«Завдяки Бандері вибила Тимощуку в Зеніті кращий контракт»: Надія Навроцька розповіла про зраду капітана збірної України

Надя Навроцька живе у Німеччині й опікується вихованням двох донечок. Але сім’я і досі потерпає від Анатолія Тимощука, який постійно судиться, щоб не платити дітям аліменти. Сам Тимощук живе в Росії і працює в тренерському штабі Зеніту, де раніше грав. Після початку повномасштабного вторгнення колишній капітан збірної України не сказав жодного слова про війну і УАФ позбавила його всіх титулів та нагород.

Редактор сайту BLIK.ua Андрій Піскун поспілкувався з Надею Навроцькою на багато тем. Вийшло вогняне інтерв’ю, яке буде цікаво прочитати навіть тим, хто далекий від футболу.

• Як Тимощук і досі бігає по судах та яку ціль переслідує. Коли востаннє бачився з дітьми та чи дарував їм подарунки на день народження.
• Як Надя познайомилася з Тимощуком та ледь не кинула через його маму.
• Як стався його перехід в Шахтар і чому б він ніколи не перейшов в Динамо.
• Про найдорожчий подарунок Тимощука та розбитий Лексус.
• Яке враження справив Донецьк початку «нульових» та на якій мові Надя там розмовляла.
• Скільки отримував в Шахтарі та хто був його найулюбленішим тренером.
• Як бразильці Шахтаря вели себе наче «гопники» та ледве не спалили квартиру.
• Яке враження справив Ахметов та що він сказав Наді при зустрічі.
• Як стався перехід в Зеніт та які ще пропозиції надходили Шахтарю.
• Як Надя вибила Тимощуку кращий контракт у Зеніті завдяки Степану Бандері.
• Хто була найпришибленішою серед дружин футболістів та чому Аршавін – «відморожений».
• Скільки Тимощук отримував у Зеніті та Баварії.
• Чи правда, що він замовляв повій для Рібері через Мілевського.
• Що Тимощук казав про сепаратистські заворушення на Донбасі та як не хотів йти у госпіталь до українських військових.
• Як познайомився із його нинішньою пасією Анастасією Клімовою, яка паралельно крутила романи ще з двома відомими чоловіками.
• Де зараз колекція ікон та скільки вона коштує.
• І багато, багато іншого.

«Тимощук вічно ходить по судах, пише якусь нісенітницю, щоб не платити дітям аліменти»

– Надя, розкажіть, де ви зараз, чим займаєтесь?

– В Німеччині, там де й була. Займаюся своїми донечками. Працюю. 

– Де працюєте?

– У нас з партнерами фірма по транспортуванню важкохворих дітей по всьому світу.

– Як у вас справи на особистому фронті?

– Все окей. На особистому фронті нормально:-)

– Хтось є?

– Можна, я не буду відповідати?☺️

– Добре😊 Тоді поговоримо про колишнього. Що там Анатолій Тимощук?

– Новин, як таких, особливо немає. Це вже системна рутина. Тимощук вічно ходить по судах, пише якусь нісенітницю, щоб не платити дітям аліменти. В нас ще розподіл майна у Німеччині триває по українському законодавству, тому він придумує всякі історії, наприклад, що наш будинок він купив за премії, які, начебто, не можна ділити, або, що ікони були його особистим хобі. Кожного разу якась нова відмазка.

– А він сам ходить в суди чи його адвокат?

– В нього є адвокати, які беруть погодинно. Найсмішніше, що це німецькі адвокати, які не знайомі з українськими законами, тому їм допомагають російські юристи.  Ті теж «красунчики» – часто використовують закони з Радянського Союзу, які в Україні не дійсні. Коротше, цирк. 

– Тимощук виходить на контакт з доньками?

– Іноді дзвонить. У нього є час – телефонувати двічі на тиждень, але й то – він його не завжди використовує. Я дітям кажу, щоб вони брали слухавку, коли він дзвонить, щоб Тимощук потім у суді не казав, що я забороняю йому з дітьми спілкуватися. Але донечки неохоче з ним спілкуються.

– На день народження він шле дітям подарунки?

– Ні. Може навіть не подзвонити і не привітати. У мене таке враження, що він телефонує просто нагадати їм, типу – я ваш батько, не забувайте.

– А як доньки до нього взагалі зараз ставляться? 

– Вони про нього навіть не згадують. Востаннє вони його бачили вживу років 7 тому. Донечкам вже 14 років, у них своє життя, друзі, навчання також забирає багато часу. 

– Як вони називають Тимощука: папа, Толік, батя?

– Папа вони не кажуть, тому що я їх так виховала. Мені дуже болить, коли я чую, як українці кажуть «папа». Розкажу історію з дитинства. Мій батько мене дуже любив, але якось в школі ми почали вивчати російську і я назвала його «папа». Він мені сказав: «Якщо ти мене ще раз назвеш папою, в тебе більше не буде тата». Тому донечки можуть назвати Тимощука тільки татом.

