«Татуньо», «неньо»: як українці зверталися одне до одного 100 років тому
Культура України з кожним роком дедалі більше змінюється, однак ще 100 років тому навіть звичні звертання до рідних і друзів мали зовсім інше звучання. У той період активно формувалася нова культура іменування та спілкування. Про це повідомляє «Главред».
Як відомо, у побуті найчастіше використовували зменшувально-пестливі форми імен. Наприклад, «Оленка», «Оленочка», а замість «Микола» – «Миколайчик» або «Колька». Такі звертання були ознакою близькості та теплоти. Водночас в офіційних документах уживали виключно повні форми імен.

Українці. Фото: з відкритих джерел
Проте далеко не всі відгукувалися лише на ім’я. Серед старших людей, особливо у сільській місцевості, було поширене звертання за іменем та по батькові – це вважалося проявом поваги.
У невеликих громадах люди часто мали додаткові прізвиська, які відображали характер, професію або яскраву рису людини. Наприклад, «Кузьма Буркун» – той, хто бурчить, або «Микита Коваль» – за фахом коваль.
У родинному колі найчастіше зверталися словами «татуньо», «неньо», «матуся», «дідусь», «бабуся», «братчик», «сестричка». Такі звертання підкреслювали близькість, любов і повагу між членами сім’ї.

Українці. Фото: з відкритих джерел
А от серед друзів і знайомих вживали звертання «приятель», «приятелька», «панове приятелі», «добродій», «товариш». У той час також були поширені слова «колега» та «братчик».
Багато з цих звертань сьогодні звучать архаїчно, однак саме вони відображають глибину української культури, теплоту спілкування та повагу одне до одного. Деякі слова зникли з повсякденного вжитку, але їхній зміст і дух і досі залишаються частиною нашої історичної пам’яті.
Читайте по темі
- У США продали годинник Адольфа Гітлера за понад мільйон доларів. Аксесуар мав символіку Третього рейху та особливу історію.
- Неоготична будівля XVIII століття у селі Нове Поріччя нині використовується як хлів для свиней і картоплі. Архітектурна спадщина зникає, а історія будівель залишається маловідомою.
- Ukraine WOW та Etnodim відтворили подушку з роботою митця Казиміра Малевича за архівною світлиною американського фотографа. Оригінальний виріб до сьогодення не дожив.