«Нині у мене є почуття»: Марта Адамчук про нове кохання, пропозицію від Потапа та своє особливе хобі

Про таких співачок, як Марта Адамчук, кажуть «розкішна», бо вона — це голос та краса, сила та ніжність, артистизм та щирість. Сьогодні Марта перш за все асоціюється у глядача як учасниця «Жіночого кварталу», але насправді це «коктейль» з багатьох інгредієнтів: це і «Голос країни», і «Танці с зірками» (як вокалістка), і нацвідбір «Євробачення». А ще вона дуже успішна фотографиня, до якої за портретами приходять зірки шоу-бізнесу. 

Останнім часом Марта Адамчук стала активніше займатися особистою співочою карʼєрою і тому частіше потрапляє в поле зору культурних оглядачів. В інтервʼю Blik.ua співачка розповіла про те, чому не працює з продюсерами, чому вважає, що «інститут суперзірок» знівелювався, про той неприємний момент, коли думала, що її кар'єра закінчиться не розпочавшись, про те, що нині відбувається з Потапом-Настею, про відносини з Вірою Кекелією та своє неймовірно красиве хоббі — чорно-білі фотографії.

А ще днями у Марти Адамчук вийшла дуетна пісня з Владом Дарвіном «Дощ із квітів», яка з'явилася після того, як ці двоє познайомилися на Кіпрі під час гастролей. Тому слухаємо пісню, читаємо інтервʼю й відкриваємо для себе Марту, як дуже цікаву особистість. 

«Я вдягала мамину сукню та відчувала себе зіркою»: про дитинство у творчій родині та вчительку з вокалу Ані Лорак

— Марто, ти вчилася вокалу у викладачки Марії Когос, яка ставила голос також маленьким ще Кароліні Куєк та Каті Бужинській. Як би там не було, але вона виховала трьох яскравих співачок. Який головний секрет її методу? 

— Марія Аронівна Когос у свій час була для мене свого роду божеством, бо я чула, як співають її учениці й уявити не могла, що колись вона навчить і мене. Бо я з Кельменець, з провінції, а вона в Чернівцях викладала, і я думала, що до неї нереально потрапити і що це шалені кошти. 

Марія Когос та Катя Бужинська, фото kp.ua

А далі доля втрутилася. На той момент у мене не було ніякої вокальної школи, вдома зі мною займалася мама, яка виховувала мене більше як акторку — ми з нею робили театральні постановки і я вміла сміятися та плакати дуже драматично. І з цим своїм акторством я виграла драматичний конкурс в Чернівцях і поїхала від області на конкурс в Донецьк. Там я познайомилася з ученицею Марії Когос — Олею Івановою, є така в Чернівцях неймовірна співачка, яка була “візитною карткою” школи цієї викладачки. І в Донецьку її мама сказала мені, що Когос мене чула і я їй дуже сподобалася. І ми з мамою вирішили таки з нею познайомитися. Для мене це було на рівні фантастики - піти на заняття по вокалу до вчительки самої Ані Лорак. Але Марія Аронівна виявилася дуже чуйною, а це ж так важливо для починаючої співачки. Як би з її боку любові було менше, то, можливо, я далі і не співала б, а так я рік позаймалася і все, моя доля була вирішена. Я ж після школи збиралася вступати на іноземні мови в Чернівці, а замість цього звʼязала своє життя з музикою. 

— А могла б закінчити іняз і мати спокійне життя. 

— Та це якась чудасія - перетворення мене на співачку. Тому що я не робила ніколи на це ставку. Думала, ну, може буду хореографом чи журналістом, чи лінгвістом — у мене англійська дуже непогано пішла. А тут зненацька раз і співати. Хоча у мене в роду багато було музикантів: дідусь — барабанщик, бабуся та мама з класним музичним слухом — співати триголоссям у нас в сімʼї завжди було нормою. Ну, і далі я подалася в Київ, де вступила на бюджет до Поплавського. 

Марта Адамчук з татом, фото з особистого архіву співачки

— А от в дитинстві твої землячки Катя Бужинська, Ані Лорак чи може Софія Ротару були для тебе кумирами?

— Ротару більше слухали мої батьки. Єдине памʼятаю, що я вдома співала “Хуторянку” і для цього вдягала мамину сукню і уявляла себе зіркою. Мені ще подобалися пісні Ротару молдавською — я обожнюю ті етномотиви з трубами, взагалі молдавський фольклор дуже цікавий.