Анатолій Тимощук, Надія Навроцька та їхні діти. Фото: Facebook Навроцької

«Зі сторони Тимощука був тотальний контроль. Три мільйони дзвінків по телефону! Я думала: оце так любить»

– Давайте повернемось в минуле, Розкажіть, як ви познайомились з Толіком?

– О, Господи. Ви правда хочете залізти у ці хащі?

– Так.

– Ми були ще дітьми, мені 15 років, а йому 16. Познайомилися в маршрутці. Толік там був з другом і почав мені щось говорити, а я взагалі не хотіла знайомитися. Потім виявилося, що його друг живе в будинку поруч зі мною. Вони мене знайшли і запросили прогулятися. 

– Чим вас тоді привабив Тимощук?

– Спочатку він особливо не привабив, це сталося потім, коли він почав грати роль правильного і чесного хлопця. Як виявилося, він гарний актор.

– Яким Тимощук був у молодості? В нього була жага до слави?

– Я не побачила у нього жаги до слави. Звичайний хлопчина. 

– Ви знали, що він футболіст?

– Дізналася пізніше, коли він сказав, що грає в академії Волині. У мене тато не дивився футбол, тому я була далеко від цієї теми. Батько любив техніку: фотокамери, відеокамери.

– А за Кварцяного Тимощук розказував, може, він його ганяв, адже це жорсткий тренер?

– Точно нічого не говорив. Йому було б соромно щось таке розказувати. Про футбол у той час ми не розмовляли. 

– Як ви вільний час проводили? 

– Грали вдома в Монополію, прогулювались вулицями з іншими підлітками. Дуже рідко могли зайти в кафешку, з’їсти піцу.

– Коли вам Тимощук зробив пропозицію?

– Коли я хотіла його кинути.

– Ого! Розкажіть, як це було?

– Він поїхав в Донецьк, підписав контракт з Шахтарем, а я залишилася у Луцьку, бо там навчалася в університеті. На той момент ми зустрічалися 4 роки. Перебуваючи в Донецьку, Тимощук намагався мене контролювати, щоб я нікуди не ходила, постійно дзвонив.

– Ревнував?

– Не те, що ревнував, а був тотальний контроль. Три мільйони дзвінків по телефону! Я думала: оце так любить! Тоді мобільних не було, так він дзвонив по домашньому. Дізнавався, коли пішла до подружки, коли прийшла. 

– Ви хотіли припинити стосунки через його постійний контроль і дзвінки?

– Ні, не в дзвінках справа. Я була у Луцьку, він – у Донецьку, жив у загальному гуртожитку Шахтаря. До нього я приїжджала всього два рази, але коли це траплялося, його мама реагувала неадекватно.

– Як саме?

– Влаштовувала Толіку виніс мізків, кричала, що тільки вона має право з ним жити, щоб він мене відправив додому, тому що вона зараз приїде і капець всім зробить. 

Ми в Луцьку живемо в будинках поруч і одного разу вона мене покликала до себе додому, почала робити нерви і залякувати, що якщо я ще раз приїду до Толіка, то зруйную його кар’єру. Якась маячня. Батько Тимощука у цей час сидів мовчки. Це мене так образило. Думаю – якась божевільна сімейка.

Я психонула і сказала Толіку, що відносини на відстані мені не цікаві. Він по телефону просив вибачення, плакав і казав, що не несе відповідальності за свою маму. Мені його навіть шкода стало. Через деякий час він набрав мене знову: «Приїжджай, будемо жити разом. Я знайшов квартиру!». Я розцінила це, як чоловічий вчинок.

Я була за те, щоб ми спочатку пожили разом, краще взнали одне одного, а потім одружилися. Все сталося само собою, пропозиції, як такої, не було. Ми тихенько розписалися, а через два роки повінчалися. Коли в Тимощука була відпустка, то ми запросили батьків, друзів і посиділи в ресторані. 

Анатолій Тимощук і Надія Навроцька. Фото із соцмереж

«У Тимощука були пропозиції від Шахтаря та австрійського Інсбрука. Це було років в 17-18»

– Це правда, що із Волині Тимощук міг перейти в Динамо, а не Шахтар?

– Не знаю, чи була пропозиція від Динамо, але Толік туди точно не перейшов би. У нього є дитяча травма. У дитинстві він був в інтернаті Динамо. Разом з футболістами там жили боксери, які над ним знущалися, били і забирали їжу. Коротше, булили його. Через це в нього залишилася образа на Динамо.

– Як стався його перехід в Шахтар?

– Наскільки я знаю, у нього були пропозиції від Шахтаря та австрійського Інсбрука. Це було років в 17-18 і я в деталі не влазила. Напевно, він побачив у Шахтарі більшу перспективу.

– Яке на вас справив враження Донецьк після Луцька?

– Повітря брудне і специфічний запах сажі. Коли ввечері витирала підвіконня, то ганчірка була аж чорною. Але Донецьк мені сподобався в плані життя, і люди там були хороші, відкриті.

