«Території А пропонували гроші за розміщення кліпів»: Анжеліка Рудницька відверто розповіла про ТБ та Кузьму

Анжеліка Рудницька — культова особистість вітчизняного телебачення та мистецтва. Її проект Територія А дав старт у шоу-бізнесі десяткам нових імен, започаткував саму культуру кліпмейкерства на вітчизняному ТБ та створив шикарне портфоліо артистам, режисерам і всім, дотичним до цієї галузі. Врешті-решт, на першому в Україні популярному теле-хіт-параді встановлено канон, якому слідують навіть зараз — весела ведуча, ніби близька подружка глядачів, і набір різних, але свіжих пісень. 

Зараз класик вітчизняного шоу-бізнесу Анжеліка готує до релізу різдвяний збірник старовинних колядок Територія Різдва, їздить співати на фронт, викладає в Київському інституті кіно в телебачення при Київському національному університеті культури та мистецтв, але нашому інтерв'юверу Богдану Боднаруку для сайту BLIK.ua розповіла про таке:

• Чи існував розподіл обов’язків між нею та ще одним засновником Території А Олександром Бригинцем.
• Чому не хотіла спершу бути ведучою хіт-параду та хто ще був обличчям проєкту, окрім неї.
• Як і де знімався пілотний випуск хіт-параду
• За що у них відбувся конфлікт із Андрієм Кузьменком
• Яким був дресс-код ведучих її з Бригинцем теледітища
• Які були стосунки у неї з донькою гетьмана Павла Скоропадського
• Чи розчарувалася у якійсь із трьох новітніх українських революцій

«Амбасадори нової Території – «Тайра», Василюк із «Тіні Сонця» та багато інших чудових людей»

– Анжеліко, ви нещодавно анонсували проєкт Територія Різдва. Завдання – об’єднати українських виконавців і військових у спільному виконанні маловідомі колядки. Хто буде залученим до справи?

– Я з 2014 року концертую і волонтерю, у мене багато знайомих військових. Давно хотіла залучити їх у наші мистецькі проєкти. Амбасадорами Території Різдва стали парамедикині Юля «Куба» Сідорова, Юлія «Тайра» Паєвська. Учасник бойових дій Михайло Панчишин, який повернувся у цивільне життя після контузії. Лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк, який поєднує бойові виходи із гастролями. Оксана Рубаняк – поетеса і кулеметниця. Наталя Трач – військовослужбовиця, яка супроводжує захисників на щиті. 

Проєкт масштабний. Дуже складний за логістикою. Дякую Українському культурному фонду за підтримку. Без нього ми б не впоралися. 

– Ви згадали про культурну оборону. Можливо, знайомі з такою формацією, як «Культурний Десант»? Співпрацюєте з ними? 

– Так, співпрацюємо. Я разом з ними виступала трохи. І вони теж долучаються до наших заходів. На моєму благодійному дні народження виступав Мирослав Кувалдін, який сьогодні теж у культурних силах. А також Юлія Франц – джазова піаністка. Ще хочу згадати поета Артема Полежаку. Дуже люблю його. 

Ми зробили багато концертів по прифронтових територіях і на фронті. Вперше поїхали з Артемом на фронт влітку 2014 року і з того часу дали сотні концертів для військових. На початку повномасштабного наступу Полежака пішов воювати. 

– Знайомі з Миколаєм Сєргою – засновником «Десанту»?

– Ми з ним були знайомі ще задовго до того, як все це почалося. До його роботи у «Культурному Десанті».

– Як ви познайомилися?

– Як і всі артисти – десь за лаштунками концерту. Коли Коля створив свій підрозділ, то ми з ним списувалися. Він просив мене підтримати культурні сили, поїздити по шпиталях. Для мене то були найстрашніші концерти, чесно кажучи. Я знаю, що їздити туди правильно та потрібно. Але, повертаючись із таких концертів, просто лягаю вдома й дивлюся в одну точку. Доки не приведу себе до ладу. 

Ти бачиш молодих хлопців, які повинні бути здоровими… Цвіт нації, патріоти з фізичними й душевними ранами. Бачити таке завжди дуже важко. Але є і дуже багато таких щемких моментів, коли ми разом співаємо, танцюємо. Розповідаю їм, як долала свою хворобу. 

Анжеліка Рудницька. Фото: instagram/anzhelikarudnytska

«Якби не один нюанс, Територія А б не вигребла в умовах безгрошів’я та бандитизму»

– 1994 року ви створили Територію А разом з Олександром Бригинцем. Як між вами розподілялися обов’язки? Він був продюсером, а ви – ведучою?

