«Я пишаюсь своїм віком»: Ольга Сумська про ювілей, професійні хвороби та про те, як «підігріти» довгий шлюб

Її присутність ти відчуваєш всюди — ці красиві ніжні очі дивляться на тебе з афіш в місті, з екрану кінотеатру, коли мова про велике кіно, з ТВ-екрану, якщо мова про серіали. Коли вона зʼявляеться на тусовках, всі повертають голову, бо це завжди стиль, а коли вона розповідає тобі свої кулінарні рецепти, ти готовий захлинутися слиною, бо це дійсно смачно.

Вона живе, як грає, і грає, як живе, вже багато років, але при цьому не змінюється. І лише круглі дати видають її невеличкі секрети. 22 серпня у Ольги Сумської ювілей - важко повірити, але їй виповниться 60 років. Для Blik.ua це був привід поговорити з актрисою про життя, про те, як вона себе почуває, про що мріє, чого боїться, про що плаче і якими сенсами витягує себе з мороку. Інтервʼю вийшло трохи сумне, ну бо таке зараз життя, але в ньому є світло. І це світло — сама Оля.

 «Ніколи не розуміла зірок, які зменшують собі вік у паспорті»

— Олечко, як ваш настрій? З яким сердцем ви підходите до цієї дати? Як ви взагалі відноситесь до такого поняття, як вік?

— Та нормально я ставлюсь до цієї дати. Ти все одно її не приховаєш, тому що скрізь про неї написано. Журналісти за цим пильно слідкують і тому замовчувати і щось приховувати сенсу немає. Ніколи не розуміла зірок, які собі зменшують вік в паспорті чи у Вікіпедії. Я особисто пишаюсь своїм віком. Це велике щастя, що Господь дав мені до нього дожити. Бо сьогодні ми живемо в такий страшний час, коли втрачаємо молодих, прекрасних, неймовірних людей, та що там людей - цілі сімʼї. Це жах. Тому живемо сьогодні тільки надією і завдяки мужності наших захисників і волонтерів — незламних українців.

Ольга Сумська, фото Facebook

— Щодо віку, все ж таки осягнення дати шкребе десь під ложечкою?

— Ну, так, трішки лячно, звісно, тому що воно настільки все швидкоплинно, все якось пролітає повз, кліпнути не встигаєш. От у мене є таке відчуття, що час пришвидшився. Не можу це пояснити. Тому що в дитинстві чи юності, ну і взагалі, в мирні часи, було якось все повільно та лагідно, а зараз геть інше світосприйняття і ми всі відчуваємо, що час плине якось інакше. Але все одно я вірю, що боженька нас веде у правильному напрямку. І те, що я працюю в своїй професії, яку обожнюю, те, що я у такому віці задіяна і маю ролі в театрі і кіно, це чудово. Можливо я мрію про більш вагомі ролі, але сподіваюся їх буде більше. Колись. Актор завжди живе сподіванням і надією, але й не сидить на місці. Оце найголовніше. Рух, шалена енергія, ритм — я це все обожнюю. І тому свідомо обираю саме в день народження обов'язково бути на сцені чи на зйомках. Я ніколи не бронюю цей день, щоб ото сісти вдома чи в ресторані за стіл. Ні, це теж класно, я не проти, але коли ти відчуваєш енергію глядача в такий день — це велике щастя для актора.

— Де ви зараз на гастролях і з якого міста будете повертатися у день народження?

— Ми спланували невелички гастролі Харков - Дніпр - Київ. І 22 серпня ми даємо виставу у Дніпрі і “летимо” на Київ і вже там ввечері 22 серпня у Будинку офіцерів граємо для киян і всіх друзів мою виставу-бенефіс “Браво, Джуліє!”.

Ольга Сумська з донечкою Тонею, 1990 рік

— Я бачу, ви часто гастролюєте в Харкові. Не боїтеся?

— Гастролі у Харкові — це велика честь для нас акторів. Треба сказати, як тільки з'явилась перша можливість у 2022 році приїхати до Харкова, ми це зробили. Тоді ще ми грали в Театрі Шевченка, він же Театр “Березіль” — ми були запрошені в нього і зіграли тоді нашу прем'єру “Дорослі забави”, а потім театр закрили, бо відбувалися страшні обстріли і вирішили перенести вистави до підземної сцени в Харківській опері. В Харкові нині все дуже складно — люди бояться виходити, і взагалі велика скрута у людей. Тому ми граємо навіть для невеличкої кількості глядачів. Так, ми сьогодні їдемо скрізь, де нас чекають. І взагалі, для мене Харків, Дніпро, моє Запоріжжя рідне - це такі знакові славетні міста. Ну, і, звісно, Львів, де я народилася. Але саме в Харкові пройшло дуже багато знакових для мене подій, урочистих концертів. А скільки разів ми з Віталієм День міста вели на площі Свободи. Мабуть разів з десять. Тому є відчуття, що це дуже рідне і близьке моїй душі місто.