– Ви в Донецьку спілкувалися українською чи російською мовою?

– Зазвичай українською. Російською – рідко, наприклад, із дружиною Пестрякова, яка була з Ростова, і не розуміла української. Мешканцям Донецька дуже подобалася українська мова, і вони навіть соромилися, коли самі не могли розмовляти так вільно українською, хоч усі і розуміли ії. Не знаю чому, але в школах Донбасу можна було відмовитись від вивчення української і більшість дітей цим користувалося, щоб менше уроків вчити. 

– Тобто, «бандерівкою» вас не називали?

– У Донецьку взагалі такого ніколи не було. «Бендерівкою» вперше і востаннє мене назвали у рідному Луцьку. Ми з дівчатами студентками зайшли у маленьку кафешку пообідати, і там до нас підсів якийсь неадекватний чувак, хотів познайомитись. Ми сказали, що нам це не цікаво і в нас немає часу. Він розізлився і назвав мене «бандерівкою», почав говорити, що «бандери» палили дітей, ніс всякий треш.

«Зарплата піднімалася поступово. Найвищий пік в Шахтарі у нього був мільйон доларів в рік»

– Як Тимощука прийняли в Шахтарі? 

– Дуже гарно – і його, і мене. У Донецьку були відкриті люди.

– З ким ви здружилися найбільше в Шахтарі? 

– Якщо це комусь цікаво, то з Яксманицькими, Поповими і Пестряковими. Могли сходити один до одного в гості, іноді подорожували разом.

– Пам'ятаєте першу зарплату Тимощука в Шахтарі?

– Десь півтори тисячі доларів. З них ще треба було заплатити за квартиру і залишалось не так багато, але для кінця 90-х цілком вистачало. 

– А у Волині щось платили?

– Він отримував у Луцьку 100 доларів, які віддавав мамі. І вона протягом місяця видавала йому ці гроші у гривнях, щоб він все не витратив одразу. 

– Можете згадати найцінніший подарунок від Тимошука, який отримували?

– Напевно, годинник. Це вже було під час завершення його кар’єри у Шахтарі. А коли ми почали жити разом, то навіть в ресторан не могли собі дозволити сходити.

З часом Тимощук почав отримувати більше. Спочатку переписав контракт на три тисячі доларів, згодом – на п'ять, потім – сім, далі – 15. Зарплата піднімалася поступово. Найвищий пік в Шахтарі у нього був мільйон доларів в рік.

– У вас був спільний рахунок чи він вам видавав гроші? Хто опікувався бюджетом?

– Тимощук зробив мені доручення на всі свої рахунки. Коли я переїхала в Донецьк, то відразу знайшла собі роботу, пов'язану з моєю професійною діяльністю художника. Графік там був звичайний для більшості людей – по буднях з 9 ранку до 18:00, субота і неділя – вихідні. Зарплата 500 доларів, що для вчорашньої студентки – вау.

Толік одразу почав рахувати: «Ну от дивись, ти будеш працювати цілий тиждень і ми будемо бачитися лише ввечері, а в суботу-неділю, коли в тебе вихідні – у мене матчі. Твій графік нам не підходить. Ти не парся, я достатньо заробляю, нам вистачить». 

Я ж його возила на тренування, як дитину в садочок, і забирала. Плюс всі побутові моменти були на мені. Відвозила його машину на мийку, міняла номери в сервісному центрі МВС.

Він розумів, що залишив мене без роботи, яка мені подобалася, а якщо ще й залишить без грошей, то втратить мене. Тому його рахунками я могла розпоряджатися без проблем.

– На якій машині їздив Тимощук в Шахтарі?

– Спочатку ніякої не було. Ходив пішки чи викликав таксі. Вже потім він купив у тренера Віктора Прокопенка б/у Мерседес Купе. І ця машина в нього була досить довго. Згодом придбав мені джип Lexus RX. Ми його замовили у США і довго чекали. У салоні були всякі ящички та тримачі для чаю і кави, як я й хотіла.

– Так це, мабуть, найдорожчий подарунок від Тимощука, а не годинник?

– Авто не розглядалося як подарунок, він мені його купив, щоб задовольнити нашу загальну побутову потребу. Якщо б я працювала і розвивалася, може, б не на Lexus, але на іншу машину заробила так точно.

– Скільки коштував Lexus?

– Чесно, не пам'ятаю. Мене машини не дуже цікавили, я більше фанатка комп’ютерів. Мій ПК повинен бути потужним, це моя радість. 

Ми так довго чекали на той Lexus і Толік одразу почав на ньому їздити, бо в нього ж старенький Мерседес. Одного разу взимку він поїхав на моїй машині на тренування Шахтаря. Був сніг, ожеледиця і його занесло в кучугуру. Після аварії Lexus не підлягав відновленню. Машина пробула в мене 3 місяці, довше чекали на неї. 

– А навіщо вам наворочений комп'ютер? 