– В першу чергу, ми обоє були співзасновниками. А по-друге, всі чомусь найбільше концентрують свою увагу на хіт-параді. Він-бо був найбільш популярним. Тоді як насправді це велика організація, в якій було багато всього. Своя студія звукозапису, графічного дизайну. Ми випускали газету «Музичний тиждень», робили програми «Homo Ludens». До всього ще був рок хіт-парад «Музичний простір». 

З першого ж дня існування – 17 листопада 1994 року – ми офіційно зареєструвалися як підприємці і платили податки. Працювали легально вже в ті роки, доки інші шукали бандитські «криші».

– То хто за що з вас двох на самому початку відповідав?

– Крім нас, тоді працювало ще 100 людей. І кожен з них чимось керував. У різний час кожен своїм займався. Звичайно, що я більше – хіт-парадом. 

– У відкритих джерелах вказували, що на самісінькому початку Бригинець був продюсером, а вам відведено було роль ведучої…

– Богдане, знаєте, в чому проблема українців? От хто для вас продюсер? Ми зараз розставимо крапки над «і». Продюсер – той, хто продукує. Творець, себто. І збирає команду для того, щоб реалізувати певну ідею. А менеджер – відповідальний за папери, гроші та все інше. В нас продюсерами називають дядьків, які ходять біля дівчат, що виходять на сцену. 

Скажу вам, що Бригинець є митцем, як і я. Ніхто з нас не був бізнесменом. Ми вчилися на власних помилках. І створювали те, чого до нас на ТБ ніхто не робив.

– Які між вами були стосунки? Суто робочі чи якісь ближчі?

– Дружні. З нами на початках була ще Ніна Рудік, наша режисерка. Також режисер нашого хіт-параду Данило Джепов, оператор Михайло Лєбєдєв. Якби ми всі не дружили, не сиділи разом і реготали, то було б складно.

В ті часи нас намагалися привабити фуршетами. Нині ж усі люди сидять на дієтах. Здоровий спосіб життя став модним. А тоді були голодні 90-ті і люди залюбки ходили туди, де відбувалися фуршети. Ми були тією ненормальною компанією, яка не залишалася на фуршетах. У нас було настільки багато роботи, що ми не могли того собі дозволити. Тобто це було так: ми познімали матеріал і поїхали монтувати. Щодня виходило щось нове від нас. Не було можливості розкачуватися, ходити фуршетами, тусуватися. 

І тільки під час монтажу, чи планування чогось ми завжди пили чай, їли печиво. Аби не ця наша дружба, то ми б не вигребли в умовах безгрошів’я та бандитизму.

«Перший випуск Території А починався зі слів Кузьми на висотці, яку зараз нещадно обстрілюють росіяни»

– Де і як знімався най-найперший випуск Території А 1995 року?

– На даху однієї з висоток на Татарці, яку зараз нещадно обстрілюють росіяни. Спробувавши декілька різних варіантів формату випуску, ми прийшли до того, що вестиму хіт-парад я. Хоч мені не дуже-то й хотілося. Перший випуск починався з мого виконання фрагменту пісні Андрія Кіля (Андрій Кузьменко, він же Скрябін). І там були такі слова: на даху добре! І таки справді було добре, бо ми робили революційний проєкт!

– Ви кажете, що не горіли бажанням бути ведучою. Чому? На ваше місце були альтернативні кандидати на випадок вашої відмови від ролі ведучої?

– Я мріяла створити свою програму про мистецтво. І фактично вона вже півроку виходила й отримувала всі можливі професійні нагороди. Який сенс мені відмовлятися від того оглушливого успіху? Тим більше, що у мене й без нав’язаного місця ведучої хіт-параду мало вільного часу. Забагато відповідальності на мене поклали. Зрештою за підсумками переговорів вирішили, що все ж таки я буду ведучою. Мені обіцяли, що знайдуть заміну.

– Кого розглядали, як заміну?

– Багато імен було, насправді. У нас були інші ведучі. Біда в тім, що їх ніхто не пам’ятає. Серед них були професійні актори, музиканти. 

– Можете назвати кілька імен?

– Наприклад, Олег Путятін – бас-гітарист гурту «Всяк випадок». Свого часу він працював із сестрами Тельнюк. Досить такий відомий музикант. Актор Костянтин Костишин, нині – наш захисник. Вони були співведучими. 