Але моїм справжнім кумиром була все ж таки Ані Лорак. Я маленькою збирала всі обкладинки з нею, вчила її пісні. І коли сталася ця історія, що вона в цій війні прийняла сторону ворога, мене це особисто ранило, бо вона була для мене прикладом. 

«Вони все одно залишаються частиною мого життя»: про роботу з Потапом та Каменських і скандали навколо них

— Якщо ми вже заговорили про Ані Лорак, то не можу обійти Потапа та Настю, тому що їх історія на часі. На початку кар'єри ти у цих двох співала на бек-вокалі, тож добре знаєш цю пару. Що взагалі дало їм право кидати бруд в сторону української мови? Тепер вони вже в базі “Миротворця”, але питання в тому, що з ними сталося, що вони так низько опустилися?

— Ця тема мене також зачіпає особисто, тому що Потап та Настя були частиною мого життя — я з ними працювала три роки — ми постійно їздили разом на гастролі і вони були зі мною поряд на початку моєї кар'єри. Тому мені дуже неприємно бачити те, що сталося. Я шукаю виправдання їм, я намагаюсь собі пояснити, що відбулося. Я розумію, що вони не в контексті. Ти можеш осягнути процес тільки будучи тут, в середині ситуації. Що мене добило, так це те, що росіяни в своїх новинах робили нарізку з їх слів і розповідали типу, от бачите, що там в Україні страшне робиться, от вони заговорили на українській мові і оце таке з ними зробилося. Російські ЗМІ цим маніпулюють. І зараз це просто несправедливо.

Але я прийняла для себе рішення нікого не засуджувати, бо я — не Бог. Люди самі собі будують долю. Своїми вчинками. Хоча мені дуже болить, бо я знаю, що Льоша міг би бути дуже корисним тут. Я знаю, що він має в собі таку здатність підтримувати людей та організовувати процеси. Я просто бачу цю картинку, як би він міг це робити: їздити до хлопців з виступами, ганяв би машини для фронту. 

Потап та Настя Каменських, фото - скриншот з Instagram

— Я теж думала про те, що Потап свою активність міг би направити на користь військовим. І тим примножив би свою популярність і був би шанованою людиною. Але з ним стався якийсь злам після чого він скотився в прірву. Мені здається, що в основі цього лежить страх.

— Однозначно. Але ж ніхто від страху не застрахований. От і у мене бувають якісь панічні стани, коли я не дихаю — це, думаю, у мене психологічне напруження, бо ти можеш не усвідомлювати чогось, але тіло все відчуває і психіка не вивозить навантаження. Я не забираю у людини право боятися, але коли весь світ на тебе дивиться, то цей страх варто проявляти дуже обережно - щоб нікому не нашкодити. 

— Ну, а з іншого боку, святе місце не буває пустим. Тобто ці люди для когось були кумирами, а потім звільнили від себе простір і на це місце одразу прийшли нові артисти. Наш шоу-бізнес у війні став абсолютно іншим.

— Я думаю, що не тільки місце звільнилося, а й запит змінився. Зʼявився запит на нове, на інший світогляд, на інше написання пісень, на іншу подачу. І мені здається, що бути на вістрі зі своєю музикою можливо тільки будучи тут, бо це можна сублімувати в творчості, тільки проживаючи все особисто. От ми про Потапа розмовляли і я згадала, як він у 2023 році написав пісню про волонтерів і нарвався на хейт — суспільство не прийняло її взагалі. Льоша завжди відчував час, а от в той момент не відчув. І він, я впевнена, не хотів нічого поганого зробити, але воно не зайшло і все. Суспільство нині категоричне. І тому щось творче або швидко вистрілює, або не приймається. Тобто старі схеми побудови шоу-бізнесу, написання пісень, того самого піару — все зараз тупо перестало працювати. Тому звільняється місце, виходять на світло нові артисти. Зараз інструменти взагалі інші з'явилися для того, щоб популяризувати пісню. І мені здається, що запит дуже сильно зорієнтований на чесність. Ти вже не можеш просто взяти і скласти пісню — тільки стопроцентне попадання, відчуття людей і ситуацій. А зі сторони, здалеку таке не відчуєш. Я от за кордон раніше якщо виїжджала, то на день-два, а тут затрималася на гастролях аж на 20 днів і помітила, що читаючи новини здалеку, ти сприймаєш їх зовсім інакше. То що вже говорити про людей, які живуть там постійно. І я, як повернулася додому, на контрасті відчула обстановку, що є зараз в країні — з однієї сторони важко неймовірно, а з другої, люди неймовірні, щось роблять, рухають якісь процеси: пісні пишуться, костюми дизайнери створюють, хліб печеться смачний. Тобто ми тут живемо попри все. Ця суча хмара війни над нами висить, а ми все одно працюємо і створюємо. І от саме цей контрасті можна відчути лише тут вдома. 