 «Я часто потрапляла в евакуації і це дуже страшно»

 — Ви в свій день народження виїжджаєте в Київ з Дніпра. А якщо станеться якийсь форс-мажор? З поїздами нині такий квест, нічого не можна планувати.

— Ми живемо у абсолютно непередбачувані часи — ти не знаєш, що буде наступної хвилини, наступного дня. І тому ми просто молимося, щоб доїхати і встигнути. Маю надію що потяг не зупинять, тому що я часто потрапляла в евакуації і це дуже страшно, коли тобі навіть немає куди сховатися. Укриття ж в полі немає. Виходиш, стоїш просто неба, над тобою летять шахеди і ти тремтиш, тому що ніхто не знає, чи впадуть вони, чи пролетять далі. А після страшних обстрілів наших українських залізничників дуже змінюються графіки і ми від цього дуже залежим. Так, це все страшно, але ми все одно рухаємось, плануємо, творимо і несемо це до глядача. Живемо одним словом.

Ольга Сумська у театрі, фото Facebook

— Я навіть не хочу питати у вас, чи не було думки десь виїхати з країни, передихнути хоч ненадовго.

— Мені дуже часто ставлять запитання: «Олю, чого ви не виїжджаєте? Як ви це витримуєте?». А як ми всі це витримуємо? Ми у себе вдома, ми обожнюємо свою країну і у кожній дрібничці знаходимо моменти щастя. От буквально у кожній. Я після обстрілів думаю: Господи, тільки щойно ми були на волосину від смерті” — ми ж недалечко від Лукянівки живемо, буквально 900 метрів від нас те злощасне метро, куди весь час прилітає. І от вночі я переживаю ті страшні вибухи, а вранці прокидаюся — все в диму, небо чорне і промінчики сонця пробиваються крізь цей чорний дим. І мені вже легше. Живі. І далі я бачу в новинах, що наші жіночки-продавчині вже виходять на Лук'янівці торгувати — трошки там прибрали, ящички розклали, овочі виклали, квіти. І вже покупці підтягнулися. Ну як вам таке? Це ж про незламність.

А як наші люди відновлюють свої кав'ярні. Все розбите, а вони вже каву розливають, двері лагодять, столик якийсь звідкись притягнули і запрошують пригощатися. Це тільки ми українці такі. У нас якось воно закладене все це в нашому єстві, тому що ми живемо

надією, живемо тим, що колись цей жах закінчиться. І ще, знаєте, я коли бачу наших військових, то не можу прийти, щоб не вклонитися, не обійняти й не подякувати. Це чужі люди, але ж вони не чужі — вони, як рідні. От кожен військовий. Ми дуже часто перетинаємося на автозаправках, коли їдемо на гастролі і, мушу відмітити, військові чекають на наш теплий відгук хоча б у погляді. Тож ми не маємо просто пройти не привітавшись, навіть якщо ви з ними не знайомі.

— Знаю, що ви багато коштів збираєте на ЗСУ.

— Наші вистави — це єдина на сьогодні, для мене особисто і для моїх колег, можливість закрити збір, тому що завдяки нашим глядачам ми вже закрили декілька зборів за цей сезон і продовжуємо це робити. Ми купили декілька НРК, дрони, тобто збираємо на найнеобхідніше. І ми весь час запрошуємо наших захисників на вистави. І це такі відчуття, таке єднання. А родини військових — це окремі емоції. І ще дуже багато переселенців, з якими ми зустрічаємося в театрі, нагадують нам, що ми бачилися раніше на виставах в знищених містах на Донбасі. Таких я часто зустрічаю і ми спілкуємося після вистав, обіймаємося і плачемо разом. От стоїмо і плачемо. Це такий емоційний взаємообмін, співчуття. Це та емпатія, що притаманна сьогодні всім нам.

 «Про цю роль я мріяла з дитинства, думала зіграти її у 40 років, та вона трохи запізнилася»

— Ввечері 22 серпня головне святкування переміститься на сцену Будинку офіцерів. Розкажіть більше про вашу виставу-бенефіс «Браво, Джуліє!».