– В мене з дитинства тяга до комп’ютерів. Пам’ятаю, як ми з другом розганяли процесор на моєму Пентіумі другому з 300 мегагерців до 330. Інтернет тоді тільки розвивався. Також я полюбляла грати в Doom і Diablo.

– А яке хобі було в Тимощука?

– Та не було в нього ніяких хобі. Пам’ятаю, що футболки футболістів збирав. Але це просто колекціонування, а хобі – улюблена справа. У нього все життя було пов’язано навколо футболу. 

«Матузалем, Брандао і Жадсон зняли в оренду шикарні апартаменти у центрі Донецька і розпалили багаття прямо на паркеті посеред холу. Вирішили шашлик приготувати»

– Хто був найулюбленіший тренер Тимощука в Шахтарі?

– Напевно, це Невіо Скала. Тимощук казав, що італійці вигадували цікаві вправи на техніку, йому це подобалося.

– А найнеулюбленіший тренер? 

– Щоб прямо когось недолюблював, такого не було. З Луческу був важкий період. В тому плані, що він понабирав всяких бразильців. Іноді навіть когось помилково привозили. Мали купити якогось умовного бразильського Миколу, а їм продали іншого Миколу з таким самим ім’ям. 

Бразильці могли на тренуваннях висловлювати незадоволення і обурення. Розмовляли з Луческу на підвищених тонах, могли на*єр послати, він з ними не справлявся. 

– А як Тимощук ставився до бразильців?

– Нормально, але їхня поведінка мало кому подобалася. Шуміли постійно, могли прибухнути на нічних заїздах. Тренери чомусь закривали на це очі.

– Це ви маєте на увазі Матузалема, Брандао і Жадсона?

– Так. Із бразильців лише один нормальний був – Фернандіньо, який з інтелігентної сім’ї. Зовсім інша людина! На концерти та в театри ходив.

– Якусь трешеву історію про Матузалема, Брандао і Жадсона можете розповісти?

– Ріелтори їм боялися квартири здавати. Якось мені розповідали, що вони зняли в оренду шикарні апартаменти у центрі Донецька і розпалили багаття прямо на паркеті посеред холу. Вирішили шашлик приготувати. Що казати, якщо Брено в Баварії також спалив будинок, добре, що сім’ю пожежники врятували. 

Біля бразильців Шахтаря завжди купа родичів крутилася. Вони мені нагадували типових сільських гопників із 90-х, що в картузах на корточках сидять. Пам’ятаю, як холдинг Ахметова СКМ на ювілей запросив гравців Шахтаря в театр на виставу, а всі бразильці, окрім Фернандіньо, прийшли в шортах. Якщо дати гопнику мільйон доларів, то він не перестане бути гопником.

– Ви з бразильцями тусили в місті?

– Я взагалі з ними не пересікалася і не знала їхніх дружин. Англійською бразильці не говорять, якою мовою з ними спілкуватися? В них була своя тусовка. Одразу приїжджає півфавелли і вони всі ходять разом. Їх видно здалеку. Вони схожі чимось на наших ромів. Роми навіть культурніші в плані поведінки.

– Які, до речі, у вас улюблені місця були в Донецьку? Де ви з Тимощуком відпочивали?

– Коли ми могли собі дозволити, то любили посидіти в «Піраміді», а також в італійському ресторані «Маріо».

– Що Тимощук любив поїсти?

– Він був не вибагливим, їв практично все – піца, паста, супи, м'ясо. Нічого особливого, типу фуагри.

Надія Навроцька та Анатолій Тимощук. Фото із соцмереж

«Якось на корпоративі Ахметов нам сказав: «До 27 років ви ще діти. Що з вас візьмеш»

– Чи пересікалися ви з Ахметовим на якихось заходах?

– Так. Перед матчами Шахтаря навіть був такий ритуал, що ми з Тимощуком прогулювались по вулиці Артема і зустрічалися там з Ахметовим на фарт. Він йшов в одну сторону, ми – в іншу. Пересіклись, поговорили трохи і пішли далі. 

– Якою Ринат Леонідович був людиною?

– Нормальною він був людиною, розумною і мудрою. Ахметов до нас ставився, як до дітей, навіть, якщо йому щось не подобалося.

– Наприклад? 

– Я узгоджувала пізні контракти Тимощука, щоб Толік там чогось не підписав зайвого. Також в пресі ми протягували лінію, що Тимощуку треба переходити в інший клуб, щоб розвиватися. Він мені сам казав, що мріє пограти у Європі, а з Шахтаря піти не так просто. Як ви знаєте, донецький клуб не любив відпускати гравців. Тому ми постійно через пресу декларували, що настав час Тимощуку спробувати себе у новій команді. Ахметову це не подобалося. Якось на корпоративі він нам сказав: «До 27 років ви ще діти. Що з вас візьмеш».

– Це правда, що після однієї з поразок Ахметов розбив Мерседес Бахарєва?