Марта Адамчук, фото телеканалу 1+1

«У нас з Настею злилися тембри»: про кастинг на бек-вокалістку та стосунки з Каменських

— Щодо Потапа та Насті, як ти, ще будучи студенткою в університеті Поплавського, отримала роботу бек-вокалістки в на той момент вже дуже популярному гурті?

— Ну почалося все з того, що Потап з Настею вирішили в якийсь момент виступати повністю наживо і спочатку знайшли гурт, який з ними мав виступати. А потім їм знадобилася бек-вокалістка. І ті хлопці — музиканти, яких вони взяли в команду — знали мене і запропонували Потапу. Я прийшла до них на репетицію і вони влаштували мені прослуховування. А оскільки у мене від природи гармонійний слух, то я навіть без музичної освіти можу підлаштувати під партію соліста другий та третій голос. І ми з Настею моментом заспівала в два голоси, здається то була пісня «Хуторянка» Софії Ротару. І у нас з Настею дуже злились тембри — на цьому кастинг і було завершено, а мене прийнято на роботу. Ми, власне, одразу почали всі разом репетирувати.

— Ти працювала в цьому колективі три роки. Які у вас з Настею були стосунки?

— Стосунки були кльові. І це було важливо, бо ми місяцями були разом на гастролях. Ми з Настею в якийсь момент стали настільки близькі, що навіть хворіти починали одночасно, ось так наші біоритми співпали. Ну, і Настя завжди з повагою ставилася до мене. А коли я від них зібралася йти, вона мені щиро сказала: «Я не хочу, щоб ти йшла, але я не маю права тебе зупиняти, бо ти хочеш будувати своє життя як сольна артистка і в цьому я розумію тебе, як ніхто».

Марта Адамчук, фото з Instagram співачки

«Я весь час на валізах»: про Жіночий квартал та власні пісні 

— Ти з 2018 року є учасницею проєкту «Жіночий квартал», але ходять чутки, що ти його полишила і зайнялася власною карʼєрою. 

— Та не пішла я нікуди з «Жіночого кварталу», мене всі про це питають, але це якась неправдива одна стаття вийшла і всіх ввела в оману. З 2022 року жіночий та чоловічий «квартали» об'єдналися і створили такий собі «Єдиний квартал», тепер виступаємо всі разом. 

А що стосується власної творчості, то тут ніхто нікому заборон не ставить. Кожен розвивається паралельно як хоче. Просто на період зйомки у нас «Квартал» в пріоритеті. За контрактом. І, в принципі, в ці моменти ти фізично не можеш більше нічим займатися, бо 10 днів до моменту зйомки ти повністю включений в процес. Там дуже багато роботи, кожен випуск — це колосальний масштабний продукт, який треба готувати. В «Кварталі» я інакше проявляюся і мені там цікаво, тому що це такий скіл, який я більше ніде не можу спробувати — це акторство, пісні кумедні. Це ще й прокачка класна, тому що у нас знімання проходить при заповненому Палаці “Україна”. І це, напевно, зараз єдиний майданчик, де ти можеш одразу свій ігровий складний номер відпрацювати на велику публіку і це потім тобі допомагає в своїй роботі, бо ти вчишся дуже швидко включатися. 

Але паралельно я займаюся карʼєрою, насправді потужно розвивати її я стала тільки останніх два роки, тому що до того то у мене хіта не було, та треба було грошей заробити. І ще такий момент: я дуже різностороння, мені сумно сидіти на одному місці й займатися лише собою і своїми піснями. 

— У тебе влітку вийшла пісня «Поцілована сонцем», дуже хітова, хто її написав?

