«Коломойський сказав: Дніпро не мав виходити з групи». Євген Селезньов – про 10-річчя подвигу в Лізі Європи

• Автор: Ігор Лисенко

За всю історію вітчизняного футболу тільки три клуби досягали фіналів єврокубків – Динамо (два Кубки кубків у 1975 і 1986), Шахтар (Кубок УЄФА 2009) і Дніпро (Ліга Європи рівно 10 років тому). І цей останній за часом кейс – найбільш унікальний. 

27 травня 2015 року дніпровський Дніпро установив одне з найвизначніших досягнень у своїй 100-річній історії – вихід у фінал єврокубкового змагання, Ліги Європи. Підопічні інвестора клубу Ігоря Коломойського та головного тренера Мирона Маркевича тоді боролися на рівних з командами з Іспанії, Італії, Бельгії, Греції, Голландії та Франції. У головному матчі турніру суперником «дніпрян» стала іспанська Севілья, яка є рекордсменом цього турніру (семиразовий володар трофею). Незважаючи на те, що Дніпро вийшов уперед на початку матчу, протистояння закінчилось на користь іспанців – 2:3.

Сьогодні, у десяту річницю цієї визначної події кореспондент нашого сайту Ігор Лисенко записав ексклюзивне інтерв’ю сайту BLIK.ua з Євгеном Селезньовим, який став героєм півфіналу з італійським Наполі, а фінал міг пропустили через серйозне пошкодження. Загалом, Євген розповів про наступне:

• Як Дніпро перед сезоном втратив іспанського спеціаліста Хуанде Рамоса?
• Як капітан Руслан Ротань поставив команду вище за власні інтереси?
• Прихід Маркевича до команди: у чому була різниця між ним та попереднім фахівцем?
• Як Маркевич платив преміальні з власних грошей?
• Яка травма ледь не завадила Селезньову взяти участь у головному матчі його життя?
• Чого «дніпрянам» не вистачило для перемоги над Севільєю?
• Сльози Селезньова: як часто він плакав після матчів?
• Закрите святкування після фіналу: що їм сказав Коломойський?
• Чи міг Дніпро продовжити жити, якби переміг? Думка Селезньова. 

«Маркевич нас розслабив після Рамоса»

‒ Хуанде Рамос привів Дніпро до перших за майже 20 років срібних медалей чемпіонату України, але пішов з клубу. Євгене, розкажіть як в команді сприйняли відхід іспанського головного тренера?

‒ Болісно, бо під кінець спільної роботи з ним досягли гарного результату (друге місце в УПЛ і вихід у Лігу чемпіонів вперше в історії, – прим. І.Л.), пів кроку не вистачило до чемпіонства. 

Потім до нового наставника – Мирона Маркевича – звикали деякий час. Спочатку було важко, а потім спрацювались, що принесло у підсумку результат. 

‒ Капітан команди Руслан Ротань тим літом міг піти з Дніпра у казанський рубін. Які настрої панували в колективі у зв’язку з цим?

‒ Втрата такого футболіста та такої людини могла мати жахливі наслідки для Дніпра. На щастя, він повернувся додому.

‒ Ви особисто або колектив Дніпра намагались вплинути на думку Руслана?

‒ Там такі моменти, що не можу озвучувати. Скажу так: він поставив команду вище за себе. Це – найголовніше. Про інше казати вже недоречно.

‒ Чи вніс щось нове Мирон Маркевич у Дніпрі?

‒ Безумовно. В-першу чергу, більше свободи дій на полі, він нас розслабив.

‒ А при Рамосі були напружені?

‒ “Містер” тренував інакше. Свободи дій майже не було, ми чітко виконували його тактичні прохання. Ми знали, куди треба бігти, ні вправо, ні вліво бігти вже не дозволялось. Мирон Богданович нас розслабив в атаці, дав більше впевненості у власних силах.

‒ Чому так безвольно програли Копенгагену у кваліфікації Ліги Чемпіонів?

‒ Дві ключові причини – не звикли до вимог нового тренера та не було на полі капітана (Руслана Ротаня, – прим. І.Л.). Команді потрібен був час.

Руслан Ротань проти Севільї. Фото: ФК Дніпро

«В Абу-Дабі обговорили заборгованість – і всі вирішили грати далі, незважаючи ні на що»

‒ З якого часу у Дніпрі перестали платити зарплатню і почала утворюватися заборгованість?

‒ От саме в цьому сезоні.

‒ Як реагували на це в колективі?

‒ У Дніпрі завжди був чудовий колектив – не без труднощів та певних моментів, звісно. В основному, ФК Дніпро був єдиним цілісним механізмом.

