«Сума була немала»: Бурмака розповіла всю правду про пропозицію співати за Януковича та тяжку особисту втрату

Легендарна українська співачка Марія Бурмака не припиняє тішити своїх слухачів новими піснями. Нещодавно у неї вийшов кліп на спільну з Владом Дарвіном пісню «Розлюби». За кілька місяців до того вийшов кліп на її сольну композицію «Братику». У відеороботі знявся кум співачки – знаменитий актор. Роботу в студії звукозапису над новим матеріалом виконавиця чергує з радіоефірами та поїздками на фронт із виступами перед військовими.

А зараз Марія Бурмака стала учасницею проєкту засновниці «Території А» Анжеліки Рудницької «Територія РіздвА». Це вже вдруге, коли співачка стає частиною майбутнього великого співочого святкового дійства. Прем’єра відбудеться 24 грудня. 

В ексклюзивному інтерв’ю сайту BLIK.ua артистка згадує свого покійного брата, говорить про харківське дитинство і «Червону Руту» в Чернівцях, а також пояснює, як Микола Азаров опинився на сцені помаранчевого Майдану. Про все і більше – в вогняній бесіді Богдана Боднарука з Марією Бурмакою.

Як обрала на головну роль у кліпі Богдана Бенюка? «Брата ніхто не може замінити»

– Ви екранізували пісню «Братику», присвячену вашому померлому братові. У ролі брата знявся Богдан Бенюк. А розкажіть, як взагалі почалася для вашого брата війна? І чому саме Бенюка взяли знятися у кліпі?

– Для мого брата велика війна почалася, фактично, з перших днів. Відразу він пішов воювати добровольцем. Попрямував до військкомату, де пройшов ТЦК і його мобілізували на посаду артилериста у 43 ОАБ імені Тараса Трясила. За час своєї участі у війні двічі був у госпіталі з пораненнями. Війна дуже сильно його підкосила. Формально він помер після виписки з госпіталю від інфаркту. Але похований на алеї героїв у Бортничах. 

– Чому Бенюк зіграв роль брата? 

– Він не грав роль брата, бо брата ніхто не може замінити. Він навіть не зіграв роль, а просто мовчки слухав. Цю ідею придумав саундпродюсер Вадим Лисиця, з яким ми робили цю пісню і багато інших пісень. Він знає мене і знає наскільки це для мене був удар і сильний біль, що не проходить і тепер. І він сказав: «Це має бути хтось, хто може розділити біль і бути підтримкою». 

Бо така підтримка потрібна і мені як людині, і всім хто переживає втрати. В такий час треба мати біля себе людину, яка може тебе вислухати. І для мене така людина – Богдан Бенюк. Він не просто геніальний актор. Бенюк – ще і хрещений батько моєї доньки, якій нині 30 років. Відданий мій друг протягом майже всього життя. Якраз та людина, якій я можу вилити увесь свій біль. 

Богдан Бенюк та Марія Бурмака. Фото: скріншот

– Ви казали, що у вашого брата була ішемічна хвороба серця, як написали у висновку після смерті. То як його з таким діагнозом могли визнати придатним до військової служби після проходження всіх процедур, що мають передувати відправці на фронт?

– Мені боляче про це говорити. Так, у свідоцтві про смерть було написано про ішемічну хворобу серця. А отже серце у нього було хворе і до того. Хронічно. Про це ніхто з рідних не знав. І сам мій брат такий, що міг нічого не сказати на ВЛК про хворобу. Вважав, що будь якою ціною має йти захищати країну. І все. 

– Але ж йому на ВЛК мали хоча б якусь кардіограму зробити. Та інші процедурні моменти провести з програми лікарського обстеження…

– Знаєте, він мені лише подзвонив сказати, що його мобілізують і що має з’явитися наступного дня. Довгий час після того, навіть, дружині і дитині не казав, де перебуває. Перебувала у невіданні і я. Лише за якийсь час ми дізналися, що він був у навчальній частині під Києвом. І тільки влітку 2022 року сам мені показав, що служив на «Піоні». А навесні того ж року в нього народилася дочка. День її народження – 6 квітня. Вже на хрестинах, що відбулися літом, він мені й показав, як виглядала його служба. Про своє спілкування з медиками на ВЛК ні слова не розповідав. 