— Це моя пісня. Я написала її в червні і в Instagram запостила — взагалі не планувала її розкручувати. Я просто хотіла зробити перепочинок, бо мала багато благодійних концертних поїздок — я весь час на валізах. І от запостила я свою «Поціловану сонцем» і мені всі почали писати: «Випускайте!». І я її записала без будь якого піару, а вона отримала гарний відгук. Можливо, якби я приклала для її просування зусиль більше, вона б і хітом стала. 

Але зараз у мене пішла саме власна творчість. Я весь час ходжу наспівую мелодії. Маю багато є подарованих пісень, але зараз мені цікавіше стало самій шукати змісти та мелодії, тож поволі мій шлях вимальовується.

«Потап пропонував попрацювати як продюсер-артистка»: про те, чому не має продюсера та «інститут суперзірок»

— Ну, тобто ти свій шлях в шоу-бізнесі регулюєш більш натхненням і тому не йдеш ні під кого з продюсерів, а значить не мрієш стати суперзіркою. 

— До речі, мені колись дуже давно Потап пропонував так, між іншим, спробувати попрацювати разом саме як «продюсер-артистка». Але якось не пішла у нас ця співпраця, бо у нього зʼявився вже інший проєкт в пріоритетах, а я їм перш за все була потрібна саме на бек-вокалі.

Олексій Потапенко, фото з соцмереж артиста

— Тобто ти йому не відмовила, а просто воно не склалося? І який саме проєкт Потапа від тебе відволік?

— Було так: на якійсь репетиції Потап каже: «Може нам з тобою щось спробувати зробити? Треба пробний якийсь текст (пісні) написати, якусь фотосесію організувати». Я відповіла, що не проти, та і все. Терпіти не можу людям лізти в душу, нав'язуватися та набридати. Потім ми поїхали на довгі гастролі, а коли повернулися, вже формувався дует «Время и Стекло» і Льоші стало не до мене. Я розуміла, що якщо почну його штурхати, типу: «Ну що? Давай-давай, я хочу-хочу», — то може щось зрушиться з місця, але ж не почала, можливо я була не готова до роботи з продюсером. 

— А може десь всередині боялась, що Потап почне ламати тебе. А він стопудово почав би ламати.

— Не знаю, але думаю, що воно на краще сталося, бо мені, як виявилося, важко сильно когось слухати. Там, де починається виконання чиїхось задач вже творчості немає, бо ти вже як найманий працівник. Тому я з продюсерами і не співпрацюю. А з приводу того, що я не ставлю собі задачу стати суперзіркою — насправді, у мене є чисте бажання робити музику для свого кола поціновувачів, яке я маю. Тобто я по популярності може й не Тіна Кароль, але виступаю постійно і ці виступи дуже різні. У мене є виступи з оркестром, є українська та джазова програми, у нас є триб'ют Вітні Хьюстон — ми його робимо в київському ботанічному саду кожне літо. Ну, і є «Квартал». І я постійно бачу на свою творчість позитивний фідбек від людей, за що їм дякую, бо зараз не тільки артист дарує глядачу щось, а люди артиста теж заряджають. Нам це зараз потрібно, як повітря. 

І зараз вся ця ієрархія зіркова, цей «інститут суперзірок» так знівелювався, що я просто вражена. Нині мріяти стати суперзіркою — це досить дивна ціль, як на мене. Всі ми артисти так починаємо: «Я прийду і всіх порву», але потім попускає.

Для мене більш важливо, що пісні народжуються, і з різним вайбом. Бувають моменти, що взагалі нічого не хочеться — ну просто чи смійся, чи ридай. Але потім вийдеш до людей, заспіваєш, трохи підтягнеш їм настрій своїм голосом, і вже втіха. 

Марта Адамчук, фото з Instagram співачки

«Після того думала, що моя кар'єра закінчиться не розпочавшись»: про хейт та дружбу зі співачкою KOLA

— Але якщо за тобою не стоїть продюсер, хто має вирішувати, наприклад, з приводу ротацій на радіо, хто туди буде гроші заносити?

— Я, по-перше, не знаю, чи зараз взагалі продюсери вкладають гроші в таке. А, по-друге, зараз заносити гроші на радіо не сильно й вигідно. Це колись радіо допомагало розкручувати пісню, а зараз існує така тенденція: радіо бере вже розкручені треки в ТікТоці, навіть якщо той виконавець  взагалі не артист, а просто людина, що написала пісню випадково чи зробила це разом з ШІ. Буває,  таку пісню починають крутити на радіо, а потім виконавця кудись запрошують виступити, а він не вміє, бо він не артист. От зараз такий парадокс. Ти зі своїм досвідом на радіо потрапити не можеш, а хтось залітає через ТікТок. 

