DJ Паша Павло Шилько – про секрети Євробачення: «Вєрка Сердючка поставила рекорд, який згадували й через роки»

Голос «Євробачення» Павло Шилько, він же «DJ Паша», почав своє сходження на шоубізнесовий Олімп у далекому 1996 році. Тоді він провів свій перший радіоефір. За три роки по тому настав ще один поворотний момент у житті вже відомого на той момент Шилька. Він дебютував на телебаченні на запрошення тодішнього керівника каналу «1+1» Олександра Роднянського. 

2005 рік – пік, DJ Паша став ведучим та автором сценарію історичного Євробачення у Києві. Провів конкурс у парі з Марією Єфросиніною. Проте зараз не він буде вести пісенний конкурс…

У розмові з журналістом сайту BLIK.ua Богданом Боднаруком Павло Шилько розповідає про таке:

• Чому не хоче більше коментувати Євробачення
• Хто, на його думку, фаворити конкурсу
• Історію їхнього з Андрієм Данилком знайомства та подальшої спільної роботи 
• Як став фартовим для грецької учасниці Євробачення 2005
• Про доленосний дзвінок Павла Грицака
• Через що Київ могли позбавити Євробачення 
• Що думає про Ані Лорак та пам’ятники Пушкіну
• Опозиційно налаштовану родичку в Росії

«Мені сказали, що я коментую Євробачення занадто по-європейськи»

– «Суспільне» нещодавно оголосило список українських коментаторів майбутнього «Євробачення». Серед них зокрема шоумен Олександр Педан, комік Влад Куран, реперка Альона Альона. Чому в цьому списку немає вас, Павле?

– Востаннє я коментував Євробачення у 2006 році. Мені на тодішньому «Першому Національному» (нині – «Суспільне») сказали, що коментую занадто в європейському стилі. Потрібно було натомість трохи «рівніше». От із тих пір навіть не намагаюсь більше себе пропонувати.

 – Поясніть, як це «по-європейськи»? І що малося на увазі під словом «рівніше»?

– У мене там були жарти в стилі Террі Воґана на британському телебаченні. Наприклад, щодо деяких не дуже підхожих пісень, як на формат «Євробачення». Глядачам було до вподоби, звучало прикольно. Та й рейтинги були високими. І все одно від мене вимагали робити акцент на офіційному стилі. 

Мені особисто було таке не цікаве. 

Террі Воґан та DJ Паша. Фото надане Павлом Шильком для BLIK.ua

– Хто з перелічених – Педан, Куран, Альона Альона – вам найбільше імпонує, як коментатор? Хто виглядатиме найорганічніше в цій ролі?

– Всі троє вони, мабуть, матимуть змогу прокоментувати щось під час самого початку Євробачення, промови ведучих та в процесі голосування. По суті це – єдині моменти, коли можна якось там щось імпровізувати. На все про все їм дадуть 45 секунд.

– Тобто, коментатори встигатимуть тільки представити учасника з піснею і все?

– Зазвичай так і відбувається. Хіба що будуть цього разу робити якось по іншому. Мені це точно невідомо. Щодо постатей коментаторів, то Олександр Педан – ведучий з великим досвідом. Альона Альона – зажила слави на Євробаченні в попередній рік. Крім того, вона добре говорить. 

Фото надане Павлом Шильком для BLIK.ua

«Ось який результат на Євробаченні був би хорошим для Ziferblat»

– Ziferblat вийшов у фінал останнім, чи не було в вас тривоги за їхній успіх? 

– Україна завжди проходила до фіналу. Якщо соліст українського гурту не перехвилюється і впорається з вокалом, то не думаю, що буде проблема. Я не сумнівався, що до фіналу точно дійдемо. Абсолютно. Добре буде, якщо потрапимо в першу десятку.

– Ще варто додати, що Швеція (гурт KAJ і пісня «Bara bada bastu») у букмекерів – фаворит пісенного змагання. А як ви гадаєте, ставка на шведів себе виправдає? Чи про таке говорити ще зарано?