– Інших було стільки, що уже й не пригадаєте?

– Бо це були такі проби пера. Ми пускали людей в ефір… Олександр Войтович з гурту «Форма води», який зараз викладає у Львівській музичній академії, вів рубрику «Новинки техніки». Теж дуже класно, знаєте. Адже тоді не було таких студій, як зараз, не було стільки всяких крутих примочок. Було багато аналогових інструментів. Тому все, що з’являлося нове, включно з першими цифровими пультами, Войтович досліджував, читав про це і розповідав глядачам. 

Анжеліка Рудницька. Фото: facebook.com/AnzhelikaRudnytska

«Я носила коротенькі шортики, майки, заплітали мені всілякі смішні хвостики»

– Повернемося до питання про найперший випуск. Ви сказали, що пілотний епізод хіт-параду знімався на даху…

– Так, ми пішли на дах, тому що хотілося якогось неймовірного простору. І одразу ставили завдання руйнувати стереотипи. Багато хто з ведучих на каналах були між собою схожі. 

Небагато було каналів, де можна було дозволити собі бути, до прикладу, з довгим волоссям. Але коли людина йшла вести новини, її одразу однаково стригли, фарбували. А ми ж створювали молодіжну, нового формату програму, то відповідно хотіли, щоб і ведучі мали нестандартну зовнішність. Зйомки були на тлі краєвиду лівого берега Києва. Вже тоді там дуже багато будувалося висоток. Був дуже сонячний вересневий день. 

– У вас геть не було ніяких вимог до дресс-коду?

– Наші стилісти майже роздягнули мене в кадрі. Я носила коротенькі шортики, майки, заплітали мені всілякі смішні хвостики. Оскільки ми щодня знімалися, то неможливо було стригтися день в день чи робити зачіски. Так з’явилася ідея вдягати головні убори. Крім нас цей елемент одягу ніде практично не використовували. Окрім, хіба що, якихось там акторських театралізованих постановок.

Наша фішка – бейсболки, берети, пов’язки, бандани і таке інше. Чого там тільки не було! Від якогось такого розмальованого обличчя аж до страз. Я спочатку опиралася цьому всьому гримуванню, але згодом махнула рукою на те. І просто використовувала час у гримерці для відпочинку. Спочатку кричала: Боже, цілу годину сидіти, нічого не роблячи! В той час сама я практично не фарбувалася. А в гримерці використовувала час для релаксу. Заплющувала очі, намагалася не думати ні про що. 

Можна сказати, що я таким чином майже досипала:) З того часу нічого не змінилося. Подеколи можу собі дозволити подрімати під час якогось довгого переїзду. Та зазвичай я працюю, дивлюся за постами в наших соцмережах, за статистикою. 

– Спочатку у хіт-параді Території А було 5 кліпів, потім – 10, а ще трохи пізніше – 20. Чи пам’ятаєте, якою була та найперша п’ятірка? 

– Ого, я вже й не пригадаю. Можу сказати, що у першій п’ятірці був гурт Actus. На той час колектив був у статусі переможця «Червоної рути». Нині Actus переформатований у 2 відомих гурти. Перший з них – це «Гайдамаки», а другий – «Kozak System». 

Мені дуже приємно, що в найпершому хіт-параді були такі класні хлопці. З ними ми досі зберегли дружні взаємини. І чай я з ними теж п’ю, якщо будете про це питати. Однак це зараз на другому плані. Перш за все ми всі маємо нині вижити разом зі своїми рідними у цій війні. Над виконанням цього завдання тепер і працюємо. 

– Якби Океан Ельзи чи Врємя Істєкло з’явилися б раніше, ви б їх узяли до себе, чи це був би не ваш формат? А Бумбокс?

– Океан Ельзи у нас був. Тому так. І Бумбокс теж. Врємя Істєкло фізично не могли бути. Але якби й були, то так. А чому ні? Український гурт, який створює український продукт, але російськомовний. Наших тодішніх артистів дуже часто важко було переконати співати українською. Та ми це робили. Усілякими способами. 

Океан Ельзи. Фото: instagram.com/okeanelzy_official

– Приміром? 

– Застосовували такий механізм: для україномовних кліпів була коротка черга. Для російськомовних – загальна, довга.  Якщо щось було не так – нехай скаржаться, як ми їх змушували. Багато пісень ми перекладали українською. Тому коли хтось із артистів нині скаржиться, що не може перекласти пісні, то нехай звертається до наших поетів. Впевнена, що вони відгукнулися б. 