— А твої пісні колись залітали в ТікТок?

— Був єдиний випадок, коли в ТікТок пару років тому десь на пів мільйону зайшла моя пісня «Рожевий туман». Вона дуже добре залетіла, хоча я її просто запостила в свій день народження і спитала: «Як вам?». І понеслося. Ну от як це вгадати? Як виграти в цю лотерею? Схема мені не відома. Хоча «Рожевий туман» дуже гарна пісня насправді, я її так люблю. Вона мені самій настрій піднімає. 

— Ти колись розповідала, що співачка KOLA написала тобі пісню чим врятувала від депресії. Ви подруги?

— Ми, колись з Настею на «Танцях з зірками» співали разом. А перед тим вона приїхала з Харкова в Київ і ми часто перетиналися в клубах, де співали кавери. Тобто ми були знайомі. А перед тим, як вона подарувала мені пісню, у мене вийшло дуже резонансне інтерв'ю, після якого я думала, що на цьому моя кар'єра закінчиться не розпочавшись. Там налетіли хейтери, які жорстко реагували на мої відповіді про Потапа та Бабкіна. Всім хотілося, щоби я їх брудом поливала, а як це можна робити, якщо я у Сергія Бабкіна була на «Голосі країни» в команді, а у Потапа працювала. А я ж така: мені навіть якщо щось дуже болить, я не стану людей хейтити. Але та ситуація мене геть розклеїла, бо у мене вдома було тоді не все гаразд — я, власне, на інтерв'ю пішла, щоб відволіктись, а тут зовсім землю з під ніг вибили. 

І тут мені дзвонить Настя (KOLA), а вона дуже емпатична, навіть не знаючи моєї ситуації, одразу зчитала мій стан й каже: «Мартуся, я подивилась твоє інтерв'ю і у мене народився от такий куплет і приспів пісні» — і шле одразу демку, а там текст: «Я - залізнична колія і це наче гармонія, коли по мені їдуть різні вантажі. Коли вони так швидко, а я мов на межі...». Я читаю текст і у мене мороз по шкірі від того, як Настя тонко відчула мене. Я тоді розридалася, а потім ми плакали вже разом по телефону. KOLA дописала ту пісню і вона зачепила в мені якусь таку правильну струну після чого захотілося жити, ну і тоді вже пішли нові пісні . 

«Мені говорили, що треба було до Тіни йти»: про  «Голос країни» та Сергія Бабкіна

— У 2017 році на «Голосі країни» до тебе повернулися всі чотири тренери — Кароль, Потап, Джамала, але ти обрала саме Сергія Бабкіна, чому?. 

— Мені потім говорили, що треба було до Тіни йти, і вона теж мені добрий відгук дала, за що я їй вдячна. Але історія була така: коли я подала заявку на «Голос», у мене саме стався розрив в стосунках і тому очікуваними шляхами йти ні в чому не бажала. І я тоді знала про трьох тренерів, але про четвертого — про Сергія Бабкіна — дізналася за дві години до виходу на «сліпі». Я тоді мало що про нього знала, ну що він з Харкова, що у нього гурт «5'nizza» та й все. І це було моє абсолютно усвідомлене рішення піти невизначеним шляхом. Він для мене був такий загадковий і я в цю невідомість просто пірнула. 

Для Сергія то був перший «Голос» і він сам вчився бути тренером. І в цьому ми співпали. І ми одне одного підтримували, направляли, він шукав — ми шукали. В цьому була класна співтворчість. Інтуїція мене тоді не підвела — я прийшла туди, куди треба.  До речі, після KOLA Сергій був другим, хто мені свою пісню подарував. От просто взяв і прислав на мій день народження пісню «Так і є». Я її під гітару записала, але вона така гарна, що ми зараз думаємо перевипустити її 

— А ти бачила, що в твоєму Ютубі під цією піснею тобі написали відгук: «Так звучить українська жіноча ідентичність. Ніжність та сила». 

— Так і є, я — ніжність і я — сила. І ти, і кожна жінка так само. 

