«Я сумував без вас, за****ці»: Вова зі Львова розповів, як народився хіт з Enko і чим насправді займався в США

Легендарний в Україні реп-виконавець Вова зі Львова нещодавно закінчив свій концертний тур Європою під назвою «Ми тут не даремно тур». Виступати в європейський містах він їздив разом зі своєю дружиною. Проте під час гастролей мав місце неприємний інцидент – із якого ми й почали нашу бесіду. 

Проте не тільки резонансне пограбування у Римі стало темою ексклюзивного інтерв’ю Вови зі Львова для сайту BLIK.ua. Володимир Парфенюк, він же Вова зі Львова, несподівано стрімко увірвався на вітчизняну сцену на світанку нульових, коли саме словосполучення «україномовний реп» було доволі екзотичним в контексті нашої молодої пострадянської шоу-бізнесової тусовки. Він був в одному потоку з такими олдскульними гуртами, як ВУЗВ і ТНМК, й його альбоми «Йой», «Йой-2», «Вино, кобіти, патіфон» ввійшли в класику хіп-хопу України. У розмові з інтерв’юером Богданом Боднаруком Вова зі Львова згадує, як на M1 з’явився його проєкт про хіп-хоп, пояснює, чому опинився за океаном і розповідає про ставлення до українського репу й лейблу Enko.

Як Вова зі Львова пережив пограбування в Римі? «Ось що я скажу для людей, які планують їхати в Південну Європу…»

– Володя, нещодавно у тебе відбувся європейський тур. Під час нього тебе разом з дружиною обікрали в Римі. Як це відбулося? Чи вдалося врешті знайти вкрадене? І чи покарали крадіїв за скоєне?

– Бодя, мені дуже б не хотілося про це говорити. Там нічого такого особливого не було. Нас пограбували, ми подякували Богу, що все обійшлося лише нашими речима і поїхали собі далі. Добрі люди в Римі навіть помогли нам вставити шкло в машину і не взяли з нас за то грошей. За це їм окрема подяка. 

Якщо ти вже запитався, то я скажу це для людей, які планують їхати в Італію, Іспанію, Португалію, чи десь в іншу точку Південної Європи на відпочинок. Не пошкодуйте зайвих грошей, поставте машину на платний паркінг. Вірогідність постраждати від крадіжки тоді набагато нижча, ніж якщо авто стоятиме на стихійній парковці вздовж дороги, як це зробили ми з дружиною. 

От просто скористайтесь нашим досвідом. І хай вас ця участь омине. 

Так, ми поїхали в поліцію, склали рапорт, описали все вкрадене майно, яке було. Але всі, хто через таке проходив, схиляються до думки, що такі дії нічого не дадуть. Єдиний сценарій, який би нам допоміг, це якби десь взяли тих злодіїв з речима, котрі, за описом, схожі на наші. Та імовірність такого розвитку подій невисока. Та й те, щоб так сталося, потрібно, щоб у того, хто буде зловмисників затримувати, був список викрадених у нас речей… Словом, дуже багато всього має збігтися одночасно. 

Однак назагал, якщо ти якісь речі втратив внаслідок пограбування, то це вже назавжди. Тішить те, що у нас документи і цінні речі залишилися вдома в той час. 

– В ході туру ви збирали гроші на допомогу армії. Можеш назвати суму зібраних коштів?

– Я ще не підводив підсумки, але думаю, що це десь близько 30 тисяч $. Частину грошей ми передали американським фондам, які подвоять суми з допомогою програми Benevity. Така корпоративна американська історія: якщо компанія, де ти працюєш, бере участь у тій програмі, то пожертвувані тобою на будь-який офіційно зареєстрований благодійний фонд гроші подвоюються. Себто, ти дав 1000 і вони зверху також докладуть 1000.

– Ти з дружиною Уляною живеш в Лос-Анджелесі з 2014 року. Як ви взагалі опинилися в Америці? Бо раніше ти розповідав, що виїхав не за Green Card. 

– За звичайною туристичною візою. 

– Ти ж їхав до Штатів тоді, щоб писати пісні англійською. Чому у Вови зі Львова з того часу не було хоч 1 треку англійською мовою?

– Справа не тільки в тому, щоб зробити трек. Трек – це найлегша частина виробництва музики. У Вови зі Львова не вдалося цього зробити, бо він був з успіхом в Україні за плечима і не хотів починати з нуля в Америці. А варіантів, щоб це сталося за якоюсь іншою схемою, де не треба було би починати з самого початку, не знайшов. В тому числі й через це вернувся до україномовної музики за 5 років після переїзду до США. 