«Сварилася з представниками абсолютно всіх каналів, доводила їм, що це неправильно – пускати в ефір російське»

– Вже ближче до початку нульових наша музична сцена почала помітно дрейфувати в бік москвофільства. Як ви це сприйняли?

– Я сварилася через це з представниками абсолютно всіх каналів, доводила їм, що це неправильно – пускати в ефір російське. У нас же повно свого хітового матеріалу! За це мене нікуди не брали – бо я була незручною, не хотіла підлаштовуватися ні під кого. 

Мала розмову з Володимиром Бородянським, який свого часу очолював міністерство культури. Людина українською мовою геть не розмовляла! 

В тому числі й через це ми не змогли знайти точок дотику. Був принципово російськомовним. То кому ж ми довіряємо українську культуру? 

Я дуже багатьом зараз вдячна за спробу створювати контент українською. Але не вірю, що це робиться щиро. Вони просто виконують вимогу часу. Це момент пристосування, коли ці митці відчувають, що сила за українським. Та не дай Боже цьому балансу зміститися в інший бік, як вони з величезним задоволенням вдадуть, що вимушено перейшли на українську. Хай це непопулярна думка, та мене цей сценарій дуже лякає. Марія Бурмака називає таких «перевзуванцями». 

– Змоделюємо з вами ситуацію. Уявімо, що я артист, який хоче поставити свій кліп в ефірі хіт-параду «Території А». Що мені слід для цього зробити? Який алгоритм дій?

– Розкажу вам таке: один співак прийшов на канал ICTV, а я якраз дивилася розклад наших зйомок. Стою я, значить, біля цього розкладу, а цей співак іде в моєму напрямку. Красивий, напахчений пройшов повз мене. Лише глянув зверху вниз. Вернувся потім до охорони та каже: 

– А де тут знайти Рудницьку? 

– Ви ж біля неї стояли, – відповідає охоронник. 

– Я думав, вона під два метри зростом, не підступитися. 

Вони показали йому, де я. Співак приніс кліп, йому показали, як дійти до апаратної, щоб зігнати в архів. І все. Наостанок залишалося тільки підписати документ про дозвіл на показ свого матеріалу. Якщо технічно кліп був поганим, то звісно, його не показували. Якщо ж відеоряд був придатний у принципі, то відділ технічного контролю робив перегонку з обробкою, кольорокорекцією. 

Добре, що на ICTV вже тоді була найкраща серед усіх каналів технічна база, яка дозволяла редагувати відео. У нас ще були певні етичні вимоги до кліпів. Там не повинно було бути реклами алкоголю або просто вшитої прямої реклами будь чого, пропаганди насильства. 

Звісно, в першу чергу, ми хотіли, щоб до нас потрапляли яскраві, класні кліпи відомих виконавців. Але ми не боялись брати кліпи й зовсім молодих та невідомих артистів. На відміну від багатьох інших телеканалів. 

«Сюжет про рід Скоропадського пробивала на державному телебаченні рік»

– Ви казали, що на самісінькому початку існування Території А роль ведучої була для вас переважно хобі. Як поєднували його з роботою на УТ-1 в редакції наукових програм?

– Трохи згодом мені на «Першому Національному» сказали обирати: не можна, мовляв, бути обличчям обох каналів. Відповіла, що якби була у них обличчям, то залишилась би. Але натомість я – редактор наукових програм, мене майже не ставите в ефір ведучою. Там було, як у театрі. Треба було дослужитися невідомо до якого віку, поки тебе почнуть регулярно показувати.

Так, я була в ефірах, робила сюжети час від часу. Перший мій матеріал був скандальним, я його пробивала рік. То був сюжет про доньку Павла Скоропадського. Унікальне інтерв’ю з Оленою Павлівною.

– А в чому була скандальність?

– Тоді Україна не могла визначитися зі своїм ставленням до постаті Скоропадського. Донька гетьмана тоді приїхала в Україну й познайомилася зі мною, як із учасницею Революції на граніті. Казала мені, що боротьба за нашу державу важлива. Говорила, що прихильників української незалежності багато хто не розуміє, як і її тата свого часу. 

Той мій сюжет називався «Гетьман очима доньки». Дуже такий теплий вийшов за настроєм. Ми з Оленою Павлівною відтоді здружилися та листувалися. 

– Скільки вам платили, коли ви були в редакції Першого Національного?