– Ви – серед учасників Території РіздвА, однієї з головних мистецьких подій України під час зимового сезону. Окрім вас, у проєкті беруть участь такі артисти, як Фагот, Олег Скрипка, Сергій Василюк з гурту «Тінь Сонця» та інші. З ким із цих виконавців ви б ще хотіли зробити колаборацію?

– З багатьма, насправді. З тим же Сергієм Василюком із «Тіні Сонця», наприклад. Круто було б зробити з Мішею Панчишиним. Він служив удвох з моїм другом, кліпмейкером Іоаном Зенковим. Дуже за них переживала. Загалом хочеться щось зробити із кожною людиною, що там була. Включаючи військових.  

– В якому вигляді хочете бачити цю співпрацю з військовими-учасниками проєкту? Далеко не всі із них є професійними співаками та співачками. Приміром Юлія «Куба», чи «Тайра»...

– Знаєте, я час від часу їжджу співати для військових. Нещодавно от була під Запоріжжям. Також бувають виступи у госпіталях. На досвіді подібних виступів можу сказати, що наші військові добре вміють співати. 

От наприклад, чому мене запросила Рудницька співати разом з Едуардом Драчем? Тому, що нас із ним поєднує ціла історія. У мене є фотографія, де ми двоє співаємо під час Революції на граніті. 

– А що вас єднає з Анжелікою Рудницькою? От ви кажете, що дружите з нею вже 30 років. І в той же час у попередніх інтерв’ю зізнавалися, що ваші кліпи не брали в ротацію Території А, бо вони були надто неформатні навіть для цього хіт-параду…

– Так, бувало, що мої кліпи не брали в «Територію А». Але бувало, що й брали навпаки. Тоді була така одна тусовка. Були якісь такі людські стосунки, але час показує, що є цінне. А несуттєве відсіює. Зараз ми в одному човні всі разом. 

Як проходило дитинство Марії в східному слобожанському місті? «Батько казав, що хоче, аби бачили, що у Харкові є українці»

– Ви народилися 1970 року в Харкові, в україномовній сім’ї. Ваш батько був істориком. Це завдяки ньому в родині панував такий потяг до українства?

– Треба розуміти, що то був Харків часів експансії «русского міра» і, як-то кажуть, русской культури по всій східній Україні. Так, тато був історик. І вирішив, що мова буде в сім’ї українська. Такий от момент спротиву. 

Коли ти починаєш вчити українську історію, то розумієш, наскільки багато несправедливості випало на нашу долю. Тож і я вирішила, що моя біографія має бути суто українською. Все життя так і робила. Намагалася завжди співати українською, виступати і захищати українство, як таке. 

Мій батько почав дотримуватися цієї ідеї і мав такі погляди з університетських часів. В університеті він познайомився з моєю мамою, яка родом з Прилук на Чернігівщині. Тато їздив по архівах, читав історію. І це все йшло у родину. 

– А як вам було виростати в ті часи у майже тотально російськомовному середовищі Харкова?

– Розумієте, у мене було дуже багато друзів. Та й у школі вчилася за українськими підручниками.

Друзі ходили до мене додому і спершу не розуміли, чому ми говоримо українською. Проте згодом почали це усвідомлювати й казати, що розуміють, чим насправді займався мій батько. Було в Харкові в той час і українське середовище. Невелике, але дуже стійке при цьому. На це вплинула поява у місті студентів із заходу України. Ті приїздили до нас, наприклад, колядувати. Було тоді товариство української мови. 