— 22 серпня у Будинку офіцерів ми будемо грати вишукану комедію за мотивами твору Сомерсета Моема. Чесно зізнаюся, що про цю роль я мріяла ще з дитинства і часто уявляла себе Джулією Ламберт. І я буквально обожнювала той старий радянський фільм «Театр» з Вією Артмане і голлівудський “Being Julia” з Аннет Беннінг в головній ролі. Правда роль ця прийшла до мене трохи пізніше, ніж я мріяла, Бо я думала зіграти її десь так років в 40, чи 50. А бачите, вона трохи запізнилася, але ж прийшла (посміхається). Тому так, ми щось плануємо, але Господь все одно абсолютно розподіляє по-своєму. Її Величність Мельпомена веде акторів і сама розподіляє ролі.

Ольга Сумська, фото Facebook

 — Дивно, що цю виставу не ставлять на сценах стаціонарних театрів. Вона така класна.

— Вистава «Браво, Джулія!», це дійсно подарунок долі, тому що я дуже хотіла свого часу, коли працювала у Театрі Лесі Українки, зіграти роль Джулії Ламберт саме на цій сцені.

Але так склалось, що я пропрацювала там майже 20 років й була звільнена Резніковичем (це сталося у 2005 році, - Авт.). То був дуже важкий рік для мене: я одночасно втратила тата, пішла з телеканалу 1+1, бо там змінилося керівництво. І наостанок мене ще було звільнено з Театру Лесі Українки. Сьогодні це називалося б “не підписали з акторкою новий контракт”, а тоді просто звільнили. І цей потрійний удар був страшний для мене, але мене врятували антрепризи. Чесно, я навіть не думала, що антреприза — це буде такий плідний формат в моєму житті і такий насичений. І коли я тільки почала працювати в цьому жанрі, то думала:

«Ну, попрацюю в антрепризі декілька місяців доки не знайду роботу в іншому театрі».

З того моменту 25 років пройшло. Воістину ніщо не може бути постійним ніж тимчасове. Вдячна долі, що працюю в цьому жанрі.

— Антреприза — це свобода, перш за все творча. Так що вас можна зрозуміти. Тим більше, що ви Левиця за гороскопом, а такі люди люблять все вирішувати самотужки.

— Це точно. І тому я вже двадцять років граю в тому, що мені приємно, що мене надихає. У мене є декілька дуже класних вистав, таких як «Довгожителі» чи «Боїнг-Боїнг», яку ми граємо вже більше 10 років. Також «Сублімація любові» — зараз ми змінили назву і вистава називається більш інтригуюче «Кохання на трьох» — я там граю з Віталієм Борисюком та Лесем Задніпровським. Раніше ми грали цю виставу втрьох з Євгеном Васильовичем Паперним, але у нього інші з'явились проєкти і ми зібрали новий склад з його дозволу.

І зараз ще зʼявилася нова комедійна вистава «Дівчата без комплексів» по мотивам легендарної комедії «В джазі лише дівчата» з Мерилін Монро. Вийшла дуже весела класна вистава, такий суцільний драйв. Боже мій, я стільки отримую компліментів. Люди дякують, кажуть, що завдяки нам забули про негатив та відволіклися.

— А ще є вистава «Наші Кайдаші», де ви граєте з Тарасом Цимбалюком та Володимиром Горянським.

— І вона, і «Основний інстинкт» і «Декамерон». В останній, до речі, я колись грала разом з Русланою Писанкою. Світла пам'ять, мої подрузі. Ми разом багато їздили на гастролі. Боже, нами об'їжджений був весь Донбас, вся Україна. Немає міст на карті, де б ми не були з виставами по декілька разів. І це завжди аншлаги, навіть якщо по дві вистави на день. А інколи по три і навіть по чотири вистави на день. Уявляєте, чотири вистави? Це був рекорд. Декілька разів я таке утнула, а потім сказала: «Ні, мої любі, це забагато». Бо це справді дуже обтяжливо і небезпечно для здоров'я.

Ольга Сумська на відпочинку, фото Facebook

 «Мені подобається підігріти стосунки з власним чоловіком, щоб в них зʼявилися нові кольори»

— І от тепер ви граєте виставу «Браво, Джуліє!». Як написано на афіші це — «легендарна комедія-фарс».