‒ А як вдалося легіонерам пояснити “нові реалії”?

‒ Це було неважко. Вони бачили, який в нас колектив, як ми ставимось до роботи та віддаємось. Тому всі ставилися з розумінням.

‒ Один із найбільш драматичних моментів – кінець групового турніру, коли вам треба було, щоб оступився конкурент. Що відчули, коли Карабах забив гол Інтеру, а потім його не зарахували? Це дозволило Дніпру вийти з групи з другого місця.

‒ Зраділи, бо змогли виконати завдання виходу з групи та завдяки цьому сталися наступні визначні події.

‒ Розкажіть про зимові збори. Раніше ви казали, що саме завдяки ним вдалось нарешті налаштувати командну гру.

‒ Згуртувались ще більше, зрозуміли, хто і де неправий, де треба додати. Саме там, в Абу-Дабі, пройшли командні збори, де обговорили питання невиплати зарплати. Всі разом вирішили, що треба грати далі, незважаючи ні на що. 

‒ Таке буває вкрай рідко: головний тренер Маркевич заплатив команді преміальні з власних грошей. Як це було?

‒ Дістав гроші – дав, сказав, що премія. Гравці тоді грали не за гроші, такого пріоритету не було. Нашим пріоритетом в Дніпрі стало – місто та його вболівальники.

Селезньов і Маркевич на фіналі ЛЄ. Фото: ФК Дніпро

«Зіграв у фіналі Ліги Європи завдяки своєму бажанню та допомозі Срни»

‒ Ви могли й не зіграти у фіналі…

‒ Я не повинен був виходити на цей матч. Але фінал був для мене настільки важливим, що вирішив працювати тяжко, щоб все ж зіграти.

‒ А що з вами сталося?

‒ Мав на 40% розірваний меніск і мене збиралися класти на операцію. Завдяки моєму бажанню та допомозі хорватського захисника нашого суперника – Шахтаря – Даріо Срни вдалося взяти участь у матчі. 

Я працював індивідуально з тренером. Треба було закачати м’яз, тільки після цього я зміг зіграти. До фіналу залишалось 7-8 днів і я закачував м’язи, щоб коліно витримало. Якби я ліг на операцію, то не зміг би зіграти жодної хвилини. 

‒ Чого команді не вистачило у фіналі у Варшаві?

‒ Севілья була дуже сильна, але обставини могли скластися і по-іншому. Це футбол, не вистачило, як-то кажуть, одного голу.

‒ Фінал із Севільєю – найбільш емоційний матч вашої кар’єри?

‒ Весь цей єврокубковий шлях був емоційним. Кожна перемога по-своєму стала емоційною.

‒ Пам’ятаю ваші сльози після фінального свистка. До або після цього плакали після матчів?

‒ Ні, це вперше і востаннє у житті, бо я розумів, що ми були за крок від трофея та здійснення мрії. Найбільша неприємність – коли ти йдеш до цілі й в останню мить помиляєшся.

Сльози Селезньова після фінального свистка. Фото: ФК Дніпро

«Коломойський сказав, що ми не мали виходити з групи, а тут фінал»

‒ Розкажіть про святкування у Варшаві. Хто там був із відомих людей?

‒ Я його майже не пам’ятаю. “Святкувати” не було жодного бажання, тому що програли. Прийшов Ігор Валерійович (Коломойський, – прим. І.Л.) і сказав відомі слова про те, що ми не мали виходити з групи, а тут фінал.

‒ Однокласник Коломойського і телекоментатор ваших матчів В’ячеслав Фрідман пояснював: Ігор Валерійович мав на увазі, що Дніпра не повинно було бути у фіналі через незалежні від них обставини. А ви як це сприймали?

‒ Напевно, більше як те, що не все від нас залежало. Звинувачувати нас не було в чому. Президент також хвилювався, приїхав на матч, все ж таки Дніпро – його “дітище”.

‒ Є думки, що якби Дніпро переміг, то міг би продовжувати жити. Як гадаєте?

‒ Вже ніяк не вважаю. Є факт, що Дніпра немає і це завдає мені болю.

‒ Ви один з небагатьох в тогочасній команді, хто особисто спілкувався з Коломойським. Він щось вам пояснював щодо свого рішення не платити борги та фактично знищити команду?

‒ Ні, не пояснював.

‒ Може, після фіналу було щось, що вам запам’яталось, але не лунало раніше публічно?

‒ Всі дуже засмутилися і думали тільки про те, що не виграли фінал. Нічого не запам’яталось. Взагалі погано пам’ятаю цей вечір, настрій був жахливим у всіх. Вже не було бажання йти на той самий захід після матчу. Ми програли гру всього життя…