Нолан зняв найкращий фільм у кар’єрі: чому вам необхідно подивитися «Одіссею»
Фільмів про античність чимало, але назвати дійсно якісні стрічки цього жанру не так вже й просто. Глядачам одразу спадають на думку епічні картини «Троя», «Гладіатор», «300 спартанців» чи «Олександр». Хтось навіть згадає класичного «Спартака» Стенлі Кубрика. Але достойних новинок не було доволі давно. Крістофер Нолан разом зі своєю «Одіссеєю» замахнувся на те, аби занести свій новий витвір до золотого фонду жанру та й загалом сучасного кіно.
Оглядач сайту BLIK.ua Владислав Лютостанський подивився «Одіссею» і готовий розповісти, чому ця картина, попри весь скепсис навколо неї, однозначно варта глядацької уваги.
Одіссея (The Odyssey, 2026)
- Жанр: епічний фентезійний бойовик
- Режисер: Крістофер Нолан
- У ролях: Метт Деймон, Том Холланд, Енн Хетуей, Роберт Паттісон, Зендея, Шерліз Терон, Елліот Пейдж та інші
- Оцінки: IMDb – 8.4/10, Rotten Tomatoes – 95%, Letterboxd – 4.3/5.
Нолан, здавалося, взяв на себе непосильну ношу, вирішивши зняти фільм про Одіссея, його поневіряння та Троянську війну. Критика та скептичні відгуки почали лунати ще до виходу фільму. Переважно все це стосувалося касту картини. І дійсно багатьох (зокрема у консервативному таборі) дивує, чому Єлену Прекрасну та водночас Клітемнестру грає темношкіра Люпіта Ньонго. Не до кінця аудиторії зрозуміло, чому Нолан вирішив працювати у цьому проєкті з Тревісом Скоттом та Елліот (раніше Еллен) Пейдж (хоча це не перша їхня співпраця). На цьому тлі почали звучати відгуки на кшталт: «знову повісточка», «вкотре ваша клята інклюзивність», «у фільмі по Одіссеї немає жодного грека» тощо. Однак, забігаючи наперед, варто сказати, що жоден актор не зіпсував своєю роллю цей фільм, а вписався у міф, який вибудував режисер. Але детальніше про акторську складову нової картини Нолана поговоримо трохи пізніше.
Не вдалось завантажити відео.
Про що кіно: античний сюжет повернення додому
У палаці Ітаки низка залицяльників набивається у чоловіки до дружини Одіссея – Пенелопи (Енн Хетуей), яка все ще чекає на повернення царя після Троянської війни. До неї доходять лише чутки про те, як склалася доля її чоловіка, вона чує пісні бардів, але так досі й не знає – чи живий цар (Метт Деймон) насправді. Однак вона вірить у це, так само як і вірний слуга Одіссея – Евмей (Джон Легуізамо). Що вже казати про сина царя Ітаки Телемаха (Том Холланд), який чекає на повернення батька, якого фактично ніколи не знав. Водночас у царстві лунають чутки про можливий напад так званого «народу моря», що нібито незабаром має атакувати виснажену та занепалу Ітаку. Спойлер: тією самою невідомою загрозою, «народом з моря», виявляється сам Одіссей, який повертається на батьківщину постарілим, зламаним та закритим, представляючись усім жебраком.
Оповідь ведеться нелінійно – класичний прийом для Нолана, яким він вправно користується. І ось на тлі залицянь до Пенелопи та зазіхань на царський трон в Ітаці нам показують Одіссея. Він перебуває на загубленому в безмежному океані острові Огігія в компанії чарівної німфи Каліпсо, яку грає Шерліз Терон. Одіссей після своїх мандрів зцілений фізично, але душа його болить. Ба більше, він практично нічого не пам’ятає про своє минуле і лише ставить питання про те, чи мав він раніше домівку та дружину. Лише з часом пам’ять починає повертатися до царя Ітаки. Він щасливий разом з Каліпсо на таємничому острові, але його серце знаходиться деінде, що й змушує його покинути чарівну німфу.