– Ставки букмекерів до конкурсу ще ні про що не говорять. Логічно добирати першу п’ятірку, на мою думку, коли відбулися репетиції на сцені й ти бачиш антураж, як працює постановка того чи іншого номера. Найкраще це можна зрозуміти вже на репетиціях, на які продаються квитки. Адже співати на порожній зал – це одне, а коли ти розумієш, що на тебе дивляться 100 мільйонів, виникає хвилювання. Воно теж може спрацювати абсолютно на кожного з артистів. 

У Швеції пісня прикольна, фрікова, але я не пам’ятаю, коли востаннє подібні пісні вигравали Євробачення. Однак Швеція точно буде в трійці. Мені б не хотілося, щоб вона виграла. У їх пісні не надто багато спільного з музикою, як такою. Музично мені більш до вподоби Австрія (JJ – «Wasted Love») та Нідерланди (Клод – «C'est La Vie»). 

– Кому з цих двох країн ви б віддали пальму першості?

– Все залежить від якості їхніх виступів. Якщо брати просто за піснею, то мабуть, я би перемогу віддав Австрії. Але ж треба поглянути спершу, як виступ виглядатиме в цілому наживо. Виконання пісні на сцені часто може відрізнятися за якістю від того, як та ж пісня була записана в студійних умовах.

– Ziferblat наразилися на неоднозначну реакцію аудиторію через образи, в яких учасники гурту вийдуть на сцену. Одні кажуть, що їх костюми надто жіночні, а інші – що підібраний одяг дуже стильно виглядає. Яка ваша думка?

– Треба спершу глянути, наскільки ці костюми личитимуть до постановки номеру на сцені. 

«Взяв інтерв’ю в Єлени Папарідзу – і вона виграла Євробачення»

– Взагалі, ви в різні часи у різних іпостасях були залучені до Євробачення: від ведучого й аж до співавтора пісні Андрія Данилка (він же Вєрка Сердючка). 

Чому Данилко прийшов саме до вас за допомогою? І якщо вже на те пішло, то як ви з ним знайшли одне одного? Як познайомилися?

– Ми з Андрієм познайомилися давно. Але працювати почали у 2001 році. У нас тоді з ним було популярне ранкове шоу на Gala радіо «Вєрка Сердючка і DJ Паша». В ході проєкту ми з ним подружилися, спілкувалися на різні теми. 

До того ж, за рік до виступу Данилка – у 2006-му – я вже виступав співавтором пісні Тіни Кароль «Show me your love», з якою та виступила на Євробаченні у Афінах. Тож у мене вже був певний досвід. Та й зрештою, я ж їздив як консультант від України на Євробачення 2003 у латвійське місто Рига. 

Спочатку текст пісні Вєрки був повністю англійською. Проте та перша версія вийшла якоюсь не надто смішною. І ось тоді стали вже думати, що ж його такого додати, аби було більше в стилі Вєрки Сердючки. Пам’ятаю, як ми сиділи вночі в студії у Володимира Бебешка та щось там собі мудрували над текстом (словосполучення lasha tumbai означає «збиті вершки» монгольською і було використане просто заради рими. Жодного Russia goodbye не планували тоді вписувати в текст, як зізнався Шилько у попередньому інтерв’ю – прим. Б.Б.).

– А зараз ви займаєтесь написанням пісень на замовлення?

– Звісно, пишу. І консультую.

– Для кого пишете і кого консультуєте?

– Ви їх не знаєте. Це європейські артисти. Дехто з них має українське коріння. Вони ще дуже молоді й невідомі широкому загалу. Виходять на мене різними шляхами. Працював разом із швецькими продюсерами та композиторами. Робили й робимо з ними цікаву роботу. Можу сказати, що кожен із них вигравав свого часу Євробачення 2011 і 2012. 

– Яке з усіх Євробачень, до яких ви доєднувалися, як дійова особа в тій чи іншій ролі, вам найбільше запам’яталося? Можливо, були якісь смішні, або ж ганебні моменти, тощо?

– Смішного і ганебного, на щастя, нічого не було. Найбільше запам’яталося Євробачення у Києві. Я там був ведучим та автором сценарію. Треба було за 3 місяці все підготувати до проведення. Євробаченню в той час передували події Помаранчевої Революції. А то ще й був ювілейний 50-й конкурс.

