«Топи – це $20 тис. і вище»: Дядя Жора про гонорари артистів, бізнес на голубцях, КВК та 25 років у шлюбі
Шоумен, ведучий, продюсер і музичний виконавець Дядя Жора, справжнє ім'я якого Вадим Мичковський, сьогодні, 22 вересня, святкує 51-річчя. За понад два десятиліття у шоу-бізнесі він встиг пройти шлях від КВК (Клуб веселих і кмітливих) і Comedy Club Ukraine до власної івент-компанії, продюсерських проєктів, різноманітних бізнесів і музичної кар'єри, яку останнім часом розвиває дедалі активніше.
Напередодні дня народження BLIK.ua зустрівся з Дядею Жорою для великої розмови про те, яким сьогодні є шоу-бізнес ізсередини. Поговорили про гонорари топових артистів і те, скільки тепер коштує запросити зірку на приватний захід, про сучасний стендап і гумор часів Comedy Club Ukraine, а також про людей, з якими він колись працював пліч-о-пліч.
Не оминули й тему грошей поза сценою. Дядя Жора розповів, як відкрив цех і чотири магазини напівфабрикатів, але зрештою був змушений закрити бізнес, чому зараз продає побудований під Києвом будинок і чому після багаторічного продюсерського досвіду більше не хоче вкладати власні гроші в інших артистів.
Окремо також поговорили про його нові пісні, дует із СолоХою, родину та 25 років шлюбу, трьох доньок, плани зняти повнометражну комедію і проєкти, які він ще хоче реалізувати.
«Я сам собі спонсор»: Дядя Жора про нову музичну кар'єру, мільйони переглядів і ціну пісні
— Якщо прибрати сценічне ім'я Дядя Жора, хто такий Вадим Мичковський? Шоумен, бізнесмен, продюсер чи все ж таки артист?
— Усе разом. Я це не розділяю, бо все ж таки вважаю, що шоумен – це людина універсальна. І я саме поєдную в собі не одну нішу, а намагаюся трошки об'єднувати все разом. Але якийсь пріоритет завжди можна виставити. Колись у мене в пріоритеті був гумор – можна було називати мене більше коміком, гумористом. Зараз гумор трошки відійшов на задній план, більше став ведучим, більше продюсером. І виходить на перший план виконавець, тому що включив станок – не можу виключити. Пишу пісні, виконую їх. Музика мене зачепила.
— Ви самі пишете свої пісні?
— Є пісні у співавторстві, але останні – це вже мої. Треки «Відмінимо плани», «Яскраві моменти» – два кейси, як для шоумена, дуже непогані. Можна позмагатися з нашими топами за переглядами. Ми нещодавно вивчали статистику в TikTok, скільки знято роликів на треки. І ось в наших топів набагато менше, ніж в нас. Так, наприклад, на «Відмінимо плани» знято близько 340 тис. відео, на «Яскраві моменти» – 260 тис. відео на звук. А кліп «Відмінимо плани» на YouTube вже набрав понад 14 млн переглядів.
Як для шоумена, ведучого – непоганий результат. Бо я співав багато років, розвивався в цьому напрямку. Але це було більше як хобі. А зараз воно потрошки мене затягує. Після нашої зустрічі їду на студію – чергову хітяру записуємо. І ще шість чи сім готових пісень чекають.
Не вдалось завантажити відео.
— Частину пісень, наприклад, «Днюха», «Новий рік», «Випускний», ви свідомо пишете під свята? Це вже бізнесова історія?
— Звичайно. Щось ми закладаємо, тому що є запит від аудиторії: для відпочинку, вечірки, дня народження. А якась пісня – це лірика, щоб трошки задуматися, поплакати, щось згадати. Причому ці ліричні пісні – все зі свого життя. Бо пісню теж ізсередини дістаєш. Ми помітили: коли купуєш якусь готову демку автора, вона може пролетіти мимо, бути прохідною. А те, що сам пишеш, – це пережите зі свого життя, зі своїми асоціаціями. І воно набагато краще потрапляє в аудиторію, воно ближче. Одразу відчувається, що це своє.
— Скільки сьогодні коштує записати одну пісню?
— Взагалі, співати – це дорога цяцька. І багато молодих артистів на цьому етапі сиплються, тому що у всіх рожеві окуляри. Усі думають: «Ось зараз, оце хітяра, зараз я запишу». Записати пісню, це $1000. Кліп зняти - це ще декілька тисяч доларів. Організувати промо – ще. Люди, штат, команда, зарплати, реклама, таргет – це ще, ще і ще. І коли бачиш, що одна пісня ще навіть не вийшла, а в тебе вже багато тисяч доларів випало, виникає цей ефект – о, зараз воно прийде. Бо це ти її зробив, це щось геніальне. А потім пісня виходить – і результати трохи не ті. У TikTok не пішло, у соцмережах не пішло, на YouTube якось повільно. І отут починається фаза розчарування. Багато хто, можливо, на цьому й зупиняється.