Саме так починається шлях повернення Одіссея до Ітаки, де на його дружину претендує один з аристократів Антіной (Роберт Паттісон). Протягом усієї стрічки флешбеки нас відсилають до Троянської війни, зокрема подій після того, як однойменний кінь опинився у Трої. Наприкінці картини Одіссей осмислює ті події, підводячи до думки, що усі його мандри після завершення війни – це наслідок підступного взяття Трої та жорстокості, проявленої його військом.
Ціна війни: чому «Одіссея» Нолана актуальна, як ніколи
Можна сказати, що цей фільм вийшов вчасно, однак це буде не зовсім доречно. Теми, які Нолан транслює через давньогрецький міф, насправді вічні. На прикладі Одіссея ми бачимо, що ніхто не має шансів після війни повернутися до себе колишнього. Цирцея на власному острові перетворює солдатів царя Ітаки в свиней, називаючи їх брудною солдатнею, яка навіть не має уявлення про гідну поведінку.
У цьому контексті особливо промовисто звучить згадка Одіссея про спів сирен: за його словами, вони співали не про якісь незвідані дива, а про найсолодше з усього – про те, що вже було й чого не повернути. Ця деталь ніби підсумовує всю «Одіссею» як фільм: туга в ній спрямована не вперед, а назад, у втрачене минуле, яке жоден герой, хоч би яким хитрим він був, повернути не в змозі.
Чи варто нагадувати, що попереднім фільмом Нолана був оскароносний «Оппенгеймер», який теж досліджує теми, пов’язані з війною: відповідальність за свій вибір та вразливість людини перед системою. В «Одіссеї» Нолан підтверджує позицію – невинуватих немає. Хитрість Одіссею допомогла йому перемогти Трою, яка до того перебувала в облозі протягом 10 років. Однак якою ціною? Ціною власного морального занепаду. Хоча це не класичний антивоєнний фільм у тому розумінні, що тут залишається місце для прояву справжніх героїчних вчинків, однак навіть вони мають свою ціну, навіть якщо правда на твоєму боці.
Одіссей стверджує: ми розірвали крихкі зв’язки з людьми, і у прийдешні темні століття оповіді про Трою житимуть лише в піснях, однак світанок проллє світло на темний світ і про наші помилки вкотре забудуть.
Цим самим Нолан наголошує: людство незмінне у своїй природі. Саме тому про помилки попередніх поколінь забувають не назавжди. До них повертаються, коли над світом знову нависла темрява. Ось тоді здається, що потрібно було бути сліпим, аби не бачити, до якої катастрофи можуть привести деякі вчинки.
Актори, видовищність, звук: чому «Одіссея» заслуговує на визнання
Тут варто повернутися до галасу навколо касту і зазначити, що практично кожен актор у своїй ролі виглядає напрочуд переконливо. Паттісон талановито відіграє малодушного та заздрісного Антіноя, Деймон органічний у ролі Одіссея так само, як і Хетуей ідеально впоралася зі своїм персонажем Пенелопи. Також варто відзначити виконання ролі Афіни нині популярною акторкою Зендеєю та репера Тревіса Скотта, який вправно зіграв барда та взяв участь у написанні фінальної пісні для фільму, яка звучить у завершальних титрах. Щодо Люпіти Ніонго в ролі Єлени, яка викликала найбільше суперечок, то будемо відверті, Єлена – міфологічний персонаж, чия зовнішність ніким і ніколи не могла бути задокументована.
Можна окремо зупинитися і на персонажі Елліота Пейджа, якому Нолан свого часу довірив одну з ключових ролей у «Початку» (важливе уточнення: тоді Елліот ще був Еллен). А сам персонаж Синон – це не грек-герой, а той-таки безіменний вояк, приречений піхотинець, якому в епосі зазвичай не знаходиться місця.
Так само провалюється й критика костюмів. Так, обладунки і шати «Одіссеї» свідомо не є археологічно точними, але це рішення, а не недбалість: художниця з костюмів Еллен Мірожнік створила для богинь – передусім для Афіни (Зендеї) – ефектні, майже сценічні образи, які працюють на міфологічний, а не історичний компонент фільму.