З цікавого пригадую, як у гримерці мав узяти інтерв’ю у трьох артистів, а в результаті часу вистачило лише на одного. Взяв інтерв’ю у Єлени Папарідзу. Трохи згодом вийшло так, що вона виграла те Євробачення 2005. У грецькій пресі в ті часи жартували, що я для неї виявився фартовим:) 

Євробачення 2007 року теж запам’яталося. В Гельсінкі Вєрка Сердючка давала дуже багато інтерв’ю. Мені випало бути при ній консультантом-перекладачем. На прес-конференцію Сердючки тоді прийшло майже 500 журналістів. То був рекорд. Про це згадували у подальші роки. Наскільки мені відомо, у 2012-13 роках казали, що ще не бачили такої кількості медійників на прес-конференції у артиста з часу участі Андрія Данилка. 

– А як відбувається сам процес підготовки ведучого Євробачення? 

– На Євробаченні майже немає місця для імпровізації. За виключенням інтерв’ю у гримерці. Все решта іде суворо за сценарієм. Напередодні фіналу є день костюмованої репетиції, на яку продаються квитки. Репетицію знімають на випадок, якщо із прямою трансляцією станеться якась біда, щоби в разі чого підмонтувати, де потрібно. 

Мені не треба було навіть сценарій вивчати у 2005 році. Адже я сам його й написав:) Нас із Машею Єфросиніною готувала тоді до роботи французька компанія. Навчали нас, як оголошувати про голосування та його результати. Треба було говорити про це англійською і французькою мовами. Нам провели 3-4 тренінги на тему того, як правильно оголошувати результати. Як і кому звертатися до спікерів, які оголошують результати голосування. 

У 2017 році я був спікером від України і крім того ще й режисером голосування. Потрібно було переговорити з усіма 38-ма країнами-учасницями, щоб їх представники максимально стисло говорили про результат голосування. Просив вибрати якусь одну смішну, кльову фразу для цього. Але ж кожен представник хоче робити по своєму, красномовно. Дуже складно було правильно організувати увесь той процес. 

Маша Єфросиніна та DJ Паша. Фото надане Павлом Шильком для BLIK.ua

«У 2005 році взагалі думали переносити Євробачення до Швеції»

– А як відбувається процес відбору ведучого на Євробачення? До вас дзвонять, проводять співбесіду? Чи просто обирають когось зіркового, хто ще й уміє красиво говорити?

– Нині, напевно, вже й проводять щось на кшталт відборів, співбесід. Взагалі за правилами, ведучого обирає мовник. От зараз все відбувається у Швейцарії, то й обирати має швейцарський мовник, який транслює конкурс. Додатково кандидатури мають бути погоджені із Європейською мовною спілкою. Саме так і було у моєму випадку. 

Зателефонував мені тоді Павло Грицак, який був тоді виконавчим продюсером Євробачення 2005. Запитав: «Паша, будеш ведучим Євробачення?» «Чому ні? Звісно ж, буду», – відповів я. «А сценарій напишеш?», – докинув він. Я відповів, що й за сценарій візьмуся. Тоді було отак:).

– Грицак хотів випробувати вашу багатозадачність таким чином?

– Ну, розумієте, тоді взагалі думали переносити Євробачення до Швеції. У нас країна щойно тільки оговтувалася після подій революції. І все-таки вирішили дати шанс. Сказали, що приїде мовна спілка перевіряти рівень нашої готовності провести конкурс. Вони перевіряли Палац Спорту, ведучих і сценарій. І взагалі робили ревізію концепції того, як має виглядати сцена. Працювали декілька днів. Врешті вирішили, що Київ готовий. А далі у нас було майже 3 місяці практично щоденної плідної роботи з підготовки. 

– Ведучим перед виходом на сцену дають інструкцію, що от мовляв, про це говорити можна, бо політкоректно, а це – навпаки зась?

– Все потрібно робити чітко за сценарієм. Буквально слово в слово. З ведучими все дуже просто. 

– Який у вас був гонорар, як у ведучого та автора сценарію?

– Ой, та це потрібно дивитися по паперах. Все, що можу сказати – це що і мені і Маші свого часу заплатили офіційно, згідно договорів. У мене договорів було два окремо. Один, як із ведучим, а інший – як із автором сценарію. 

