«Зібрали більше 2 млн за 19 хвилин»: як харків'янин створив моніторинговий канал TLK на 600 000 підписників

Ми сидимо на літньому майданчику затишної кав’ярні, розташованої в старому центрі Харкова. Люди поруч не здогадуються, хто сидить навпроти мене, хоча прекрасно знають цю людину. 

Останні три з половиною роки Андрій впевнено утримує звання найвідомішого харків’янина, до якого прислухаються всі без винятку, хоча майже ніхто не бачив його обличчя. 

Канал TLK News, який веде мій співрозмовник, з початку повномасштабної війни, повідомляє про ракети, бомби та шахеди, які летять на Харків, Харківську область і не тільки. Ці повідомлення запобігають смертям тисяч людей, яких прагнуть вбити росіяни.

В ексклюзивному інтерв’ю для BLIK.ua Андрій TLK розповідає про себе, своє життя, безупинну роботу, спрямовану на безпеку своїх земляків, взаємодію з військовими, мільйонні збори, захмарні рекламні пропозиції, свою музичну кар’єру, мрії та й взагалі про те, як він докотився до існування в режимі нон-стоп.

«У Білорусі мені максимально не сподобалося – тотальний «совок» в усьому»

– Андрій, у тебе сотні тисяч підписників, але люди взагалі про тебе нічого не знають розкажи трохи про себе.

– Мені 28 років. Я народився і майже все життя провів в Харкові. Був допитливою дитиною, якій було дуже цікаво, як все влаштовано. Розбирав все до останнього гвинтика. Щоправда, коли збирав все назад, то залишалося багато зайвих запчастин [сміється].

Працювати почав у 14 років, але перші гроші заробив значно раніше. Мені потрібно було прокачати комп’ютер, але покійний батько сказав, що не дасть гроші просто так і запропонував мені їх заробити. Мене привели у приміщення у 80 квадратних метрів, яке лишилося від гральних автоматів, і сказали відчистити підлогу від клею, який залишився на плитці після того, як з неї здерли килими.

Потім я почав працювати ді-джеєм в дитячому таборі. Гроші за це не платили, але я проводив там усе літо – безкоштовно відпочивав і харчувався. Після цього я працював в прокаті музичного обладнання і світла, звідки мене запросили в популярний ресторан на Сумському ринку, де серед іншого проходили театральні вистави, а я відповідав за художнє освітлення майданчику.

Далі я працював технічним директором парку «Акважур», а звідти на один рік поїхав працювати на схожій посаді в Мінську. У Білорусі мені максимально не сподобалося – тотальний «совок» в усьому. Крім того, постійно тягнуло в Харків. Коли повернувся вирішив спробувати щось нове, але перед цим відпочити…

– Але на відпочинку щось трапилося?

– Так. Ми з друзями поїхали в Карпати кататися на лижах. І хоча я майстер спорту з гірськолижного слалому, це не вберегло мене від жахливої травми. Під час спуску з-за колиби на трасу вискочив хлопчик шести років. Треба було жертвувати або собою, або дитиною. Як підсумок – мої розірвані хрестоподібні зв’язки і серйозно пошкоджений меніск. 

Відновлення зайняло вісім місяців. Ще й з дівчиною розійшовся. Замкнувся у собі, почало паяти – роботи нема, гроші закінчуються. Уночі сп’яну заповнив якусь анкету і мене взяли менеджером з продажів у дуже просунуту компанію. Там я багато чому навчився, а коли втомився від офісного графіку, почав займатися своєю справою.

– Що це була за справа?

– Встановлення камер відеоспостереження. Починав з ринку «1-й кілометр». Коли я туди прийшов, там працювало 17 камер. При мені ці кількість виросла до 100 штук. 

Засновник TLK. Фото: instagram.com/tlk13_

«Які вибухи, то феєрверки, – відповідаю, – і взагалі дай мені поспати»

– Я так розумію навички відеспостереження стали у нагоді, коли ти почав моніторити вильоти. Але до цього ми ще повернемося. Поки розкажи про своє 24 лютого. Яким воно було?