Я пишу в різних аранжувальників, бо один не встигає. То ж назвати певну суму не можна, доволі широке питання. Аранжування, вокал, мастеринг, зведення – цей комплекс може зайняти десь $1000-2000 доларів, залежно від того, у кого писати. Є аранжувальники по $3000, є по $500, є по $1000.
— А 14 мільйонів переглядів – це вже той результат, коли вкладення повертаються?
— Це одна з пісень. Є статистика світових зірок: Queen випустили близько 280 пісень, хітами стали десь 12. Майкл Джексон – теж понад 200 пісень, а топових – близько десяти. Тобто це десь 5% від загального об'єму. Я завжди кажу молодим артистам, які звертаються: «Ще не настав той час, щоб стрільнула пісня. Напишіть хоча б 10–20, щоб одна прорвалася». Грубо кажучи, треба написати сто пісень, щоб хоча б п'ять стали такими касовими, які співатиме весь зал. Ти ніколи не знаєш, яка саме пісня зайде.
— Тобто зараз у свою музичну кар'єру ви вкладаєте власні гроші?
— Я вкладаю в себе. Я сам собі спонсор. Зараз випускаємо одну пісню, поки пишемо її – уже п'ять наступних готові. Ми навіть думаємо, можливо, одразу альбомом десять пісень випустити. Я ж кажу: станок не можу виключити. Я їду десь у дорозі – раз, і вже куплет народився. Щось побачив, щось промайнуло – опа, ще одна ідея. Воно приходить зненацька. А потім уже треба йти в студію й пояснювати аранжувальнику, що в тебе в голові. Завжди кажу, що смішно, це мова звуків. Тут «бум-бум-бум», тут «чик-чик-чик», а в кінці – «тю-дущ, тю-дущ». Ось так воно і народжується.
«Більше своїх грошей у людей не вкладаю»: Дядя Жора про продюсерство артистів та конфлікт з бойз-бендом Action
— Ви сказали, що зараз вкладаєте передусім у себе. А чи готові на цьому етапі як продюсер вкластися в когось іншого – наприклад, у молодого артиста?
— У мене був досвід, і він не дуже вдалий. Вкладатися в людей – невдячна справа. У мене було кілька колективів. Після українського Comedy Club я продюсував камеді-шоу, де теж було багато людей. І всі чогось хочуть. Потім у нас було жіноче «Бігуді шоу» – я намагався створити жіночий формат Comedy. І це теж трошки тяжко: багато людей, усі щось хочуть, а потім усе одно - хто крайній? Продюсер. Ти свої гроші, свій час вкладаєш у людей. А потім навіть «дякую» не скажуть, бо все одно чогось не додали.
Були в мене і музичні колективи також. Гурт «Бігуді шоу», спочатку формат чотирьох блондинок. Потім Opium Band, потім бойз-бенд Action. Багато хлопців і дівчат, які були в моїх проєктах, зараз популярні, медійні. Хтось пішов у сольні історії, хтось – у телеведучі, хтось зараз в інших медійних проєктах. Але знову ж таки, вкладати кошти в нас – трохи невдячна тема. Бо ти витрачаєш гроші, час. А потім в тебе ані проєкту, ані грошей. Бо людина розкрутилася і пішла. Це тільки з Віталієм Козловським вийшло так, що був сильний контракт, гарні юристи. Ігор Кондратюк не відпускав артиста довго так просто. Бо мав контракт.
— А у вас контракти не могли цього убезпечити?
— У нас були контракти. Але я прихильник того, що якщо людина не хоче працювати, ти її до батареї не прив'яжеш. Це творчість. Це має бути добровільно, має бути бажання, мотивація. Ну що той контракт? «Забороняю виконувати пісні, забороняю те, це...» А що мені з цього? Гроші ж не повертаються, людина не повернеться, проєкт не повернеться. Хочеш, йди. Я добрий продюсер, всіх відпускав, йдіть з Богом. Ну не вийшло – то не вийшло.
— А з бойз-бендом Action у вас як співпраця закінчилася?
— З хлопцями в нас конфлікт до юристів дійшов. Але то вже на їх совісті. Це були 2018–2019 роки, перед карантином. Ми багато пісень записали, кліпи знімали, у кожен івент їх вставляли, вони виступали. Але в якийсь момент почався творчий конфлікт. Я казав: треба співати комерційну музику. А молодь хотіла: «Давайте європейську». Я кажу: а що таке європейська музика в нас? Про неї всі багато говорять, але хто в нас її співає? Усі співають комерційну попсу, тому що її хочуть на корпоративах, це замовляють, це ставить радіо. Є артисти, які роблять таку «фірму», європейську музику. Але їх на корпоративах часто не замовляють. Тому треба якось бути на хвилі того, що актуально.