Пам’ятаю, як ми знайшли могилу Миколи Хвильового. На місці поховання був парк. Батько мене водив до будинку Слово. Тому маленьке середовище у мене було. Варто сказати і про момент моєї особистої рішучості, як я можу стояти одна проти всіх. Ця риса мені дуже допомогла, загартувала мій характер. 

– Зазвичай буває так, що якщо якийсь один індивід дуже виділяється, коли довкола нього токсичне, статичне середовище, то з часом середовище цього індивіда поглинає. За таку рішучість і стійкість вам можна висловити тільки повагу…

– Тоді я ще не знала таких слів, як токсичне середовище. Просто розуміла, що є люди, які можуть не поділяти мою позицію. Але продовжувала стояти на сторожі українського слова та українства. Мене не розуміли, були моменти ворожнечі, однак проти ворогів треба боротися. Так мене вчив тато. 

– Були епізоди, коли у ваш бік озиралися, запитуючи: кто ета говоріт по-укрАінскі?

– Так, було, коли я бувала на вулиці з татом. Батько вчив мене не просто говорити українською, але й одягав мене у вишиту сорочку. Та так, щоб це було видно навколишнім. Казав, що хоче, аби бачили, що у Харкові є українці. Ну, і люди це бачили й чули. В магазинах батько завжди звертався українською, коли треба було щось купити. Всі навколо підходили, казали, що їм приємно чути українську. Дякували нам за вживання рідної мови.

– Ви неодноразово згадували, як у шкільні роки вчилися за україномовним підручником. Вчителька ваша на це реагувала нормально. А як до цього факту ставилися однокласники? 

– Справа в тому, що моя вчителька вчила мого батька перед цим. Мало того, її син за дисидентські погляди був відрахований з університету кількома роками раніше. Насправді вчителька моя була прекрасна. Ставилася до мене з великим розумінням та симпатією. В цілому мене в класі толерували. Не в останню чергу тому, що я вміла відстояти свою правоту. І ще тому, що була яскравою школяркою. Вміла співати і грати на гітарі. Завжди мала хороші стосунки, як з учителями так і з учнями.

– Ви згадали про гітару. Хто вас віддав у музичну школу на гітару?

– Батько хотів, щоб я вчилася грати на цьому інструменті. Вчив мене співати з трьох років ще. Бо вже тоді було зрозуміло, що маю гарний музичний слух. Я співала класичний репертуар під татову скрипку. Всі найвідоміші твори для скрипки виконувала.

Дуже вдячна йому, що віддав мене саме на гітару. Дуже демократичний інструмент. Мені батько якось сказав, що я ж не зможу взяти з собою піаніно куди завгодно. На відміну від гітари, яка є по справжньому мобільною. 

Марія Бурмака. Фото: Seznam Zprávy

Як Марічка Бурмака потрапила на культовий фестиваль «Червона рута»? «Поселили мене десь в якомусь гуртожитку»

– Датою офіційного початку вашої музичної вважається 1989 рік. Ви тоді виступили на місцевому фестивалі в місті Луцьк. Як туди потрапили з Харкова? І яку пісню співали?

– То був фестиваль «Оберіг» у Луцьку. Почула про цю подію від Едуарда Драча зокрема. А тоді просто попросила перенести собі іспити в університеті на інші дати, взяла гітару і поїхала. Співала пісні на вірші Олександра Олеся. Пісні були дуже революційні. 

А як я поїхала? Взяла квиток на плацкарт, сіла та поїхала. Всіх учасників зустрічали по прибутті. Поселили мене десь в якомусь гуртожитку. Отак воно все і було. 

– Наступного року ви потрапили на «Червону Руту» в Чернівці. Перед тим, як їхати ви якось реєструвалися? Казали, що я ось приїду співати?

– Звичайно. На фестиваль проходили відбіркові тури. Відбірковий концерт відбувся і в Харкові. Однак я участі в ньому не брала. Навіть у голову не могло таке прийти. Але мене все ж переконали їхати на київський відбір. От я і поїхала та пройшла.