Помітно й те, що Нолан цього разу не пішов легким шляхом у роботі зі звуком. Триразовий володар «Оскара» Людвіг Йоранссон міг би з легкістю написати чергову симфонічну партитуру в дусі старих голлівудських пеплумів – з тих, де мідні духові підкреслюють кожен пафосний план. Замість цього композитор пропонує щось значно більш дивне на слух: ліру, кілька десятків бронзових гонгів, синтезатори, металевий гул. Звучить це водночас архаїчно й якось позачасово, ніби музика доноситься не з динамиків, а безпосередньо з міфу.
Один з головних козирів «Одіссеї» – це те, як фільм виглядає. Стрічку від початку до кінця відзняли на 70-міліметрову плівку IMAX, і це вперше, коли такий формат використовують не тільки для батальних сцен чи океанських панорам, а й для звичайнісіньких діалогів із синхронним звуком – раніше на цю плівку такі сцени практично не знімали. Результат відчутний фізично: корабель у кадрі гойдається на справжній хвилі, вітер справді тисне на тканину вітрил, а герой губиться посеред пейзажу не тому, що масштаб намалював комп’ютер, а тому що пейзаж і без того більший за людину.
Додайте до цього роботу зі світлом: кожен спалах вогню чи блискавки в темряві тут не просто ефектний, а ніби на мить дає глядачеві відчути ту саму стихію, з якою борються герої. Тому якщо у вас є варіант переглянути цей фільм в IMAX – цим неодмінно варто скористатися.
«Одіссея» – дійсно найкращий фільм Нолана?
Як на мене, «Одіссея» – найсильніша робота Нолана за всю його кар’єру. І річ не лише в тому, що фільм вражає технічно, хоча про це теж варто сказати окремо.
Якщо придивитися, «Одіссея» – це точка, де нарешті сходяться прийоми, якими Нолан раніше користувався поодинці. Нелінійна структура, яку він відточував ще в «Мементо», а згодом випробовував у «Дюнкерку» й «Тенеті», тут вперше працює не як формальний трюк заради трюку, а як спосіб передати саму природу пам’яті, що поступово повертається до героя. Масштабна практична зйомка, до якої Нолан рухався фільм за фільмом, тут доведена до логічного максимуму – досі жоден режисер не наважувався зняти на 70-міліметрову плівку IMAX навіть діалогові сцени. А моральна неоднозначність, яку глядачі бачили і в Бетмені, і в Оппенгеймері, тут постає в найчистішому вигляді: герой, чия хитрість рятує і водночас руйнує.
Є й інше. Нолана роками дорікали за певну емоційну холодність, за те, що його фільми – це радше складні пазли, які цікаво розбирати, ніж історії, які по-справжньому зачіпають («Тенет» як найяскравіший приклад). Лінія Одіссея на Огігії – втрата пам’яті, повільне повернення до себе, провина, яку він носить мовчки, – це чи не вперше, коли Нолан дає глядачеві не лише концепцію для роздумів, а справжній психологічний матеріал.
Звісно, справедливо буде визнати: чимало критиків і глядачів так само вперто назвуть найкращим фільмом Нолана «Темного лицаря» або той-таки «Оппенгеймер», і суперечка тут навряд чи колись матиме переможця. Але саме тому, що Нолан цього разу замахнувся не на конкретну історичну подію чи жанровий коміксовий міф, а на першоджерело – базовий текст усієї західної культури – і не розсипався під його вагою, я і схильний віддати «Одіссеї» першість.
Власне, прощаючись з Одіссеєм, Каліпсо каже йому те, що, зрештою, стає головним меседжем усього фільму: тепер він мусить віддатися волі стихії, віддатися потоку і просто жити, наважившись на цей останній стрибок долі. Може, саме в цьому і полягає найбільша заслуга Нолана – він зняв фільм не лише про повернення додому, а про вміння відпустити те, що вже не повернути, і зробити крок у невідоме, пам’ятаючи про свої попередні вчинки та їхні наслідки.
Читайте також:
- Феноменальний старт «Одіссеї»: скільки мільйонів приніс перший прокатний уікенд фільму Нолана;
- Одного разу влітку: топ-10 хітових фільмів, де літо - це настрій, атмосфера та стан душі;
- Штучний інтелект, репліканти та корпорації : які пророцтва з фільму «Той, хто біжить по лезу» стали реальністю.