DJ Паша. Фото: facebook.com/pavel.shylko

«Думав, що буду добу спати після 50 годин в ефірі, але ніфіга»

– Ви у 2007 році поставили рекорд України, як радіоведучий. Провели 50 годин у ефірі. Як це було? Які труднощі вас спіткали у процесі постановки рекорду?

– Для початку скажу, що ніколи доти в Україні такого рекорду не було. У 2007 році я став президентом холдингу Gala і ми думали зробити щось таке незвичне. Щоби про це усі в країні говорили і писали. От і вирішили, по недовгих роздумах, поставити радіо-рекорд. А кому ж його ставити, як не діджею Паші?

Спершу думав, що скільки б годин не просидів, це все одно буде рекордом. Початково націлювався на позначку у 20 годин. Пройшов цю відмітку і зрозумів, що цю історію треба продовжити. Адже вже й телеканали почали приїздити, висвітлювати рекорд. Та й самі люди мене всіляко підтримували. Перед цим ми все ретельно продумали. Глянули, як це все має бути у книзі рекордів Гіннеса.

– І от ви в ефірі. А як регламентувалася ваша робота для рекорду?

– За правилами, я як радіоведучий, мав через кожні 3 пісні виходити повністю сам у ефір, все самотужки налаштовувати. Без жодних звукорежисерів. До мене ще тоді приходила велика кількість наших зірок. За понад 2 доби прийшли всі, хто тільки міг. Пригадую зараз тільки Океан Ельзи та Другу Ріку. А загалом їх було близько 20. 

– 50 годин – це більше двох днів. Як витримували?

– Після першої доби ефіру думаю: та якось наче й нічого. Можу ще протриматися. Мене надихнула підтримка від глядачів. Ще з цікавого: в ході ефіру взяв собі за правило недоїдати. Тобто, їсти потрохи, але не до повної ситості. Бо якщо голод мине повністю, то захочеться сильно спати. 

Якщо починало таки хилити на сон, то відразу ішов зуби чистити. Це теж освіжає, починаєш просинатися трохи. Коли минула 48 година ефіру, зрозумів, що трохи так починаю вирубатися. Подумав відразу: ну, добре, ще трохи. 2 години досиджу, щоби було вже 50. 

– От ви кажете, що недоїдали і таке інше. А хто вам під час ефіру носив їжу, напої?

– Ви ж розумієте, що працювала команда. Та й зрештою я ж все таки бос. Мені там час від часу щось приносили. Більш того, в якийсь момент один з українських брендів енергетиків захотів стати спонсором рекорду. Тож я й випив за той час 3-4 банки енергетика. 

– Після такого тривалого ефіру були якісь наслідки для здоров’я?

– Пам’ятаю, як по тому о 8 ранку ліг вдома спати і прокинувся о другій дня. Був одразу на зідзвоні, спілкувався з усіма. Добув до 11-12 години ночі, а потім вже просто знову увійшов у нормальний робочий ритм. 

Теж спочатку думав, що буду добу спати після всього. Але ні, ніфіга. 

DJ Паша (праворуч). Фото надане Павлом Шильком для BLIK.ua

«Ані Лорак з одного боку – дуже талановита артистка, а з іншого – слабка, як особистість. Росіяни цим скористалися»

– 8 років тому в інтерв’ю Анатолію Анатолічу ви приязно відгукувалися про Івана Дорна з його музикою. Казали, що він зумів зробити російську мову більш милозвучною. Як вам теперішня політична позиція Дорна? Він наче намагався з початком повномасштабного вторгнення співати українською, а потім кинув це і подався світ за очі. Навіть взимку цьогоріч виступав із «хорошими росіянами» у Парижі…

– Щодо позиції Івана, то я точно знаю, що він дуже багато допомагає українцям. Більше нічого сказати не можу, я ж із ним не живу. Єдине, що мені шкода, що він перестав бути українським артистом. Особисто мені складно його відтепер асоціювати з Україною.

– А як вам Потап, чи то пак – Slavik Balagan? Його позиція дещо схожа із тією, якої притримується Іван Дорн. 

– Потап – більше не український артист. Не бачу, що його пов’язує з Україною.

– Ви б на його місці пішли до Юрія Дудя на інтерв’ю?

