоловіка-іноземця, який допоміг їй побороти рак.