Ексміністр енергетики Плачков: «Мазуту для опалення Києва лишалося на 2 доби. Була загроза замерзання столиці»

Іван Плачков – дуже неординарна особистість та приємний співрозмовник. Починав працювати у енергетичній сфері ще в далекому 1975 році та пройшов усі щаблі кар’єрного зростання – аж до посади міністра енергетики. Пан Іван застав першу газову війну з росіянами – і це аж ніяк не та, яка почалася 2005 року. Тож із його величезним практичним досвідом і знаннями, набутими на високій державній посаді, Плачков може проводити далекоглядні історичні паралелі та наводити показові та повчальні приклади з минулого для нашого сьогодення та майбутнього. 

В ексклюзивному інтерв’ю оглядачу Богдану Боднаруку для сайту BLIK.ua Іван Плачков розповів про таке:

• Хто завадив Україні вступити до Євросоюзу вже у 2010 році
• Коли чекати наступних масових обстрілів енергетики
• Коли Україна вперше від’єдналася від російської енергомережі
• Який український регіон дав Росії всі знання про енергетику
• Кому було вигідно створити Росукренерго
• Як туркменбаши обдурив Україну
• Чому ми не вступили в ЄС у 2010 році
• Що змусило Владіміра Путіна піти нам на поступки в ході газових перемовин

Коли росіяни відновлять обстріл енергетики та як захистити АЕС?

– Пане Іване, росіяни, за даними міжнародного енергетичного агентства, станом на травень минулого року знищили 70% нашої теплогенерації. Скільки потужностей нам вдалося відновити, за вашою інформацією?

– Так, зруйнована, в основному, теплова генерація. Але не варто забувати й про інші знищені енергетичні об’єкти. До прикладу, магістральні мережі. Ми знаємо, що зараз основне навантаження лягло на атомні електростанції. Стосовно теплової генерації, то тут, я думаю, відновлено до 30%. Загалом, гадаю, що літній період, осінь і зиму ми пройдемо більш стабільно й надійно. За умови, що не буде нових масованих атак по енергетиці. 

– Окупанти певний час не завдають масованих комбінованих ударів саме по енергетиці. На вашу думку, коли нам слід чекати поновлення таких атак?

– Як показує минулий досвід, вони починають це робити [масово бити по енергетиці] десь за місяць, за два тижні до початку опалювального сезону. Тобто у вересні-жовтні. І так триває увесь осінньо-зимовий період. 

– Ми вже згадували, що більшість електроенергії нині виробляють три підконтрольні Україні АЕС. Як нам захистити їх від потенційних російських атак? Окрім, як наростивши щільність ППО, ясна річ.

– Єдиний рецепт від мене – посилити ППО. Все, що за межами цього – робота профільних міжнародних організацій. Перш за все – МАГАТЕ. І треба попередити Росію, що якщо раптом будуть обстріли наших працюючих станцій, то тоді введуть санкції проти Росатому. 

– Наші деякі експерти розповідали, що треба закопувати в землю станції, будувати довкола них оборонні конструкції…

– Всі ці дурниці були з самого початку відкритої війни. 

У нас вся країна перетворилася раптом на експертів з енергетики. Насправді ж є тільки профільні енергетики, а експертів, як таких, у нас немає. 

Тільки кар’єрні енергетики добре знають свою справу. Всі інші – це бла-бла-бла. Суто для рейтингів. Слухати їх не треба. Краще зверніть увагу на кадрових фахівців. 

Як Україна від’єдналася від російських мереж і що далі зробив Янукович?

– Ви двічі були міністром енергетики. Вперше – 1999 року, а вдруге – з 2005 по 2006 роки Як себе поводили ваші російські візаві на зустрічах?

– Я пройшов майже все, що тільки можливо, в енергетиці. Вважаю себе, перш за все, енергетиком і абсолютно не політиком. Виступаю за те, щоби енергетика була деполітизована. Ніхто в цій галузі не повинен займатися політикою. Навіть профільні міністри. Завдання енергетиків – забезпечити теплом, світлом, газом громадян і країну. 