– Думаєте, я пам’ятаю, скільки заробляла 30 років тому? І взагалі, моя позиція така, що якщо мені робота нецікава, то не буду її робити. Хоч би скільки мені не платили. 

Точно можу ще сказати, що заробляла вже тоді більше, ніж обоє моїх батьків разом взяті. Батько у мене журналіст, а мама – педагог. І то було ще до Території А. Окрім своєї ставки я заробляла купу премій, працювала на великих телепроектах. 

Анжеліка Рудницька. Фото: Facebook

«Якийсь час Скрябін від мене ховався»

– Які хіт-паради тих часів ви вважали своїми конкурентами? Наприклад, був хіт-парад, який вів Скрябін, а ще ж навіть Довгоносики якийсь час вели свою музичну програму.

– Територію А прибрали з ефіру на ICTV. І тільки після того там з’явився Скрябін. По суті, він мене підсидів.

– Ого. Прямо підсидів?

– Я вперше запропонувала Кузьмі бути телеведучим. Він стартував у нашому проєкті Територія ДАНС А потім пішло-поїхало. 

Територія А дуже підтримувала Кузьму і гурт «Скрябін». Коли Територію А прибрали з каналу, мені пояснили, що музики більше не буде. Орієнтуватися відтепер будуть на чоловічу аудиторію. а потім з’явився топ-7 з Кузьмою. Андрій не подзвонив мені навіть. 

– Наче інша стать музики не слухає…

– Не дискутувала на цю тему. Плюс мені називали суми, які я повинна платити, щоб виходити таки в ефір, але я відмовлялася.

– Які суми? Великі?

– Дуже великі. Таких грошей Територія А не могла собі дозволити. При тому роблячи рейтингову програму, в яку канал нічого не вкладав, окрім ефіру.

– Між Скрябіним і вами був тоді певний такий конфлікт, так? Але зрештою ви помирилися?

– Це не конфлікт. Це некоректне ставлення. Якийсь час він від мене ховався. Згодом зустрілися, поспілкувались і він у мене попросив пробачення. 

Кузьма Скрябін (Андрій Кузьменко). Фото: facebook.com/skryabinofficial

– Кажуть, Територія А була українським MTV. Таке порівняння справедливе чи спрощене?

– Не люблю порівнювати MTV з Територією А. MTV – великий музичний телеканал, а наше дітище – мистецький канал в рамках іншого великого каналу. Просто різний рівень можливостей. Тому з цієї точки зору я б не порівнювала. Хіба що за одним: ми теж дуже впливали на ринок, який на той момент тільки формувався. Були флагманом, на який рівнялися інші. І криголамом, який проторював шляхи для послідовників. 

«Території А багато хто пропонував гроші за розміщення кліпу»

– Чи були такі артисти, які потрапляли в хіт-парад за гроші?

– Нам багато хто пропонував гроші за розміщення кліпу, але ми не погоджувалися. У нас був величезний фан-клуб по всій країні. Продати місця у хіт-параді означало зрадити цих людей. Мені не соромно за те, що ми робили. І навіть коли в нас були фінансові проблеми й нас намагалися використати якісь політичні структури, ми залишалися собою і не продавалися.

– Про які політичні структури мова?

– Не хочу нікого називати. Вони мені всі неприємні. І взагалі, не хочу, щоб українці концентрували увагу на іменах якихось 10 олігархів, у яких є купа майна. Натомість краще обирати людей, у яких є цінності. Тільки тоді ми будемо інакше жити. 

– Ви брали участь у трьох революціях: Революція на граніті, Помаранчевій Революції та Революції Гідности. Розчарувалися у якійсь із них?

– Не розчарована в жодній. Це поступ суспільства у правильному напрямку. В такий спосіб наш соціум витворював сам себе. Якби ми не пройшли через ці 3 революції, якби ми не виокремили з-поміж себе людей небайдужих, нас би не було кому захищати. 

І зараз би всі кричали: «А шо нам плахова здєлалі русскіє!?»

– Як ви ставитесь до так званої «лагідної українізації?

– Ми вже надто довго намагалися всіх умовляти. Багато хто продовжує казати, що йому складно перебудуватися на український лад. Скільки можна перебудовуватися, коли на ваші голови летять ракети з Росії? Скільки ще ми маємо толерувати все російське? Бути українцем – це гордо. Говорити українською – це вияв патріотизму і зрілості особистості і громадянина. Бути патріотом – це честь і гідність. 

Будьмо гідними українських героїв, які за право залишатися українцями платять кров’ю і життям.