– Неочікуваним. Опівночі приїхав з роботи. Хотів заправити машину, але, звісно, цього не зробив. Заснув десь о другій ночі. О четвертій мене розбудила дівчина (теж колишня). Каже: «Там якісь вибухи». «Які вибухи, то феєрверки, – відповідаю, – і взагалі дай мені поспати».

Через деякий час прилетіло поруч. Зрозумів, що це не зовсім феєрверки. Підійшов до вікна і побачив приліт вже на власні очі. Зібрали найнеобхідніше і поїхали забирати мою маму. У підсумки всі зібралися у будинку батьків дівчини, де я провів напевне перші пів року повномасштабки.   

– Ось ми і підійшли до створення твого телеграм-каналу, на який підписана кожна харківська родина. Як це відбувалося.

– Спочатку це була група найближчих друзів та автомобілістів, бо паралельно я займався автоелектрикою. 27 лютого у Харків зайшли перші ДРГ, і виявилося, що один з цих автомобілістів – військовий. Я спитав, чи потрібна якась допомога. Він сказав, що дуже важливо оперативно виявляти ці ДРГ.

Того ж дня я створив групу для збору відповідної інформації. Виявилося, що ДРГ в Харкові дуже багато. Причому більшість з них почали знімати квартири ще до повномасштабного вторгнення. 

Багато хто питав, навіщо ця група, якщо є чат-бот СБУ. А все дуже просто – в чат-бот надходило дуже багато неправдивої інформації, яка була викликана панікою. Ми, в свою чергу, все фільтрували і залишали найважливіше. 

Коли з усіма ДРГ в Харкові ми розібралися, переключилися на область. Хто нам тільки не допомагав – лісники, мисливці, пастухи тощо. І вони не тільки збирали інформацію, але й виконували роботу дронів, яких тоді ще стільки не було. Тобто непомітно підпалювали танки, машини та іншу ворожу техніку.

«Росіяни пишуть погрози – знайдемо, вб’ємо тощо»

– Коли почався моніторинг ворожих ракет?

– Це було дуже випадково. Спочатку це було виключно візуально. Знайомий побачив з боку Бєлгорода якусь вогняну точку, а через хвилину пролунав вибух. Тоді якраз Харків починали обстрілювати ракетами С-300. І ось десь на початку березня я зробив канал, де почав писати про вильоти. 

Після звільнення більшої частини Харківської області збір інформації про ворожі війська припинився, і я зосередився на моніторингу ракет.

– Як зростала аудиторія каналу?

– Це відбувалося виключно за рахунок сарафанного радіо. З групи, в якій було близько 1 500 людей, всі десь за півтори години перейшли в канал, де кількість підписників почала зростати в геометричній прогресії. Зараз це майже 600 тисяч людей.

Єдиний мінус – в каналі я не можу за реакціями на публікацію вираховувати, хто її поставив, щоб видаляти проросійських читачів. У мене їх небагато, але вони є. Але вважаю, що коли кожен мій пост збирає не менше 200 тисяч переглядів, а дебільних реакцій близько двадцяти – це хороший результат з огляду на фільтрацію аудиторії, яку ми проводимо. 

– До речі, скільки людей займається життєдіяльністю каналу?

– Три роки я вів канал виключно своїми силами. Коли вже я не міг це вивозити самотужки і почав більше активно взаємодіяти з військовими, я взяв собі одного помічника, якого навчав три місяці. 

Непросто було навчити його працювати так, щоб люди не помітили різниці між його та моїми повідомленнями. Він працює вдень, коли я вирішую всі інші питання, яких доволі багато.

– Хто ця людина?

– Це мій друг, з яким ми познайомилися під час війни, активно співпрацювали за волонтерським напрямком і разом їздили на Донбас. Також є чотири модератори, які займаються виключно чатом каналу, куди на добу приходить в середньому 12,5 тисяч повідомлень. Вони видаляють неприпустимі коментарі та блокують ботів і проросійських коментаторів.

– Вони роблять це на безоплатній основі?

– Модератори – так, а помічник працює за гроші.

– На каналі є зворотній зв'язок. Що туди пишуть, крім вдячності за твою роботу?

– Купу всього. Росіяни пишуть погрози – знайдемо, вб’ємо тощо.

– Були атаки на канал?

– Неодноразово, але я відразу на них реагував, навіть працював на випередження. Є якесь чуття щодо цього.