Стосовно поведінки Росії, то вона з самого початку вела себе агресивно відносно України і української енергетики. 

У 1999 році на перемовинах із Анатолієм Чубайсом ішла мова про використання української електромережі для транспортування російської електрики. Переговори були дуже складними. В підсумку ми на це згоду не дали. Ніхто не пам’ятає, що ми тоді від’єдналися від російської та білоруської електричних мереж. Не у 2022 році це було вперше зроблено, а у далекому 1999 році. То був настільки революційний крок, що ніхто не вірив, що таке можливо на той час.

– Чому тоді згодом повернулися назад?

– Бо потім став прем’єром Віктор Янукович. А до того півтора роки працювали окремо. 

«Переконав Кучму, що треба, щоб енергетика України залишилася незалежною від російської»

– Непросте рішення від’єднатися від російської енергосистеми потребувало політичної волі. Як ви, як міністр енергетики, цього досягнули?

– Саме я зробив пропозицію піти на це. Переконав президента Кучму, що так треба зробити, аби енергетика України залишилася незалежною від російської експансії. Європейський Союз був також проти нашого роз’єднання з РФ на самому початку. Ми в ті часи були ізольовані і від Європи також. Дуже важко було. На жаль, у той час вимушені були застосовувати віялові відключення. Але ми захистили незалежність української енергетики. І незалежність України. Я в цьому впевнений.

З російського боку тиск був просто шаленим. Насправді нам газ вперше закривали не у 2005-2006 роках, а у 1998-му. Напередодні нового 1999 року росіяни повністю перекрили газ. По команді Боріса Єльцина. 

Нам залишалося запасів мазуту для опалення міста Києва рівно на 2 доби. Була реальна загроза замерзання столиці.

Пригадую, як ми екстрено доповіли ситуацію керівництву і Кучма терміново летів до Ашгабату, Астани та Москви. Зрештою за 12-16 годин до того, як мазут мав закінчитися, нам увімкнули газ. 

– У всіх відкритих джерелах вказано, що «газові війни» почалися у 2005-2006 роках… Мабуть, треба трохи оновити інформацію:)

– Так, треба це зробити обов’язково. 

Росіяни з самого початку не могли змиритися з фактом незалежності України. 

В тому числі і Єльцин.

Де в Україні планувалася поява нових АЕС?

– Росіяни полюбляють демонструвати нам свою зверхність, а їхній президент Владімір Путін ще й вдається до своєї антинаукової інтерпретації української історії. Вам під час зустрічей не доводилося вислуховувати зарозумілі історичні лекції від російських візаві?

– З нами, енергетиками, росіяни не могли себе пихато поводити. Всі знають, що увесь енергетичний комплекс в Росії побудували силами України. За Радянського Союзу з Івано-Франківська за добу злітало до Москви по 5-10 літаків з фахівцями. Завозили їх у Сибір для побудови нафтогазового комплексу. Вся нафтогазова наука зародилася в Івано-Франківську. Та й загалом вся енергетична школа Радянського Союзу була в Україні. 

Тож росіяни не мали навіть морального права з нами розмовляти зарозуміло. Навпаки, це ми мали таке право. Мало хто знає, що на початок 90-х Україна була спроможна і, власне, робила проектування 3-4 теплових електростанцій і АЕС, в тому числі закордоном. Всі атомні станції в Болгарії, Угорщині були спроєктовані в Україні. Україна будувала одночасно 4 атомні станції. І декілька теплових енергоблоків.

– Звідки у нас стільки ресурсів, щоб таким великим будівництвом займатися? 

– Вони у нас були. Україна монтувала на Південьтеплоенергомонтажі та Укренргобуді дуже багато теплових і атомних станцій. Налагоджування обладнання проводили на Львіворгресі та Доноргресі. У нас є неймовірний потенціал. 