– Я такого не чула. Я собі просто не уявляю Ахметова з битою чи палицею і як він трощить автомобіль. Ринат Леонідович завжди був спокійною і вивіреною людиною. Може, випадково своєю машиною подряпав авто Бахарєва. Таке, теоретично, могло бути, але їздив Ахметов завжди з водієм і охороною. 

Рінат Ахметов. Фото: ФК Шахтар

– Що за будівельний бізнес Тимощук відкрив з Поповим в Донецьку?

– Ми назвали фірму «Потім Девелопмент». Взяли в довгострокову оренду землю і побудували там невеличкий торговий центр – десь 800 кв.м. Це було на «Артема» недалеко від стадіону. Хотіли потім здавати приміщення в оренду. Але кінець будівництва припав на 2014 рік, коли на Донбасі почались сепаратистські заворушення, тому в експлуатацію ми його так і не здали. Що зараз з тією будівлею, я не знаю, напевно, так і висить на балансі.

«У Зеніті я вибила для Толіка кращий контракт, можна сказати, завдяки Бандері🙂»

– Ви казали, що Тимощук хотів пограти в Європі, але Шахтар не відпускав. Чи були якісь конкретні пропозиції?

– Так. Голландський Феєноорд хотів його придбати. Навіть приїжджали, розмовляли. Їм дуже сподобався Тимощук, як образ, з його білим довгим волоссям. Феєноорд хотів вийти на азіатський ринок, де такий образ був дуже популярним. На жаль, Шахтар не погодився на трансфер.

– Скільки пропонував Феєеноорд?

– Якщо мені не зраджує пам'ять, то 14 мільйонів доларів.

– Тільки Зеніт був готовий заплатити 20 мільйонів?

– Так. Як я розумію, Ахметов вже пообіцяв Зеніту його продати і не міг відмовити.

– Як відбувався його перехід?

– Я зранку до вечора сиділа і перечитувала контракт з Зенітом, перевіряла кожне слово, очі були червоні. В одному пункті побачила, що Тимощуку забороняється виступати в інших турнірах, навіть у якості амбасадора, окрім тих, де грає Зеніт. Я відразу сказала: «Стоп! Переписуємо цей пункт. У Луцьку батько Толіка організовує дитячий турнір імені Тимощука. І він що, не зможе туди приїхати? Нам це не підходить».

Тут юрист Зеніта мене ошелешив: «Якщо там не будуть грати «бандерівці», то можна й переписати». У мене аж очі на лоб вилізли: «Які «бандерівці»? Там же діти грають». Він у відповідь лише посміхнувся. 

Я тоді добре так завелася, кажу: «А ви знаєте, що купляєте «бандерівця», бо Тимощук із Заходу України? Досить! Не підписуємо контракт». Ми втрьох підводимось, я, Толік, помічник Віталік Юрченко, і йдемо на вихід. Поїхали в ресторан пообідати. В той вечір повинен був прилетіти Фурсенко для фінального узгодження з Ахметовим. 

Юрист Зеніта почав нам дзвонити і благати, щоб ми повернулися. У підсумку ми домовилися і я ще вибила для Толіка кращий контракт, можна сказати, завдяки Бандері🙂

– Тимощук був задоволений, що вдалося піти з Шахтаря в Зеніт?

– Не те, що задоволений... З Шахтаря в Зеніт насправді ніхто не хотів особливо іти. Толік хотів десь в європейському клубі пограти. Просто так вийшло, що продали в Зеніт, а звідти вже можна було піти в інший клуб.

Знову ж таки, не тому, що в Шахтарі погано, а для розвитку. Футбольна кар’єра досить коротка. Уявіть на секунду, що ви маєте все життя провести тільки в одному клубі. Із Зеніта було легше вирватися.

– Якщо в Шахтарі на піку Тимощук отримував мільйон доларів на рік, то яка зарплата була в Зеніті? 

– Значно більша. Близько трьох мільйонів на рік. Але перед переходом в Зеніт була теж пропозиція від Шахтаря на збільшення суми контракту. Тому тут вибір був не через гроші.

Анатолій Тимощук у Зеніті. Фото: ФК Зеніт

– З ким Тимощук дружив в Зеніті?

– Та з багатьма. Найбільше, напевно, з Радімовим.

– А з Денисовим, Аршавіним? 

– Не особливо. Аршавін взагалі якийсь дивний чувак. Відморожений! Завжди був сам по собі. Зрідка міг з Денисовим потусити. Аршавін схожий на бразильця, але культурніший трохи. Він наче доросла людина, але таке відчуття, що в дитинстві застряг. Може психанути на тренуванні та піти геть. Потім напитися та десь загуляти.

– Хто була найпришибленіша дружина футболіста із тих, з якими ви пересікалися?

– У Шахтарі всі нормальні були. Найпришибленіші у Пітері зустрічалися. Одразу згадую Машу Погрєбняк. Вона була не те, що поганою, але такі розмови дивні проскакували… На одній із тусовок Зеніта дівчата сіли окремо від чоловіків і почали розмовляти на жіночі теми. І тут Маша починає – як груди зробити, скільки сантиметрів статеві органи у чоловіків, у кого більший. Я відразу курити пішла, мені неприємно було таке слухати. 