Відбір проходив у приміщенні КПІ. Виступала перед журі, як і інші молоді артисти. 

– Протягом 1990-х ви працювали на телебаченні. Спершу на УТ-1, а згодом на «ММЦ СТБ». Також був період, коли ви виходили в ефіри на 1+1. Чому не залишилися на телебаченні? Ви ж журналістка за фахом…

– Так, дійсно, я працювала на телебаченні тривалий час. Крім СТБ, УТ-1 та 1+1 були ще Еспресо та TVI. Крім того, я захистила дисертацію в інституті журналістики КНУ імені Т. Шевченка. 5 років викладала в Інституті журналістики на посаді професора. Після початку війни у 2014 році відкрила для себе радіо. Близько року пропрацювала музичним продюсером радіо FM-«Галичина».

До останнього часу працювала провідною ведучою радіо «Промінь» у «Вікенді нової української музики». Сьогодні у мене є деякі нові ідеї, але поки не оголошуватиму нічого. До того ж мене знову кличуть на викладацьку роботу. 

Марія Бурмака. Фото: Суспільне

У якому вузі може викладати Марія Бурмака? «Я там захистила дисертацію й викладала в Інституті журналістики»

– Які вузи вас кличуть до себе працювати викладачем? 

– Знову йде мова про викладання в КНУ. Також є деякі інші пропозиції з інших вузів. Побачимо, як це буде. Викладацька робота вимагає системності та постійної присутності в Києві. А мене зараз кличуть постійно на гастролі. 

– Як журналістка і громадянка України, як ви оцінюєте ефективність Національного Телемарафону на четвертий рік повномасштабної війни? 

– Нині я буваю гостем і на Марафоні і на інших українських каналах. Мені здається, що має бути плюралізм думок та доступ до ефіру різних каналів. Але оскільки я не політик, то не можу ніяк на це вплинути. Насправді дивлюся із задоволенням і Сніданок з 1+1, і 5 канал та Еспресо, яких немає в марафоні, теж дивлюся. Це несправедливо і неправильно. Мені шкода, що я зараз ніяк не можу вплинути на інформаційну політику держави.

– Марафон справляється зі своєю інформаційною функцією?

– Не знаю, я новини майже завжди дивлюся тільки в інтернеті. Для того, щоб зрозуміти, наскільки Марафон зараз потрібен, треба його продивитися і проаналізувати. 

Переважно я зараз дивлюся в YouTube подкасти і канали людей, яких мені цікаво слухати, коли мені зручно. Ви поставили дуже цікаве питання. Напевно треба мені сісти і скласти якусь свою думку. Треба пару днів просто подивитися, як це працює. 

– На початку нульових ваші пісні навіть крутили на радіо у Польщі, але збірка пісень польською від вас так світу й не побачила. Чому?

– Ви знаєте, для мене не було метою записати саме збірку пісень польською. Мене просто батько вчив польської з дитинства. Хотів, щоб я знала ще одну мову.

Були ситуації, коли один мій друг-перекладач переклав деякі мої пісні польською. Наприклад, пісню «Хто я така є» і «Сонцем, небом, дощем». Обидві вони у Польщі десь на радіо і звучали. Вже пізніше, в травні 22-го року на знак подяки полякам за допомогу Україні випустила пісню «Kto така jestem»? (Хто я така?) Але я ніколи не планувала випускати якихось альбомів для польської аудиторії, бо не мала планів оселитися в Польщі.

Як поставилася до того, що Кузьма агітував за Януковича? «У мене з ним була складна ситуація»

– Можна й не жити в Польщі, але бути там популярною. Приміром, один з моїх улюблених письменників Стівен Кінг – американець і в Україні не живе. І це не заважає його книжкам бути популярними у нас…

– Ну, звичайно, мені дуже приємно було чути звучання тих пісень у Польщі. Більш того, свого часу я працювала 2.5 роки дистанційно для Польського Радіо. Про це радіо ще співав Кузьма Скрябін. 