В радянські часи українська територія складала 4% від території СРСР. І в той же час на нашій території зосереджувалося 28% всієї радянської промисловості. Настільки технологічного енергокомплексу, як український, після розпаду СРСР не було ніде у світі. І все тому, що Україна була плацдармом для трьох енергетичних експансій до Європи. Спершу була нафтова, за нею йшла газова, а третя – електрична – була в процесі побудови. Крім вже існуючих АЕС, на нашій території ми будували ще 5: Чигиринська, Одеська, Харківська, Кримська та Південна. 

Як створили Росукренерго та чому дзвонив в Україну з претензіями прем’єр-міністр Італії?

– У 2004 році було створено компанію Росукренерго. Розкажіть історію її створення. Кому належала ідея? 

– У той період Юрій Бойко був керівником Нафтогазу, прем’єром був Янукович. З російського боку у процесі брали участь Газпром та Газпромбанк в ролі співзасновників. Українську сторону представляли 2 швейцарські компанії. Не пригадую, як вони називалися.

Важко назвати, кому належала ідея Росукренерго. Єдине, що можу сказати – це було вигідно Путіну. 

Компанія була непідзвітна державним органам, тож можна було використовувати її ресурси на свій розсуд, не боячись жорсткого контролю. Схема була придумана для заробітку грошей. На той час модно було створювати такі прокладки. 

Іван Плачков (ліворуч) з Ющенком та Путіним. Фото з відкритих джерел

– Наступного 2005 року почалася перша задокументована газова російсько-українська війна. Наприкінці того року Росія знову нам прикрутила вентиль. Бо їй не подобалася зміна українського геополітичного курсу на прозахідний. Як росіяни себе поводили на тих перемовинах? Звинувачували нас у крадіжках їхнього газу прямим текстом?

– Діло було після Помаранчевої Революції. Тоді ж скасували продаж Криворіжсталі. Росіяни її викупили, а потім цей тендер анулювали. Влітку 2005 року нам надійшла інформація, що починаючи з наступного року ціна на газ зросте з 50 до 250$ – тобто, для нас стане такою, як для всіх європейських країн. Нам казали: «Раз ви такі незалежні та могутні, значить, платіть по 250». 

– Тобто, проговоримо це ще раз: в Україні зароджувалася сама школа енергетики всього СРСР, звідси цілими літаками вивозили фахівців на будівництво російських промислів, а після цього вони ще й почали нам підвищувати ціни в п’ять разів. Гаразд, і як же це було? Чим вони пояснювали?

– Тоді російським прем’єром був Михайло Фрадков, який на першій нашій зустрічі в рамках перемовин сказав, що вказівку підняти ціну дав особисто президент Росії Путін. Тому, мовляв, навіть обговорювати нічого не будемо. І ось під Новий рік Росія перекрила нам газ, залишивши тільки той обсяг, який потрібно було транспортувати до Європи. 

Тими днями уряд України був у відпустці, всі на лижах. Нас залишилося тільки четверо: Віктор Ющенко, Юрій Єхануров, Борис Тарасюк і я. Гуртом сиділи й розбирали цю ситуацію. Виникла складна юридична казуїстика. Наша позиція була слабкою. 

Та ще й зима була дуже морозна в той рік. Навіть у Криму доходило до –20. В багатьох європейських країнах погодні умови були не кращі. 

Пригадую, як зателефонував тогочасний італійський прем’єр. Звинуватив нас у крадіжці олімпійського вогню в Італії. 

В той рік Італія якраз проводила Олімпійські Ігри. Росіян винуватити не можна було, бо вони казали, що газ Європі газ дають. А от Україна його краде.

– Так прямим текстом і казали?

– А як же іще? Європейці почали повторювати за Москвою: а чого ви крадете наш газ? Ми, своєю чергою, почали відбиватися від претензій. У Києві зібралися всі посли «Великої сімки» й давай на мене тиснути разом. Говорили, що ми беремо їх газ. 