«Тимощук любитель показати, що є кращим за всіх. Типу – дивіться, я не такий, як Мілевський – не п’ю, не гуляю і люблю свою дружину»

– Як у Тимощука виник варіант з Баварією?

– Це сталося після того, як Зеніт переміг Баварію у півфіналі Кубка УЄФА (4:0). У німецькій пресі одразу почали писати, що Баварія зацікавилася Тимощуком. Але в клуб не надходило жодної пропозиції. У той же час на нас вийшов якийсь агент і почав казати про інтерес Баварії, але, як виявилося потім, він також прочитав про це в пресі.

У мене у Німеччині був друг і я попросила його дізнатися, чи дійсно Баварія цікавиться Толіком. Він сказав, що начебто інтерес є. Тоді ми вже з Віталієм Юрченком сконтактували з Баварією напряму і вони підтвердили, що хочуть бачити Тимощука в своїх рядах.

Це нам сказали Нойєр і Улі Хьонес. Зеніт якраз грав фінал Суперкубка УЄФА проти Манчестер Юнайтед і Баварія була готова забрати Тимощука прямо з Монако на чартері. Але Зеніт не погодився, і підписання контракту перенесли ще на деякий час. Це був дуже довгий процес, я з Віталієм впродовж року літала до Баварії 5 разів на узгодження контракту, але у підсумку Толік поставив підпис під контрактом у Мюнхені. 

– По зарплаті Тимощук втратив у порівнянні з Зенітом?

– Навпаки, ми домовилися про кращі умови – близько чотирьох мільйонів на рік.

– Як його прийняли в Баварії? Мовний бар’єр давався взнаки?

– Прийняли добре. Тимощук знав трохи англійську, тому проблем з адаптацією не було. У Баварії більшість на англійській говорило.

Анатолій Тимощук у формі Баварії. Фото: imago sportfotodienst / Global Look Press

– З ким він товаришував в Баварії?

– Я не пам'ятаю, чесно кажучи, імен. Коли ми були на корпоративах, то він з усіма нормально розмовляв. 

– З Рібері також?

– Рібері я знаю. Це той хлопець з шрамом. Але з ним менше було контакту, бо Рібері спілкувався на французькій. 

– Я чого за Рібері спитав, бо Артем Мілевський в одному інтерв’ю розповідав історію, як Франк на Євро-2012 через Тимощука замовляв у Артема повій. Було таке?

– Щось таке було. Пам'ятаю, що Толік розповідав, як йому хтось дзвонив, і він через когось замовляв комусь дівчат. Але я тоді не знала, що це був Рібері. В подробиці не влазила.

– А сам Тимощук міг погуляти «наліво» в той час?

– Він любитель показати, що є кращим за всіх. Типу – дивіться, я не такий, як Мілевський – не п’ю, не гуляю і люблю свою дружину. На людях Тимощук мав бути кращим за умовного Мілевського. Але він робив хитро, як я потім дізналася. На заїздах він селив повію не біля свого номеру, а поруч з умовним Мілевським, а вночі тихенько до неї прослизав. Зате публічно незаплямлений, весь чистенький.

– Це ви маєте на увазі його нинішню пасію – Анастасію Клімову?

– Так, цю мадам, яка паралельно крутила романи з шеф-кухарем «Пекельної кухні» Арамом Мнацакановим і російським бізнесменом Вороніним, котрий їй Бентлі подарував. В цей же час вона їздила за Тимощуком, навіть, під час матчів збірної, і селилася в тому ж готелі. Футболістам заборонялося брати з собою дружин, а у неї ж прізвище інше, тому підозру не викликала. А Тимощук після обіду та вечері завертав до неї в номер. 

Анатолій Тимощук і Анастасія Клімова. Фото: Instagram

«Я побоялася їхати у Казахстан, бо це дружня до Росії країна, а в Тимощука вже тоді проскакували фрази, що він може забрати дітей»

– Коли ви вперше запідозрили, що щось не так?

– В 2007 році ми приїхали в Санкт-Петербург і в березні нам видали телефони та п’ять сімок Мегафон, і попросили вибрати. Толік хотів номер, який починався з четвірки (Тимощук виступав під четвертим номером, – прим. А.П.) і йому такі знайшли. Він приніс додому пакети Водафон і я почала вибирати. Юрченку вибрала 423, мені – 422, а Тимощуку – 411. Тобто у нас трьох були схожі номери. Інші пакети Тимощук відніс в клуб. Вже у 2015 році я дізналася, що один з тих номерів він віддав тій мадам. Виходить, вона вже була у його житті в березні 2007 року.