Але розумієте, шоу-бізнес – це серйозна справа. І аби ним займатися треба проводити час в країні. Ти маєш брати участь у культурно-мистецькому житті країни, де звучать твої пісні. Артист має бачити і знати тих, для кого співає, прислухатися до слухача.

Тому дуже складно, живучи в одній країні, намагатися бути популярним в іншій. 

– У 2004 році вам пропонували виступати на підтримку Януковича після першого туру президентських виборів. Яку суму тоді пропонували за такий виступ представники команди президента-втікача?

– Знаєте, от мене запитували про суму раніше також інші журналісти. Десь я її називала, десь ні. Вважаю, що зараз це не має жодного значення. Можу сказати лише одне: сума була немала. 

– Той же Скрябін свого часу таки поїхав співати за Януковича. Як ви тоді це сприйняли? І як зараз оцінюєте цей вчинок покійного колеги по сцені? 

– Ситуація була конфліктна. У мене з ним була складна ситуація. Потім, через якийсь час ми з ним порозумілися. Просто поговорили декілька разів. На той момент Кузьма так вчинив, бо працював на каналі «Інтер», який своєю чергою працював на Януковича. Якоюсь мірою він просто не міг відмовитися. 

Кузьма Скрябін. Фото: facebook.com/skryabinofficial

Як Азаров опинився на Майдані? «На сцену тоді міг вийти взагалі будь хто»

– Ви казали, що Помаранчева Революція насправді революцією не є, бо більшість революцій супроводжуються насиллям. Чим тоді для вас є помаранчевий Майдан, якщо не революцією?

– На той час в України був вибір, яким шляхом іти. З президентом Ющенком нас чекав український, проєвропейський шлях. Треба віддати Ющенку належне за те, що поступився повноваженнями і наша держава стала парламентсько-президентською республікою. Для мене Помаранчева Революція була мирним тріумфом демократії та людського волевиявлення. 

– На сцену Майдану в той час виходив, навіть, Микола Азаров. Як тоді це сприйняли мітингарі та ви особисто?

– Навіть і не знаю, як він там опинився. На сцену тоді міг вийти взагалі будь хто. Мені невідомо, хто його туди привів. Якоїсь такої сильної охорони біля сцени, яка б фільтрувала, кого пускати, там не було. 

Як Марія пропала безвісти після відпустки? «Ту ситуацію не хочеться навіть і згадувати»

– 2006 у пресі гуляла інформація, що ви десь зникли після відпустки. А самі в ті дні ви давали концерти в Київській області. Звідки пішли ці новини тоді? Як так вийшло?

– Тоді це було непорозуміння, яке підсилилося ще бажанням деяких журналістів створити «клікабельні» заголовки. Тоді починалася якраз ця мода. Я була на відпочинку і мала можливість  залишитись ще на пару днів, чого сюди приплели концерти в Київській області, я навіть не знаю. В мене був розряджений телефон, а журналістка в Харкові встигла подзвонити моїй мамі, розповісти, що я зникла і спитати, як вона буде діяти. Мама підняла на ноги всіх, кого могла. Назагал це була неприємна для мене ситуація, яку не хочеться згадувати. 

– 2014 року ви хотіли потрапити до нацради з питань телебачення і радіомовлення, але не склалося. Що вам завадило?

– Просто за результатами другого голосування не пройшла. Хотіла спробувати чинити вплив на інформаційний порядок денний. Здавалося, що треба піти туди. Не шкодую про це. Бо це кабінетна робота, в принципі. Не впевнена, що я для неї створена. 

– Ви казали, що стежите за молодими виконавцями. Топ-5 українських молодих артисти, за версією Марії Бурмаки.

 –  Дуже цікаво спостерігати за новою українською музикою, за тими хто з’являється.