Я відповідав: давайте так. В України немає жодної угоди з будь-якою європейською країною на транспортування чи постачання газу. Натомість у вас є договір з РФ як на купівлю газу, так і на транспортування. Договір про транспортування Україна зі свого боку уклала з Газпромом. Тож у вас немає абсолютно ніяких приводів мати до нас претензії. 

Загалом, дуже складно було. До тиску на нас доєднався навіть тодішній єврокомісар. Після цього всього ми поїхали в Туркменістан, де уклали контракт на купівлю всього туркменського газу. За тиждень вони цей газ продали росіянам. 

– Тобто туркмени нас киданули з газом? 

– Цілком собі звичайна річ, як для сходу загалом і особисто туркменбаши. 

За що Путін вичитував українську делегацію?

– Отже, Туркменістан газ не продав. Що далі? 

– Ми поїхали на перемовини до Москви. 3 дні тривав переговорний процес. Ми не погоджувалися на ту ціну (250$). Путін нас запросив у Новоагарьово й каже: «російські селяни щі хлебчуть лаптями, але платять за російський газ більше, ніж українці. А ви собі захотіли дешевого газу».

 Аргумент? І що ти йому відповіси на це? «Піднімайте ціни до російського рівня», – провадив далі Путін. А ми ж не можемо цього зробити, бо у нас же вибори, політика. 

Переговори йшли дуже важко. Зрештою вирішили, що наша делегація повертатиметься додому.

Дорогою до летовища мені зателефонували та й кажуть, що мовляв, Іване Васильовичу, вас Владімір Владіміровіч запрошує із колегами до себе на розмову. Вичитував мене там. Мовляв, «ви ціну на газ для населення не піднімаєте, газ крадете».

– Господар Кремля вам моралі читав?

– Я вам скажу, хто такий Путін. Путін – це м’ясорубка. Йому однаково, що молоти. М’ясо, жили, кістки, будь-що…І от він продовжив нам згадувати, що ми, починаючи з 90-х, постачали російській стороні в обмін на газ якісь телевізори, які нікому не були потрібні, та увесь інший непотріб, який спихали в Росію.

За 2 дні опісля ми ще раз зустрілися. Цього разу Путін дав завдання Христенку та Міллеру домовитися з нами.

«Путін каже: отакі ви менеджери всі разом, що домовитися між собою не можете. А через вас страждають люди в усій Європі»

Того дня ми перемовини тривали з 11 вечора до першої ночі. В підсумку прийшли до наступної схеми: не можна залишати газ по 50$. Путін же сказав, а як піти супроти волі російського президента? На карту поставлено його особистий престиж. Тому ми домовилися, що газ продаватиметься нам по 95$. Різницю в 45$, яку ми платимо поверх старої ціни, буде компенсовано транспортуванням. Ціну транзиту було підвищено з 1.09 долара до 1.60 за тисячу кубометрів транспортованого російського газу. 

Володимир Путін. Фото: російські ЗМІ

О другій годині ночі Міллер зателефонував Путіну і той погодив ціну. Але з певною умовою. Бо як же це – Путіна, який хоче 250$ плати за газ, взяли та надурили українці?

 На наступному етапі ми поїхали в Газпромбанк і там виробили схему: Росукренерго купує туркменський газ в Туркменістані по 65$, а той об’єм, якого не вистачатиме, треба буде докуповувати у Газпромі по 250$

– Якась дуже хитромудра схема…

– От. Ми за рахунок підйому ціни за транзит компенсували собі цю різницю. Все. Україна ні в чому не програє. Окрім того, Віктор Андрійович Ющенко наполіг на скасуванні бартеру, аби не міняти газ на телевізори, цвяхи і так далі. Вони нам платять грішми і ми їм теж. 

Варто нам було повернутися в Україну, як почалося! Вся опозиція починає обурюватися. Бойко кричить: що це ви наробили? Було 50$, а стало 95! Не змогли домовитися! Зрадили країну! 