Якось я побачила в його інстаграмі останній лайк від якоїсь жінки. Перейшла на її акаунт. Дивлюся – наче моя копія. Однакові прикраси, одяг, їздить по тих же місцях, що і Тимощук: Мюнхен, стадіон Баварії, збірної. В мене почали виникати питання. Я спитала у Толіка, хто вона. Він сказав, що не знає її. Потім я звернулася у детективне агентство і доказів з кожним разом ставало все більше. 

– Що вам сказав Тимощук, коли ви пред’явили докази?

– Сказав, що я зійшла з розуму і приклеюю до нього якусь божевільну бабу. Він її знати не знає, і взагалі вона якась потвора.

– А чому в неї були однакові з вами прикраси?

– Напевно, Тимощук купував мені і їй одразу, щоб багато не думати, що подарувати. 

– Як він з нею познайомився?

– Можливо, це конспірологічна теорія, але я вірю, що її до нього підіслали. Російські спецслужби в той час перетягували на свою сторону багатьох лідерів думок. Хоча футболісти і не дуже петрають в політиці, але їх можна використовувати, так чи інакше. Якщо навіть не використовувати, то, принаймні, заткнути. Я думаю, Росія вже давно планувала захопити Україну, як не вторгненням, так із середини, тому вони шукали таких людей.

У 2006 році після чемпіонату світу англійське видання The Independent написало статтю про Толіка із заголовком «Тимощук, який об’єднує Україну». Тобто були наративи, що Україна роз’єднана, хоча я такого не бачила, хіба що в дербі Шахтаря і Динамо. Як мені здається, оці наративи розганяла Росія. 

У Тимощука був такий образ, що його люблять всюди. Сам він із Заходу України, грав на Сході. Саме тому росіяни побачили в ньому лідера думок. 

– Як у вас дійшло до розлучення?

– Тимощук до останнього не признавався у зраді, просив, переконував мене. Але я відчувала, що він не говорить правду. Потім почав лякати мене своєю поведінкою, став агресивним. Дуже змінився, наче йому хтось давав інструкції, як себе поводити. У нього проскакували такі фрази, що я ненормальна і він забере в мене дітей.

Я тоді жила у Мюнхені і мені було реально стрьомно приїздити до нього в Росію. Там же можуть наркоту підкинути чи в психушку закрити. Для них це нормально, а зв’язки у Тимощука були. 

– Такі приклади бували?

– Той же Кержаков таке чудив. Усі його жінки в один момент виявлялися «наркоманками» і він забирав в них дітей. Коли ми почали розлучатися з Тимощуком, то він найняв адвокатесу, яка займалася справами Кержакова, і робила такі страшні речі. 

Але російські адвокати не мають права практикувати в інших країнах, тому вони через німецьких юристів намагалися просунути свій наратив. Тимощук всім казав, що зробить із мене божевільну, наркоманку, алкоголічку.

Він зробив якийсь психологічний тест, що є нормальним і демократичним батьком. Але його тоді навіть в місті не було, коли довідку виписали, тобто він липову купив, де вказано, який він хороший батько. Вони із цією довідкою йдуть в суд, типу – дивіться, я перевірився, я нормальний, тепер перевірте маму. От такий дебілізм.

Толік приніс цю довідку у німецький суд, але тут вона не діє. Ти можеш скільки хочеш перевіряти свою голову, але це не є причиною перевіряти мене і позбавляти батьківських прав. 

– На розлучення ви подали?

– Так, але потім забрала заяву, він мене вмовив і ми майже помирились. Влітку 2015 року Тимощук переходив в Кайрат, я перечитувала, як завжди, контракт. Він шукав у Казахстані квартиру, в яку ми з дітьми будемо приїжджати. Ми вписали в контракт, щоб клуб оплачував наші перельоти. У той час ми вже жили, як кішка з собакою. Я хотіла почути відповіді про ту мадам, а він мовчав. 

У підсумку я побоялася їхати у Казахстан, бо це дружня до Росії країна, а в Тимощука вже тоді проскакували фрази, що він може забрати дітей. Я сказала, щоб він приїжджав до нас, коли буде час. Ми переписувалися, але потім все рідше і рідще. Згодом вже він подав на розлучення.

«У 2014 році Тимощук казав дивні речі – що на Донбасі не все так просто: «Надя ти нічого не знаєш. Другу сторону теж треба вислухати»

– Як Тимошук перетворився із патріота з жовто-блакитними стрічками на людину, яка зараз підтримує війну і аукціони для допомоги російським військових влаштовує?

– Ми з Віталієм Юрченком будували йому образ в пресі, який я хотіла бачити і в який ми самі вірили. Одного разу Тимощук мені пожалівся, що тренер збірної Блохін після одного матчу психонув і сказав: «Або всі співають гімн, або ніхто. Щоб ніхто не випендрювався». Тимощук питає в мене: «Що робити?». Кажу йому: «Ти будеш співати або взагалі в збірну не поїдеш. Що це за збірна така, якщо гімн співати забороняють?». Він зі мною погодився. І оце його піддакування давало відчуття, що він теж так думає. 

Зараз йому на вухо шепче інша і він вже підвладний її наративам. У Тимощука немає свого стержня і ніколи не було власної думки. 