– Я б на його місці не був. Не роблю таких речей, бо громадянин України. Не звалив і знаходжуся тут. Так, моя родина зараз в Японії. Там навчаються і мешкають мої діти разом з дружиною. Дружина співає в українському хорі. Сам нині займаюся проєктом «Врятуй кінцівку», який допомагає українцям уникати ампутацій після поранення, за можливості. Присвячую цьому 60-70% свого часу. За понад 3 роки ми врятували майже 2000 ветеранів від ампутування. Тож я тут і допомагаю нашим. 

– В одному зі своїх попередніх інтерв’ю ви казали, що колись мали нагоду ставити постановку на виступі Ані Лорак з нагоди 15-ої річниці її сценічного життя. Поясніть, як людина, котра знала її з людського боку, а не тільки з артистичного, як так сталося, що вона обрала сторону Росії?

– Скажу вам так. У році 2015 чи 2016, коли на неї були перші наїзди за позицію, вона не мала хорошого менеджера для правильної комунікації. Сама по собі вона людина дуже добра. Дуже любила Україну і пишалася тим, що представляла нашу державу на Євробаченні. Але на неї дуже легко вплинути. І от тоді, під час тих наїздів з приводу позиції, людина злякалася критики українців. Тоді росіяни перехопили ініціативу й почали на неї впливати по своєму. Ось і все.

– Але ж вона доросла жінка, з критичним мисленням могла б подружитися. Тим більше, ми ж усі живемо в інформаційну епоху…

– Не судіть всіх по собі. Отака вона слабка людина. Так буває. З одного боку дуже талановита артистка, а з іншого – слабка, як особистість. 

Ані Лорак. Фото: Instagram

«Якби Пушкін жив зараз, а не в далекому минулому, то підтримував би Україну»

– Розкажіть, як ви переходили з радіоефіру в кадр. З якими труднощами довелося зіткнутися?

– Для мене все почалося у 1999 році. Мене запросив Олександр Роднянський. У той час він очолював 1+1. Сказав, що хоче робити програму зі спілкуванням з гостями та живою музикою. Назва мала бути «Меломанія». То був мій перший досвід прямих ефірів на телебаченні. Зробили два сезони шоу. А далі працював уже, здається, з кожним українським каналом. 

– Раз ми вже згадали про Роднянського, то запитаю, як ви ставитесь до його позиції, що мовляв, не треба зносити пам’ятника Алєксандру Пушкіну в Одесі?

– Щодо цього цілком з ним згоден. Не розумію, що поганого зробили Україні Пушкін Тургєнєв і Нєкрасов. 

– А якщо подивитися на їх вірші і те, що вони писали про українців?

– Ну, слухайте, тоді були зовсім інші часи, інший культурологічний та політичний контекст. Не ясно, як би ми з вами мислили, якби нам довелося жити в один час із тими поетами. Впевнений, що якби Пушкін жив зараз, а не в далекому минулому, то підтримував би Україну. Тому я і згоден із Роднянським. Не розумію, нащо зносити пам’ятник Пушкіна.

– Яким був Олександр Роднянський у свої молоді роки?

– Вважаю його за людину, яка по суті створила сучасне українське телебачення. Ще у ті часи він був на декілька кроків попереду інших. 1+1 на початку був просто на 5 голів вищим, за якістю, порівняно з усіма іншими каналами. Все було продумане до найменших дрібниць. Фірма, одним словом. З усіма тодішніми ведучими каналу можна було спілкуватися на багато тем, адже усі були із суперосвітою. Данило Яневський, Ольга Герасим’юк та інші, як на підбір. Справжня українська культурна еліта працювала тоді на каналі.

– Кого б із відомих ведучих ви назвали такими, що найбільше вплинули в різні часи на розвиток українського телебачення?

– Єфросиніна, Юрій Горбунов та Алла Мазур. На мою думку, це найкращі ведучі за всю історію української незалежності. 

– Ви народилися на території радянської Росії. До Києва переїхали у 1983 році, за 6 років після свого народження, разом із батьками. У вас у Росії залишилися якісь родинні зв’язки?

– Залишилася сестра батька. Це ж моя кров, ми підтримуємо зв’язок. Вітаємо одне одного з днем народження. Вона дуже переживає за Україну. І критикує Путіна. Казала, що обірвала спілкування з великою кількістю людей, які фанатично підтримують цього російського диявола.