Що Вова зі Львова робив у США? «Не дуже пишаюсь цим періодом життя. Шкода втраченого тоді часу»

– Чому твоя творча пауза затягнулася аж на 5 років? І що ти робив у цьому проміжку між 2014 і 2019 роками?

– Ми з дружиною займалися подобовою орендою. Рентували нерухомість на довгострокові терміни і здавали її подобово через AirBnB.com. Лос-Анджелес – велике місто, одне з трьох найбільших міст в США поряд з Нью-Йорком і Чикаго. Багато туристів приїздять туди. Тому такий вид заробітку нам з дружиною здавався привабливим. Не хотілося працювати на когось, окрім самих себе. Тож ми 5 років цим займалися. Хоча ні, 4, бо потім почався Covid і воно все після початку пандемії просто підтримувалося на плаву. 

Не дуже пишаюсь цим періодом життя. Шкода втраченого тоді часу. Якби можна було повернути все назад, то я би замість того займався творчістю. Ну, але то, як кажуть: знав би, де впадеш – підстелив би. 

– 2019 року ти зокрема випустив сольний трек «Я сумував без вас, засранці» в колаборації із співзасновником лейблу Енко Іваном Клименком. Як це в той час сталося?

– Іван з дружиною був у Лос-Анджелесі перед самим ковідом. Вони планували заїхати туди на тиждень. Після чого за планом рухалися далі на Техас. Там виступала на фестивалі Alyona Alyona. У зв’язку з тим, що приїзд Клименка до Лос-Анджелеса стався перед початком пандемії, він з дружиною вимушений був залишитися там ще на якийсь довший час. 

Все тому, що невдовзі потому фестиваль у Техасі скасували через карантин. Тим часом ми з Іваном поглибили наші стосунки з просто знайомства до дружби. Виявилося, що у нас багато спільних тем для розмов і поглядів на життя. 

Наприклад, вони обоє з дружиною вегани, займаються духовним самовдосконаленням та люблять природу. Словом, ми собі на 4 місяці знайшли класних нових друзів. Ну, і знов таки, він робить музику, як і я. 

Тож одного дня Клименко порадив зробити у вигляді експерименту пісню, в якій я буду читати агресивніше і швидше, ніж зазвичай. 

– Ти зараз спілкуєшся з Іваном Клименком? Стежиш за розвитком його лейблу? Як тобі той шлях, яким іде «Enko» і його артисти?

– Так, ми підтримуємо зв’язок, дружимо й надалі. Напрямок, яким рухається лейбл, виглядає мені досить природнім. Лейбли, які роблять музику в Україні, в якийсь момент впираються там у стелю свого розвитку. Раніше українські артисти вирішували для себе це питання, починаючи писати пісні російською, щоб знайти собі місце під сонцем в російськомовному просторі. Але зараз, в добу інтернету, знайшли вхід на англомовний ринок.

Що Вова зі Львова думає про український реп? Оцінки Псючого сина, Alyona Alyona та навіть Віктора Павліка: «Україна не є тією країною, де можна довго вивозити тільки в рамках хіп-хопу»

– На початку свого існування «Enko» позиціонував себе, як реп-лейбл. З часом і до сьогодні «Enko» пройшов процес перетворення на мультижанрове об’єднання артистів. Як тобі от саме ці метаморфози, як реперу? І як оціниш пісню, яку випустив Олег Псюк, він же Псючий Син, у співпраці з Віктором Павліком? Як на мене, то вийшло не дуже.

– Олег Псюк вже близько півроку, як не є артистом «Enko», наскільки мені відомо. Не чув іще цієї пісні. Можливо, вона й справді вийшла не дуже. Бо не все, що ти робиш, вдається. І це стосується будь якої діяльності. Знаєш, інколи у поєднанні, на перший погляд, не поєднуваного народжується щось хороше. Обожнюю пісню Тартака та гурту «Світязь» «Ні, я не ту кохав». 

Не думаю, що колись Enko позиціонував себе, як саме реп-лейбл. Просто був період, коли єдиною його підписанткою була Alyona Alyona – реп-виконавиця. Не бачу нічого поганого в тому, щоб долучати інші жанри, чи формати. Україна не є тією країною, де можна довго вивозити будь-що музичне, якщо бути тільки в рамках хіп-хопу. Наша країна просто не є такою, де це можливо. Українці слухають багато різної музики. 