Анатолій Тимощук. Фото: ua-football.com

– Що він казав, коли на Донбасі у 2014 році розпочалися проросійські заворушення та бойові дії?

– Він казав дивні речі – що на Донбасі не все так просто: «Надя ти нічого не знаєш. Другу сторону теж треба вислухати». – «Яка друга сторона?! Є наш Донецьк, в який зайшли ліві чуваки і захопили владу!». Наслухається когось в Пітері і починають фразочки проскакувати, що все не так однозначно.

Ми навіть дискутували з цього приводу. Коли мені хтось починає казати, шо Україна утискала мешканців Донбасу за мову тощо, я розумію, що це повна маячня. Я жила в Донецьку і можу сказати точно – не було такого!

– А як щодо допомоги українській армії?

– Якось попросила Тимощука допомогти нашим хлопцям, зібрати фуру різної продукції і відправити на Донбас. Кажу: «Не треба мені машину купляти, давай ці гроші на допомогу витратимо. Що ти дітям потім говорити будеш? Що просрав гроші і нічим не допоміг рідній країні у скрутний момент?». Тимощук трошки «повозбухав», але потім погодився. 

Потім я його змусила піти в госпіталь до наших військових. Тимощук спочатку не хотів, боявся, що в Пітері скажуть. Я його одразу присадила: «Ти – капітан збірної України і повинен з іншими футболістами провідати наших військових! Крапка!». – «Мене ж з’їдять у Пітері» – «Якщо вони щось скажуть, то розірвемо контракт і поїдемо звідти. Грошей ти вже достатньо заробив, нам вистачить». І він у підсумку пішов у госпіталь.

Через деякий час каже мені: «Я гуманітарну допомогу дітям в Донецьк організував з уболівальниками Зеніта. Вже відправив». Мене до останнього у це не посвячував. Я питаю: «А як ти послав? Українську гуманітарку туди не пропускають». – «Через Росію. Я із Захарченком особисто домовився». Це він зробив такий акт, щоб його у Росії не чіпали через похід в український госпіталь до військових.

«На сьогоднішній день колекція ікон коштує більше 10 мільйонів доларів. Тимощук вивіз їх в Росію»

– Як Тимощук почав збирати колекцію ікон?

– Це була моя ідея – збирати якісь предмети мистецтва. Я закінчила університет за спеціальністю художника і розуміла цінність предметів мистецтва. Гроші можуть обісцінюватися, тому їх потрібно кудись вкладати. Спочатку думали про картини, але один наш знайомий збирав ікони, і це Тимощука зацікавило більше. Так все і почалося.

– Скільки у вас було ікон в колекції?

– Більше 200.

– Яка їх оціночна вартість?

– Думаю, на сьогоднішній день вони коштують більше 10 мільйонів доларів.

– Де колекція зараз?

– Тимощук вивіз їх в Росію в 2018 чи 2019 роках. У мене є інформація, що вони знаходяться в підвальному приміщенні його новобудови на Крестовському острові в Санкт-Петербурзі. Але чи всі картини в наявності, я не знаю. У нього ж є ця мадам, яка могла їх продати без його відома. Не здивуюся, якщо вона їх вже розпродала. 

– Наскільки я знаю, Тимощук також збирав вина?

– Це не була прямо-таки крута колекція. Просто привозив по пляшечці вина з різних країн, де бував. Він не надто дороге вино збирав.

– Тимощук вживав алкоголь?

– Взагалі не пив. Навіть цукерки з лікером не їв. Толік абсолютно не переносив спиртні напої, бо в нього був період, коли його батько страждав на алкоголізм. Звідти і пішла контрзалежність.

– Як думаєте, що чекає на Тимощука у майбутньому, чи повернеться він колись в Україну?

– Це залежить від ситуації. Якщо в Україні до влади прийде якась проросійська партія, то, можливо, і повернеться. Маю на увазі, якщо Росія окупує нас зсередини. Ззовні, дякувати Богу, ЗСУ нас боронять.

Тоді відразу налетять такі «голуби миру», як Тимощук, Лорак, Повалій, і будуть розповідати, що вони завжди хотіли миру з братським народом. Росія буде скидати на Україну вже не бомби, а так званих «голубів миру». Якщо ви побачите в Україні Тимощука, то знайте – нас почали окуповувати зсередини. Сподіваюся, цього ніколи не станеться.

– Яка у вас мрія? 

– Зараз мрія тільки одна. Щоб Україна перемогла і нашим дітям, внукам, правнукам не довелося воювати і вони побудували економічну сильну країну. А Росія нехай розпадеться на маленькі шматочки – Якутію, Дагестан, Ічкерію і т.д., – з якими Україна буде дружити. Монстра-окупанта не повинно існувати у цивілізованому світі.

Локальна мрія – щоб мої донечки були здорові і в них все вийшло у житті. А Тимощук зі своїми судами нехай десь зникне, щоб я про нього ніколи не чула.