— Цю назву запропонував Ілля Ноябрьов, який є режисером вистави і з яким ми співпрацюємо вже багато років, ще починаючи з «Повернення блудного батька». Ілля зробив яскравий музичний спектакль, який точно буде до душі глядачам. У нас дуже красиві костюми та багато музики. І ще ми зберегли оцю високу ноту і благородну подачу, закладену Сомерсетом Моемом.

У цій виставі просто блискучий акторський склад. Ну, по-перше, Лорда Майкла грає Віталій Борисюк. Як я йому кажу: «Ти найпихатіший чоловік у Лондоні», бо там стільки апломбу — відчуття таке, наче він лордом народився. Віталік коли виходить на сцену, я одразу це відчуваю. І це прекрасно, знаєте, що ми можемо зустрітися на сцені. Хоча мушу сказати,

що продюсери не дуже полюбляють запрошувати сімейні пари в проєкти. Це не вітається, тому нюанси є і дійсно краще, все ж таки, окремо працювати. Але слухайте, якщо є така можливість, а пікантності додає факт, що в цій історії є любовний трикутник і мені було вельми цікаво, як Віталік буде реагувати на нього. І він прямо серйозно реагує (сміється)

Коли у нас романтичні сцени з Валентином Томусяком, який грає Томаса Кемпбелла, молодого коханця моєї героїні, я за Віталіком спостерігаю. А він, я бачу, завжди дивиться з-за лаштунків, чи у нас з Валентином справжній поцілунок чи такий театральний. І мене це підігріває. Правда-правда, мені це подобається. Трошки, знаєте, чоловіка свого збентежити, підігріти стосунки так, щоб в них зʼявилися нові кольори.

Ольга Сумська з чоловіком Віталієм Борисюком, фото Facebook

— А хто грає молоду суперницю Джулії?

— Любавочка Грешнова. Ми з нею зустрілися вперше зараз у виставі. Ми давно планували разом працювати і от це нарешті сталося. Ілля Ноябрьов запросив прекрасних акторів: Іра Калашнік — вона неймовірна партнерка, її син Стас Мельник, який працює в Театрі на Подолі. Мого сина грає Андрій Сторожик — чудовий молодий актор з ТЮГу. Деякі ролі в двох складах. Наприклад, Володимир Миколаєнко разом на ролі з Олексієм Вертинським. І, до речі, Олексій Вертинський, вперше вийде в Харкові в образі неймовірного мого прихильника Чарльза. Тому для Олексія це прем'єра. А образ Чарльза — це такий гострий жанр, бо він людина нетрадиційної орієнтації. Та Олексій Вертинський — характерний артист і зробить це блискуче.

«Мрію лише про ролі і про здоровʼя, щоб мої протрузії мене не турбували»

— В День Незалежності у вас премʼєра в серіалі на ICTV. І це серйозна робота.

— Так, 24 серпня премʼєра военного екшену «24». Там лише чотири серії, але серіал цікавий та важливий, бо це історія заснована на реальних подіях коли восени 2018 року російські кораблі атакували наші кораблі та захопили в полон 24 українських моряків (Керченський інцидент, - Авт.). І я там граю омбудсмена (уповноважену з прав людини), яка бореться за визволення полонених моряків. У нас там дуже творча компанія зібралася — режисер Заза Буадзе, продюсерки Віктория Горенштейн та Тетяна Куц, а ще авторка сценарію і креативна продюсерка Валентина Руденко. Я дуже рада, що ми знову зустрілися на знімальному майданчику, тому що ми працювали разом з Валентиною Степанівною у серіалі «Хазяїн» та «Хазяїн-2», де я знімался в партнерстві з Богданом Бенюком та з іншими прекрасними колегами. Тож не пропустіть серіал «24», бо він про справжніх героїв, про мужність, про внутрішню свободу і віру в свою країну.

Ольга Сумська з Богданом Бенюком, фото Facebook

— Цей серіал, і вистава, це гарні творчі подарунки. Але все ж таки який подарунок сьогодні може потішити Ольгу Сумську?

—Я тільки про ролі мрію. Хороші ролі. А ще про здоров'я, щоб мої протрузії якось

вилікувати, щоб вони мене менше турбували. Тому що від такої шаленої їзди в автобусах потерпає мій хребет. Та не тільки в мене, а й навіть у молодих. Я дивлюсь, що молодь з протрузіями ходять, то що вже мені казати. Ці наши дороги жахливі і вічне життя на колесах дають взнаки на організм. А ти їдеш цілий день, виходиш на сцену, фінальний поклон, квіти і знову їдеш. Далі переночував і знову в автобус. І так можна тиждень, а то й більше. Додому повернувся, трохи оговтався і знову в дорогу. Ну, таке наше життя акторське.