Навіть деякі депутати в блоці «Наша Україна» почали «менжуватися». У нас же, знаєте, коли вибори, то немає нічого у людей святого. І тільки Віктор Андрійович сказав, що підписується під кожною літерою в цій угоді. Мене двічі чи тричі Верховна Рада відправляла у відставку.

Маю сказати, що я не відразу зрозумів, чому Путін тоді пішов на таку угоду. Тиждень над цим думав.

– І до якого висновку прийшли?

– 2006 року у Санкт-Петербурзі повинен був пройти і пройшов саміт G-7. На полях саміту прийняли рішення включити Росію, перетворивши таким чином G-7 на G-8. Західні політики попередили російського керманича, що в разі провалу газових перемовин з Україною буде скандал і в результаті Росія восьмою не стане. Саме тому він дав жорстку команду Міллеру та Христенку все владнати. 

– У нашого екс-міністра закордонних справ Дмитра Кулеби нещодавно вийшла книжка «Дипломатична кухня воєнного часу» про те, яку роль відіграє частування дипломатів у переговорах. Коли ви їздили до Росії на переговори, чим вас там годували?

– Нас там не годували. Це не входило в програму візиту. Там були жорсткі умови.

– Приймаюча сторона вам геть ніякого харчування не пропонувала?

– Ми приїхали суто проводити переговори, як енергетики. Харчування не було передбачено. В мене немає цього прийому їжі все життя. У нас у Бессарабії кухня фантастична, тому мене важко здивувати. 

Сподобалося, коли я їздив до Франції з офіційними урядовими візитами. Годували нас смачними ланчами у Єлисейському Палаці. Пам’ятаю, як подавали жульєн, фуагра.

Як Буш приїздив до Києва, а Обама – до Донецька?

– У 2008 році до Києва приїздив Джордж Буш-молодший на зустріч з Ющенком. Ви тоді були радником президента. Пам’ятаєте, як проходила та зустріч? Про що говорили лідери обох країн?

– У Ющенка було багато радників. Мене призначили одним із них після каденції на посту глави Одещини. На новій посаді займався Мистецьким Арсеналом. Раніше це був військовий завод з ремонту військової техніки. Президент сказав: давайте зробимо замість заводу якийсь мистецький простір. От я цим і займався. Мені було цікаво. До речі, Арсенал таким і залишився до сьогодні, яким ми його зробили ще тоді – у 2010 році. 

Ніколи не займався організацією зустрічей. Завжди лише прикладними речами. 

– Якраз про прикладні речі піде мова далі. У 2005 році до Донецька прибув тоді ще сенатор Барак Обама для огляду українського складу озброєнь перед утилізацією. Ви з ним перетиналися в ті часи? Були знайомі?

– Ні, з ним я не був знайомий, як і з жодним із інших президентів Штатів. За часів прем’єрства Юрія Єханурова у нас був візит до США. Працювали з Кондолізою Райс. Віце-президентом був Дік Чейні.

Барак Обама під час візиту в Донецьк. Фото Сергій Ваганов

– Розкажіть про ту поїздку. 

– Був то звичайний робочий візит. На той час нас цікавила тема палива від Wasting House для українських атомних станцій. Ми цю тему порушили ще у 1999 році. Все почалося з вимоги США на адресу Кучми не постачати турбіну «Турбоатому» Ірану. А ще щоб ми зупинили другий блок ЧАЕС. Тоді ще приїздила Мадлен Олбрайт – тогочасний держсекретар США до Харкова. 

В обмін на прохання Штатів ми й попросили паливо від Wasting House. Кучма доручив мені подумати, що б його такого взяти у США натомість. Угода була вигідна, бо позбавила б нас залежності від російського палива. 

А у Харкові був дуже цікавий епізод за участі Олбрайт. 

– Розкажіть, будь ласка.