– Хто атакує?

– Це і внутрішні, і зовнішні вороги.

Засновник TLK . Фото надано героєм матеріалу

«Коли був повторний наступ на Харківщину, ми зібрали 2 200 000 гривень за 19 хвилин»

– Ти дуже часто відвідуєш військових. Який характер носять ці поїздки?

– Перші роки ми дуже часто їздили на Донеччину, бо я не маю права писати про війну, ті ж новини, якщо сам її не бачив. Такі поїздки повертають тебе до реальності. Спілкуюся з військовими, передаю їм машини, на які ми збираємо гроші.

– Ти відкриваєш мільйонні збори і закриваєш їх в рекордні строки. Скільки грошей вдалося зібрати за цей час?

– Не знаю всієї статистка, але за 2024 рік ми зібрали близько 17 мільйонів гривень, але зараз збори йдуть набагато повільніше, ніж раніше. Щодо рекордів, то, коли був повторний наступ на Харківщину, ми зібрали 2 200 000 гривень за 19 хвилин. 

Не зловживаю зборами, бо спроможність донатів суттєво зменшилася. Крім того, я вирішив зосередитися на одному напрямку і тепер ми збираємо виключно на машини. Ми добре знаємо цей ринок і всі пов’язані з ним нюанси. Взимку ще робимо обігріваючі жилети для військових.

Зараз я запустив проєкт, який спрямований на те, щоб ми могли ефективніше збивати шахеди, які летять на Харківщину. Я сам навчаюсь пілотувати дрони, щоб знати, як все працює зсередини і щоб мене не можна було обманути на етапі виробництва. 

– Яким був найбільший донат?

– Не скажу за збори, бо це неможливо контролювати з такою кількістю донатів. А що стосується фінансової підтримки безпосередньо каналу – 20 тисяч гривень. Ще є Twitch, де я веду стріми, де у мене є топ-донатер, який може скинути 15 тисяч гривень.

– Навіщо тобі Twitch?

– Це розширення моїх власних можливостей. Мені це подобається. До того є дуже багато людей пишуть, що мій голос їх заспокоює під час обстрілів. Не знаю, як це працює. 

Засновник TLK. Фото: instagram.com/tlk13_

«Казино пропонувало 50 тисяч доларів за один рекламний допис»

– Ти принципово не розміщуєш в каналі будь-яку рекламу, хоча пропозицій було багато. Яка була найбільшою?

– Коли ще було 300 тисяч підписників, онлайн-казино пропонувало 50 тисяч доларів за один рекламний допис. Для мене це шалені гроші, але репутація важливіше чистої сорочки, бо сорочку можна випрати, а репутацію – ні. Якщо ти є лідером думок і годуєш людей лайном, то сам стаєш лайном.

Люди довіряють мені, віддячують за мою роботу грошима, на які я сьогодні живу. І хоча зараз скидають набагато менше, ніж в перші роки, на життя мені вистачає. Я ці гроші не вкрав, а чесно заробив. 

– Хто твої найближчі люди? Чи є в тебе дівчина?

– Дівчини зараз немає. Дуже важко будувати стосунки, коли ти 24/7 зайнятий зовсім іншими справами. А найближчі люди – це родина. Звісно, переживають за мене, але намагаюся робити так, щоб вони були спокійні за мене.

– А ти сам про що переживаєш найбільше?

– Була ситуація, коли у нас не було обстрілів більше тижня, а ти все одно продовжуєш все монітори, хоча деякі люди думають, що ти в цей час відпочиваєш. І ось після цього затишшя я банально вирубився під ранок, а о п’ятій прилетіли ракети, про які я не проінформував. Неймовірно злився тоді на себе. Мене бомбило через це більше доби.

– Перші три роки, поки у тебе не з’явився помічник, скільки ти спав?

– Три-чотири години на добу?

– Як?!

– Організм до всього звикає і сам тобою керує. 

– У тебе є якісь секрети, щоб не заснути?

– Не п’ю енергетики та каву на ніч. Більше за все допомагають звичайні чаї. Якщо й вони не допомагають, виходжу в прямий етер у Twitch.

– Хто найбільше заважає працювати – свої чи чужі?