Alyona Alyona. Фото: Instagram

– Нам потрібні суто реп-лейбли, щоби поставити цей жанр і стиль музики в країні на якісь комерційні рейки, на твою думку? 

– Залежить від того, наскільки ти хочеш ставити свій реп на комерційні рейки. З того, що я знаю, репер Jockii Druce не підписаний на жоден лейбл. Але я бачу, які у нього прослуховування і роблю висновок, що у нього все окей з комерційною складовою музики. Мені здається, що такий чіткий та жорсткий поділ на жанри – історія позавчорашня в цілому. Чим далі, тим більше артистів з різною музикою роблять спільні пісні. Питання тут швидше в якості кінцевого продукту, а не у тому, які жанри в ньому поєднані. 

– Тоді зразу в тому ж реповому контексті. За якими реперами Вова зі Львова стежить, яких порадив би послухати? Українськими реперами. 

– Давай, подумаємо разом.

– Ну, є Довгий Пес, наприклад…

– Інколи мені трапляються його нові пісні. Якісь з них мені подобаються більше, якісь – менше. Мені подобається, як виросла творчість Ярмака, подобається, що Артем Лоїк тепер виконує свої вірші українською мовою, а не російською. Цей факт заслуговує на повагу. 

Подобається, що в артиста Otoy є та комерційна складова в його музиці, якої бракує багатьом іншим. Буду з тобою відвертим, я і в Америці за реперами слідкую все менше останнім часом. Бо або це вікове, або нарешті прийняття того, що культурний код, ментальність – це слова, що мають значення. Коли я слухаю те, про що говорять американські репери, маючи досвід життя в Америці, розумію, що це мені не близьке. 

Нині я сім’янин, тато двох дітей. Тому речі, про які говорять американські реп-артисти, відгукуються мені чим далі, тим менше. За винятком пісень про роботу над собою, про проходження життєвих випробувань. А на загал я слухаю геть інше.

– Запитав тебе про це, бо у 2021 році ти сказав «Суспільному», що пропонував записати спільну пісню реперу Ромі Майку, а також Хлопцю. То зараз ти б хотів зробити спільний трек з кимось із них, чи це вже не актуально для тебе? В силу тих чинників, які ти назвав вище. 

– Сказати, що в мене є активне бажання робити з кимось пісні, я не можу. Якби Кендрік Ламар якимось дивним чином запропонував мені зробити пісню, я б спочатку подумав, для чого воно треба. Яка буде від того користь слухачам Вови зі Львова чи Кендріка Ламара. Але разом з тим є елемент творчості і спонтанності. 

Наприклад, днями я познайомився у Варшаві з українським артистом Romario Punch. Разом з дружиною він мене прихистив у себе на 2 дні. 

За цей час у нас з ним народилася спільна пісня. Бо бувають такі ситуації, коли є творчий потік і кілька творчих людей в цьому потоці.

– Тобто, якщо ситуація складеться так, що доля тебе зведе з Ромою Майком, або Хлопцем, то все можливо?

– Абсолютно.

– В одному з інтерв’ю, Вова, ти казав, що в шостому класі дивився баскетбол і слухав реп. За яку команду NBA вболівав тоді? І чи вболіваєш за якусь зараз?

– Найпершою командою, яка мені сподобалася, була Orlando Magic. Через присутність там на той час Шакіла О’ніла. Потім він перейшов у Los Angeles Lakers і я почав уболівати за них. Сьогодні активно не вболіваю. Та все ж, напевно, віддам перевагу Lakers. Там грає Леброн Джеймс. Подобається мені, як гравець і як людина. Тобто, я так досить уявно вболіваю, як каже моя мала дитина😊. 

Передовсім я вважаю, що спортом треба займатися, а не стежити за ним. Хоча кожному своє. Я от зранку бігаю, хотів би додати собі ще силові навантаження. Колись ходив у спортзал 3 роки. Потім довго не ходив. Тепер повертається розуміння, що кардіо – це дуже хороша штука. І вже 10 років хочу почати займатися йогою. Не раз починав, але полишав цю справу. Хочу нарешті взятися серйозно. 

Як починав у шоу-бізі Вова зі Львова? «З першими піснями приїхав до університету Франка й чекав, поки мої кенти закінчать пари, щоб дати їм послухати матеріал»

– 2002 року ти почав писати реп. Можеш пригадати, про що був перший трек?

– Насправді почав писати я у 1999 році, а 2000-му записав перші пісні, з якими приїхав у Львів і стояв біля університету Франка. Чекав, поки мої кенти Олесь і Ярік закінчать пари, вийдуть і можна буде дати їм послухати матеріал на касетному плеєрі з навушниками. Перші пісні були про дружбу і життя. Словом, все, як у всіх. 