– Якийсь іноземний кореспондент поставив на прес-конференції їй питання: скажіть, будь ласка, пані Олбрайт, ви приїхали проводити такі складні переговори, довкола вас одні чоловіки, а ви така жінка тендітна. Не відчуваєте дискомфорту? Відповіла вона просто блискуче: 

«Ні. Які б питання я не розглядала, на яких перемовинах не була б, ніколи не відчуваю дискомфорту. І знаєте, чому? Бо коли я прилітаю в якусь країну і сходжу вниз трапом літака, то знаю, що за моєю спиною величезний літак, на фюзеляжі якого написано «United States of America». Ось тому то я й завжди упевнена». 

Оце клас, так?

Чому Україна не вступила в ЄС в 2010 році?

– Ви двічі були в кабміні Ющенка. Вперше, коли він був прем’єром, а вдруге – у період його президентства. Яке враження він на вас справляв, як політик?

– Ющенко, на мою думку, був найефективнішим прем’єром за всю історію незалежної України. У 2000 році були дуже важкі часи. Пенсії не виплачувалися 9 місяців. Бюджетники не отримували зарплати 5-6 місяців. Шахтарі страйкували. У бюджеті грошей не було зовсім. До цього, на посаді глави Нацбанку, Ющенко провів найбільш блискучу грошову реформу за всю історію людства. Наскільки я пам’ятаю, декілька разів його визнавали кращим банкіром світу. 

– Ніде такого рейтингу не зустрічав…

– Дуже несправедливе ставлення до Ющенка. У часи його прем’єрства у нас творився повний капєц. Вся економіка базувалася на взаємозаліках та векселях, підприємства були на картотеці. В обігу – карбованці, купоно-карбованці. Люди отримували зарплату в мільйонах. А що ж ти купиш на ті карбованці при такій то інфляції? 

Так от, Віктор Андрійович на третій день в якості прем’єра підписує постанову кабміну, в якій відміняє 273 постанови і декрети Кучми, який мав право декретом давати податкові пільги підприємцям. Без погодження з парламентом. І тому бюджет гроші не отримував. 

Коли Кучма про це дізнався, то між ними сталася неприємна розмова, в кінці якої Ющенко сказав: «Якщо ви ставите питання про мою відставку, я готовий розглянути його».

За три-чотири місяці по тому виплатили всі зарплатні борги та пенсії. Ющенко першим скасував державне регулювання у сільському господарстві. Наше й ваше покоління навряд зрозуміють, який подвиг зробив Ющенко, працюючи президентом на межі життя та смерті. При тому, що раз на 2-3 тижні їздив на операції до Швейцарії та Австрії. Їх було просто не злічити! У нього болі були неймовірні. Приходив на нараду, щосили стискав кулаки і сідав у крісло. Мені так здавалося. А тим часом довкола нього серед «любих друзів» почалися конфлікти. Не знаю, навіть, як він це витримував. 

Після Помаранчевої Революції один із перших закордонних візитів у нас був до Франції. Ми були втрьох: Віктор Андрійович, Борис Іванович Тарасюк і я. Жак Ширак тоді сказав: прийнято політичне рішення, що 2008 року українська енергосистема інтегрується в європейську, а ще за 2 роки Україна стає повноправним членом ЄС.

– Що нам завадило врешті стати членами Євросоюзу у 2010-му, якщо політичне рішення про це прийняли ще 2005 року?

– А те, що українці обрали до парламенту регіоналів. Отаких людей собі обрав український народ. У міністерстві енергетики створили групу під моїм керівництвом, яка майже підготувала енергосистему до інтеграції з Європою. Ми уже усе були зробили, а коли Янукович став прем’єром, а Бойко – після мене профільним міністром, вся робота по євроінтеграції була скасована. 

А ми оце тут Ющенка звинувачуємо. Хоч народ обрав Януковича. Український народ абсолютно несправедливий відносно Віктора Андрійовича. В часи президентства Ющенка Україна отримала найбільше іноземних інвестицій.