— Бабкіну, як наставнику дуже поталанило — в його команді були такі сильні співачки, як ти і Віра Кекелія. І ви коли дуетом співали, це була справжня ілюстрація ніжності та сили. Але в фінал твій наставник все ж таки вивів Віру Кекелію. Ти дуже образилася, залишившись у півфіналі?

— Ну, лише когось одного мали вибрати з нас двох, хоча якщо б нас в фінал вивели разом, як дует, то це теж могло цікаво спрацювати. Бо ми потім багато виступали разом і у нас дуже гарно звучать разом голоси — як моя мама каже: «Ви як з одного горла звучите». Можливо можна було так зробити, але ж є правила. І ясно, що якби мене обрали, то тоді б Вірі було б неприємно. Тобто це не образа була, мені просто було прикро. Але я через ту прикристь переступила й далі ми і з Сергієм Бабкиним товаришували, і з Вірою та її родиною. А коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з Вірою чотири місяці жили в моїх батьків на Буковині. Віруся тоді була вагітна другим хлопчиком. Ну і зараз ми часто виступаємо разом. Думаю, може ми дзеркало одна для одної. І найбільший плюс, мені здається, в тому, що ми можемо поговорити відверто про сцену і про все. Хочеш не хочеш, ми в одній сфері працюємо і кожен має своє артистичне его. І тут важливо виявляти вчасно, кого що зачепило чи хто що не так сказав. Не з усіма можна так поговорити і це має велику цінність. Поговорили-поплакали і дружба зміцнішала. 

Марта Адамчук на шоу “Голос країни”, фото телеканалу 1+1

«Мама та Віра дійсно схожі: блакитноокі, світловолосі, а я — наче прийомна»: про Віру Кекелію та захоплення фотографією

— А ти до «Голосу» з Вірою Кекелією була знайома?

— Ні, але я коли її побачила, одразу зрозуміла, що звідкись цю цікаву дівчину знаю, але не згадала, що це вона була в гурті «Армія». А ще ми обидві прийшли тоді на «Голос» в костюмах з відкритими спинами. І нас фотографи оточили — давайте ми вас двох спинами сфотографуємо. І ми попозували їм, а я ще тоді подумала, що це все не просто так. Так і виявилося. Ми потім до Бабкина обоє пішли в команду і почали товаришувати. Так наш «поїзд» потихеньку з «Голосу» поїхав і їде. А зараз ще таке почалося: то на репетиції «Кварталу» її назвуть Мартою, то мене Вірою. І це так смішно, бо ми ж візуально різні — чорна та біла — але щось спільне в нас є. А ще я не маю рідних братів та сестер, то можливо є щось сестринське між нами. Була якось історія, коли ми жили разом на Буковині: якось ми заїхали всі разом в кафе і місцева продавчиня маму питає: «Ой, це ж ваша донечка — та грузинка на «Голосі». А мама їй відповіла, що то «обидві мої». Мама та Віра дійсно схожі: блакитноокі, світловолосі, а я — наче прийомна (сміється). 

— Ти зробила для Віри Кекелії, Олени Кравець і ще багатьох представниць нашого шоубізу дуже круті фотопортрети. Розкажи мені про свій досвід фотографа і про те, як ти ловиш ту красу, що є всередині людини?

— Я це просто дуже люблю і якось так око в мене налаштоване, що я у всьому бачу щось гарне. І в кожній людині я бачу якусь родзинку, те що можна підкреслити, можливо навіть коли людина сама в собі цього не бачить. Я ж не професійний фотограф, для мене фотографування — це творчість, тому я дозволяю собі побачити людину в якомусь лише мені зрозумілому образі. Хто готовий до такої сотворчості, вона відбувається. 

Фотопортрет Олени Кравець, знятий Мартою Адамчук, фото з Instagram співачки

— А з чого почалося це твоє захопленні фотографією?