Вова зі Львова. Фото скріншот

– 2005 року у тебе стартувало шоу «Вова зі Львова» на М1. Як воно народилося? Ти прийшов і сказав: «Ей, нам треба шоу про реп?» Чи телевізійники самі тобі запропонували таке?

– Так, я прийшов до них 2004 року з такими словами. Після того, як мене не взяли ведучим іншої програми на цьому ж таки каналі. 

– Якої?

– «Хорошоу». Їм сподобалося, в принципі. Але вони шукали ще дівчинку для щоденного двогодинного ефіру. І от я прийшов і сказав так, як ти кажеш: Ей, нам треба шоу про хіп-хоп. Подивилися, сказали, що це класно, але реп – це занадто вже неформат. Кажуть, що я класний чувак і щоб лишався в них працювати асистентом режисера або адміністратором. 

Я знав, що так чи інакше буду робити музику. Тому мені треба було тримати зв’язок з каналом M1. Отож дзвонив їм протягом півтора місяця, питаючи чи є для мене робота. 

Трохи згодом мене взяли таки на якусь посаду врешті. На роботі познайомився з колишнім учасником гурту ВуЗВ Романом Веркулічем. Ми з ним потоваришували та придумали разом програму «Вова зі Львова». Каналу сподобалося і 2 роки шоу було в ефірі.

– Чому програма зникла? Що пішло не так?

– Почала повторювати сама себе. В нас був чітко обмежений бюджет. Ми не могли стрибати вище своєї голови. Це перестало бути мені цікаво з точки зору творчості. Я попросив, щоб ми цю історію закрили і зробили щось нове натомість. За два роки по тому ми дали старт іншому шоу.

– Так. І то були «Мажори» з твоїм другом Мітіком Порішай. Ви там озвучували анімовані прев’ю до музичних кліпів. Чому цей другий проєкт не прожив навіть пів року?

– Бо був удвічі дорожчим за попередній. В ті часи анімація була досить недешева. Каналу це було не дуже по кишені. Ну, і напевно, рейтинги були не найвищі, якщо казати відверто, дивлячись з різних сторін. 

Яка доля Мітіка Порішая та Герика Горили? «Вже 12-й рік живе у В’єтнамі…»

– З Мітіком Порішай у тебе було не лише шоу, а й спільний однойменний трек «Мажори». Там ще брав участь НП Герик Горила, який зараз відомий під псевдонімом Graaa. Тримаєш зв’язок з Гериком, чи з тим же Мітіком? Знаєш, що у них в життях відбувається?

– Мітік Порішай – це один з моїх найближчих друзів. Знаю його з трирічного віку. Вже 12-й рік живе у В’єтнамі. Досі з ним дружимо. З Гериком не так плотно спілкуємося. Крайній раз бачилися, здається, на Atlas Weekend у 2019 році. 

– Також ти розповідав, що 2020 чи 2021 року радився зі Святославом Вакарчуком щодо творчості, коли у тебе була творча криза. Хотів би з ним записати фічер? Чи ви говорили тоді про щось подібне?

– Так, був такий момент у моєму житті в той період. Я хотів зробити пісню з Вакарчуком. В мене була готова пісня, в якій, як я вважав, він гарно звучав би на приспіві. Композиція досі не вийшла. Вакарчук тоді не погодився. Станом на зараз, не знаю, чи я хотів би, щоб аудіоробота побачила світ. Дасться чути. Так само, як і з Ромою Майком та Кендріком Ламаром.

VovaZiLvova. Фото: скриншот

– Наостанок. У тебе є готова відповідь на питання, чому Вова зі Львова не воює, а мешкає у Штатах та Європі? В той час, як до прикладу, Паша Лі воював і загинув. Крім нього ще є ціла низка відомих людей, котрі або воюють, або уже віддали свої життя за Україну. То чому ти не на війні?

– Я вважаю, що цінність людського життя є вища за все інше. Питання воювати чи ні кожен для себе вирішує сам. Низький уклін тим, хто пішов захищати українську землю в ці складні часи. Співчуття всім, хто втратив близьких.

Що ж стосовно мене, то я зробив свій вибір ще у 2014 році. Точніше ще навіть у 2012, але виїхати вдалося в 2014. Якийсь час ми з дружиною жили на 2 країни – з 2019 по 2021. Думали, що так буде й надалі, але після початку великої війни на цих планах поставили хрест.