З нових імен скажу, що в моєму плейлисті за минулих пару років з’явились Fiinka, Shmalgauzen, Кажанна, Древо, Molodi і Tvorchi. 

Улюблені альбоми – Крихітка «Мегалюбов», Кажанна «Рукокрила», Vivienne Mort «Фата», Nazva «Паросток» і Kadnay «Квітами на глибині». 

Марія Бурмака. Фото: ukr.radio

Як Марія Бурмака приєдналася до «Території РіздвА»? «Якось однієї ночі мені пише Анжеліка Рудницька…»

– Цьогоріч 6 грудня світ побачить проєкт Анжеліки Рудницької «Територія РідзвА». Пані Маріє, розкажіть, як ви стали однією з учасниць?

– Вперше я брала участь у цьому проєкті ще позаторік. Співала тоді з поетом і видавцем Іваном Малковичем. Тому що він – мій кум. Тоді Територія Різдва мала назву «Сила Роду» і всі співали в дуеті з рідними. Вирішено було, що моєю родиною Малкович, тим більше, що моя донька, та інші рідні не дуже хочуть брати участь в будь яких зйомках. Та і колядка була тематична «А у пана Йвана» . Тому ми заспівали і знялися з Іваном, це вийшло дуже гарно.

І от у серпні я дізналася, що в цьому році також готується «Територія РіздвА». Літо в мене було насиченим – вийшла ціла низка нових пісень. Не було практично вільного часу. Якось однієї ночі мені пише Анжеліка Рудницька. А на годиннику близько першої ночі. Пропонує взяти участь у її різдвяному проєкті знову. Запитала, чи може мені зателефонувати о такій пізній порі…

– І ви одразу дали згоду, не зважаючи на глупу ніч за вікном?

– Так. Ми ж із нею знайомі 30 років. Для настільки давніх друзів в пізніх розмовах немає нічого незвичайного. Анжеліка мене набрала і запитала, чи не могла б я приєднатися до когорти учасників. Мовляв, ми уже всіх записали. Чи не могла б ти так само взяти участь?

У підсумку записала колядку «Ой у полі плужок оре..». Вона – одна з моїх улюблених колядок. Композиція буде в дуеті з Едуардом Драчем, з яким ми знайомі ще з першої «Червоної Рути». Саме він разом з Василем Жданкіним і Віктором Морозовим заспівали гімн України тоді в Чернівцях. 

Анжеліка Рудницька. Фото: ucf.in.ua

– Як вам разом співалося?

– Легко. Він же, окрім того, що військовий, ще й співак. Правда у нього, під час запису, не було інструменту. Без інструменту співати він не звик. Але його голос я знаю дуже багато років. Приємно було бачити і Михайла Панчишина, який теж був на фронті (Михайло Панчишин – переможець 8-го сезону шоу X-Фактор – прим. Б.Б). Мені здається, що у цьому вся сила, адже є багато українських артистів, які пішли на війну. 

– Окрім цього, у вас геть нещодавно вийшла пісня «Розлюби» в дуеті із Владом Дарвіном. Сам він зізнавався, що є вашим фанатом ледь не з дитинства. Як народилася ця ваша з ним спільна робота?

– Давно за Владом Дарвіном стежила. Ще починаючи з його участі у Фабриці зірок у 2008 році. Мені взагалі подобається він, як композитор. Влад, своєю чергою, казав, що йому припала до душі моя музика. То було десь років 10-15 тому.

А ця наша колаборація сталася таким чином, що його трендова пісня «Аманда, Лінда і Роуз» дуже швидко поширився тік-током. Я тоді теж записала свій кавер. Під гітару. У відповідь Дарвін переспівав мою пісню «Розлюби». Відео на ту пісню набрало дуже багато переглядів. Згодом нас запросили зробити прем’єру треку на Сніданок з 1+1. Ще по якімсь часі ми вирішили зробити спільний запис. А нещодавно вийшов кліп на цю пісню.