— Почалось з того, що на якихось гастролях я все підряд фотографувала. З мене всі музиканти тоді сміялися, а коли потрібні були знімки для спогадів, всі бігли до мене. Я раніше фотографувала вулиці та будинки, я взагалі люблю симетричність та пропорційність. У мене пропорційне бачення завдяки татові, бо він у мене дуже гарний, руки красиві, тіло пропорційне, я ним завжди милувалася, тож це відчуття пропорцій - звідти. І от я почала все навколо фотографувати і мій тодішній коханий, якому дуже подобалося моє бачення кадру, на якесь свято подарував мені професійну камеру. Я рік біля неї ходила, не знала, з якої сторони до неї підійти, а потім вирішила спробувати. І мені так сподобалася гра студійного світла, те, як камера бачить, яка чіткість, яка якість. А далі у мене почали виходити портрети. Але, коли люди мені пишуть, що хочуть такі фотографії, як у нас з Вірою, я кажу: «Добре, тоді треба повністю мені довіритися, бо це така зона моєї свободи, де я роблю, що хочу». Ну, це взагалі повністю моя історія, де я творю та витворяю. І ще я обожнюю ЧБ і робити портрет в кольорі я відмовляюся, бо бачу саме на контрасті чорного та білого. 

Марта та Віра - найкращі подруги, фото з особистого архіву Марти Адамчук

— Ти фотосесії проводиш в професійній студії?

— Так, але нещодавно згоріла моя улюблена студія «Кült» на Петрівці. Туди був прильот. Просто вщент згоріла. Ця студія дуже важлива для мене, бо я вперше саме на ній фотографувала з професійним студійним світлом. У мене з ними такі теплі відносини. Я йшла в творчу обстановку, йшла до людей, які мене підтримують, бо не знала, як цим всім користуватися і вони мені завжди допомагали з цим світлом. І от сталася така біда. 

— Я от не фотографуюся, бо не фотогенічна. 

— О, фотогенічність, то таке упередження кожної людини, що капець. А насправді так буває, що ти не дуже добре на фото вийшла, тому що це був просто не твій фотограф, він тебе не побачив. Треба потрапити до своєї людини. Бо процес фотографування — це магічні матерії насправді. Але я, якщо чесно, теж не люблю фотографуватися. От мені зараз треба поновити портфоліо, а я так не хочу. Мені реально цікавіше за кадром побути, пофоткати когось, побачити результат. 

Марта Адамчук, фото з особистого архіву співачки

«Я вже не пам’ятаю життя без війни»: про особисте та головне бажання

— Ти сказала, що колишній тобі подарував фотокамеру, є привід запитати що зараз з особистим життям у Марти Адамчук? 

—  Особисте? Ох, я цієї теми уникаю, бо для мене це дійсно особиста зона. Так, нині у мене є почуття, у мене є людина, з якою я можу поговорити про все.  Більше я просто не буду розповідати. Може завтра щось зміниться і тоді я донесу світу інфу про те чи щаслива я з кимось поряд. Але поки не той час.  

— Ну, тоді поговоримо про магію. Нещодавно вийшов фільм «Практична магія 2», там красива брюнетка Сандра Буллок ворожить разом з Ніколь Кідман. А я подумала, а от якщо б Марта була відьмою, що б вона начаклувала в нашій історії? 

— В нашій історії? Та начаклувала б, щоб українці одного ранку прокинулась і виявили, що нам вся та війна наснилася. І все у нас добре, і всі щасливі, просто живуть і насолоджуються життям. 

Марта Адамчук на концерті, фото з особистого архіву співачки

— Забути пʼять років життя? Та я їх подарую легко. Просто зробіть так, щоб цього всього жаху не було.

— Підтримую. Я вже, на жаль, і не пам'ятаю життя без війни. Я з 2015 року їжджу по благодійним концертам і мені здається, що нормальне життя — то був сон, це було так давно, що є питання, чи воно було реальністю.  А дуже б хотілось прокинутися і щоб війна виявилася неправдою. Але маємо цінувати й те, що є. Як я вже казала, за кордоном у мене деколи таке відчуття, що там люди живуть в минулому. А ми тут весь час в стресі, нас так прокачує ця біда наша. На превеликий жаль. Але мабуть в такий спосіб нас всесвіт примушує переоцінити своє життя. От ти зараз встаєш зранку і є гаряча необхідність гарно вдягтися та смачно поснідати, бо не знаєш, що з тобою буде до кінця дня. Тож не відкладаємо життя й починаймо вже носити наші запаси красивих речей. 

Читайте також:

• «У мене здають нерви»: Влад Дарвін про розлуку з дружиною, стосунки з Мартою Адамчук та стрес через війну
• «Топи – це $20 тис. і вище»: Дядя Жора про гонорари артистів, бізнес на голубцях, КВК та 25 років у шлюбі
• «В свої 14 я вже співала»: Катя Бужинська про першу роботу в ресторані Фірташа, інтриги Повалій та гроші Лорак