«Ми ще встигли забрати маму а через 10 хвилин прилетіла ракета»

 — Якщо ви весь час в дорозі, як ви влаштовуєте своє харчування? Бо вам же потрібно весь час бути в формі.

— В формі це одне, а у мене, ви знаєте, після цих стресів щось зі шлунком. І я думаю, аби тільки не гастрит, тому що ти ж гасаєш по гастролях і з ним це буде важче робити. Я все планувала придбати собі кастрюльку електричну і з собою возити. Так, я готова варити їсти сама собі на гастролях, тому що не люблю ресторани і це дуже довго. А так, кинув собі в кастрюльку овочі, шматочок курочки чи там ще чогось або швидко кашку заварив. І це прекрасно. І оце я собі вже замовила на «Розетці» чарівну електрокастрюльку й наступного разу обов'язково її візьму з собою. Ви уявляєте собі, Оксаночко, до чого ми готові? Ми до всього готові абсолютно.

— А до полномасштабного вторгнення ви були готові?

— Знаете, от ви мене про подарунок бажаний спитали. Так от моя найдорожча мрія — це зібрати всю родину за столом родинним. Це те, що бринить в моїй душі, тому що мамочки та тата вже немає і не проходить дня, щоб я про них не згадувала. Уявіть собі який це біль? І власне сьогодні, коли українці масово втрачають своїх дітей, батьків, чоловіків, своїх найближчих і найрідніших, ти думаєш:

«Господи, яке згорьоване покоління, скільки горя навколо, скільки страху, скільки стресу, скільки розпачу, а скільки сліз. Це море сліз».

І ти починаєш думати, як розрадити і як знайти сенси в цьому житті.

Моєї мами не стало 27 лютого 2022 року і ми поховали її на третій день — 1 березня. Ми ховали її втрьох: Віталій, я і Анечка. Я це пригадую зараз і у мене мороз по шкірі.

Але до цього ми пережили справжне пекло, тому що у всьому хаос, служби не працювали і тіла померлих в ці дні просто лежали на балконах. І тоді я звернулась у Фейсбуці до людей аби вони допомогли забрати тіло мами в морг. І мені відповіли й допомогли — ми відвезли маму на Оранжерейну і потім її достойно поховали. Достойно. Але ж 1 березня був приліт в нашу телевежу, а морг знаходився буквально в 500 метрах від неї. І ми ще встигли забрати маму, а буквально через десять хвилин прилетіла ракета. Господь нас врятував тоді, відвів. Ну, може, це не пишіть, бо це дуже страшно.

Ольга з мамою Ганною Іванівною, фото Facebook

— Але люди протягнули вам руку помочі в найважчу мить. Це я про сенси.

— Так, і після цього мене покликала подруга до Італії і ми місяць були з Анею у Генуї. І це був прекрасний час — ми відвідали практично всі славетні живописні міста Італії, побували в галереї Уффіці у Флоренції — це була моя давня мрія. А далі Піза, Венеція, Мілан, Рим. Подорож була незабутня, але ви розумієте, я рахувала дні, коли ми сядемо в потяг і знову поїдемо в Україну. І коли ми у травні вийшли у Києві на залізничному вокзалі, я цілувала наших залізничників і дякувала Богу, що ми повернулися, тому що все одно ти тут на своєму місці, на своїй землі і ти вдома. Оце відчуття рідного дому, воно визначальне, воно найголовніше. Воно визначає абсолютно все в твоєму житті. Тому ми тут, ми разом з українцями плекаємо надії на майбутнє. І все це завдяки нашим захисникам, бо це святі люди для нас абсолютно. Це наші ангели, завдяки яким ми живемо та працюємо. А потім черговий приліт на Лукянівку, але все одно ти зранку прокидаєшся і у всьому знаходиш сенси і бажання жити далі. І тільки так. І це мене тримає.

Читайте також

• «Звісно, хвилюється»: Віталій Борисюк про 60-річчя Ольги Сумської, подарунки для коханої та різні спальні
• До епохи ШІ: Ольга Сумська показала натуральну красу у приголомшливій фотосесії
• Полуничний джем від Ольги Сумської: акторка поділилася рецептом із мінімумом цукру та без загущувачів