– Чужі, як не дивно, менше заважають. Різні державні структури мають на мене багате досьє. Але ставлюся до цього достатньо просто. Я чесний з самим собою. Мені нічого приховувати, а значить, і боятися немає чого.

– За ці три з половиною роки чи було у тебе емоційне вигоряння, через яке хотілося послати все куди подалі і припинити займатися тим, чим ти займаєшся?

– Вигоряння траплялося декілька разів, але виходив я з цієї ситуації дуже просто – їхав на фронт. Бачив, у яких умовах знаходяться військові, і відразу попускало. Це було не на нулі, але під обстріли тими ж градами я потрапляв неодноразово. 

Було й таке, що хотілося все кинути і самому піти у військо, але першими мене відмовляли самі військові, які казали, що від мене набагато більше користі там, де я знаходжуся. Хоча, як чоловіка, мене, звісно, паяє через те, що я не у війську. Страху немає, тому я прийняв рішення, що піду воювати, якщо мене туди заберуть.

Судячи з усього, воювати будемо всі. Хоча я дуже погано ставлюся до нашої мобілізаційної кампанії – вона повністю програна. Людей треба мотивувати, щоб отримувати від них результат, а не пакувати в буси.  

Представники ТЦК мобілізують чоловіка. Фото створено BLIK.ua з допомогою ШІ

«Дуже подобається реакція людей на мою появу на сцені, хоча я намагаюся швидко з’явитися і так само швидко зникнути»

– Під час війни ти випустив чотири пісні і один кліп. Знаю, що є записані, але поки що неопубліковані композиції. Що для тебе музика, нащо вона тобі?

– Це спосіб перезавантаження, можливість відволіктися. А коли виходиш на сцену, тебе переповнює енергія. Я просто кайфую від цього. Від людей, від музики, від енергетики. 

– Виконання своїх пісень відрізняється від виконання чужих?

– Авжеж. Коли ти виконуєш свої пісні, ти вкладаєш в них набагато більше себе. Усі пісні, як і кліпи, ми робимо з командою моїх друзів-музикантів. До речі, багато хто рахує мої гроші, так ось все це робиться абсолютно безкоштовно. На основі дружніх відносин. 

– Але музика для тебе це не якісь пустощі і ти плануєш розвиватися в цьому напрямку?

– Безумовно. Мені це подобається. Я беру уроки вокалу. Залишилося знайти свій стиль. 

– Твої виступи не анонсуються з міркувань безпеки і ти з’являєшся на сцені несподівано під час виступів інших музикантів як secret guest. Скільки було таких виступів.

– До десяти. Дуже подобається реакція людей на мою появу на сцені, хоча я намагаюся швидко з’явитися і так само швидко зникнути. Це питання моєї безпеки і безпеки глядачів. Але я із задоволенням би залишився і з усіма поспілкувався. Мені дуже цього хочеться. Бо коментарі в соціальних мережах ніколи не замінять живого фідбеку. Але поки так, як є.

«Ці три з половиною роки для мене – це один безкінечний, сука, день»

– Скільки ще триватиме війна? 

– Два-три.

– Чого?

– Не буду уточнювати.

– Яким ти бачиш її завершення?

– Дуже складне питання. Ці три з половиною роки для мене – це один безкінечний, сука, день. Не буду казати, що війна закінчиться перемовинами. Мені здається, що вона закінчиться так само раптово, як і почалася.

– Що ти зробиш після війни в першу чергу?

– Нажруся як свиня, а потім висплюся [сміється].

– Ким ти себе бачиш після війни?

– Медійною людиною. Головна місія мого каналу – допомога людям. В цьому плані нічого не зміниться. Я хочу допомагати їм надалі. Впевнений, що допомога буде потрібна за багатьма напрямками. Головне робити це чесно.

– У політику не збираєшся?

– З одного боку, політика – це блядство, але з іншого боку, якщо всі так будуть казати, то хто ж змінить все на краще? Така ось палиця о двох кінцях. Я не хочу йти в політику з двох причин. Мене або уб’ють, бо я не зможу йти у когось на повідку. Або я сам один не вивезу натиску всієї системи.

Якби я бачив круту команду з такими самими принципами, як у мене, то я би пішов в політику. Іншого шляху я не бачу.