— Після того конфлікту хтось з учасників залишився вам щось винен?
— Ні. Ми це якось списали на витрати. Просто розійшлися і все. Після цього я сказав: усе, більше своїх грошей у людей не вкладаю.
«Топи – це $20 тис.+»: Дядя Жора про гонорари зірок, корпоративи під час війни та артистів, яких бронюють на рік уперед
— Як змінився івент-бізнес після початку повномасштабної війни?
— З початку він став на жорстку паузу. Перший рік було не до корпоративів: усі пішли волонтерити, у штаби, хтось мобілізувався. Та й настрою в людей не було, всі були перелякані, не знали, що робити. Десь з осені трошечки почалися заходи. Спочатку – благодійні. Перші два-три роки практично всі заходи були благодійні, тому що якщо на заході немає збору, це вже якось дивно. Хотілося, щоб від нього була ще якась користь: зібрати на дрон, дітям, переселенцям. Благодійна вечеря, фестиваль – але з якоюсь доброю ціллю.
А потім люди все ж таки зрозуміли, що треба жити. Все одно є день народження дитини, дружини, батьків. Весілля теж ніхто не скасовував. Причому багато весіль і військових, і цивільних. Життя триває. Це ж не те, що «не на часі». А коли на часі буде? Звичайно, святкують не так широко, як раніше. У нас були заходи, які ми називали «Пісня року»: за один вечір могло бути по 6-8 артистів. І з них ще половина – топи. Коли гроші є – гуляємо. Зараз скромніше. Хоча є люди, які мають можливості.
— Скільки сьогодні коштує запросити самого Дядю Жору на весілля чи корпоратив?
— Я вам дам телефон менеджера, можете подзвонити й запитати під ваш запит (усміхається. – BLIK.ua). Є різні формати. Я можу бути просто ведучим, а зараз ми ще розкачуємо музичний формат. Можемо його дати як бонус до ведучого, або як окреме music show Дяді Жори. У мене є шоу-балет, костюми, спецефекти. Там я вже і ведучого включаю, і артиста, і виконавця. Співаком я себе не люблю називати. Я виконую.
— Раніше ви називали серед найдорожчих українських артистів MONATIK, Вєрку Сердючку та Макса Барських. За останній час щось змінилося?
— Плюс-мінус так само. Якщо в середньому говорити, щоб не конкретизувати кожного, топи – це $20 тис. плюс. Хтось 50 хвилин, хтось годинку, хтось 40 хвилин. Але класика – це 45 хвилин, повноцінний виступ на корпоративі.
— А артисти другого ешелону, молоді виконавці, які вже мають відомі пісні й перегляди?
— Це десь 10 плюс-мінус. Хтось менше, хтось трошки більше. Початківці – це $3 тис. плюс. Буває, що артист тільки з'являється з однією піснею. Ще вчора, грубо кажучи, було $1500, ще й «давайте знижку зроблю». А тут пісня стрільнула – все, вже $3-4 тис. Якщо є пісня, яка має десь мільйон переглядів на YouTube, є в ротації, її вже знають – це один рівень. Але мільйон – це ще досить вузьке коло. Якщо пісня має понад 10 млн – це вже «хітяра», яку має знати кожен другий-третій. У TikTok та Instagram трошки інша статистика – там дивишся ще й на кількість відео, які люди зняли на цей звук.
Зараз є артисти, у яких графік такий, що вільної дати в місяці можеш не знайти. Телефонуєш: ця п'ятниця зайнята, наступна – зайнята. Тут виїзд, тут зйомки.
— Хто зараз, наприклад, дуже виріс у попиті?
— Альона Омаргалієва зараз у топчику. Зловила хіт за хітом – кілька хітів підряд, і зараз у нас постійно її запитують. Особливо влітку, коли сезон весіль: то фестиваль, то масовий захід, то ще щось.
«Навіть пародисти Сердючки вже переклали її пісні»: Дядя Жора про переклад старих хітів і суржик у піснях
— Ви багато років працюєте з українськими артистами. Наскільки змінився музичний ринок після того, як російського контенту стало значно менше?
— Зараз ніби портал відкрився, і кожен день з'являється якась нова зірка. Це класно. Коли російський контент вийшов із нашого простору, відкрилося зелене світло нашим артистам. Бо раніше була проблема: наших тупо не брали на радіо, на телебачення, тому що все було заповнене російським контентом. Потім з'явилися квоти, вони трошки розширили можливості для українського контенту, але не настільки широко. До цього ти просто надсилаєш пісню, а тобі кажуть: «Не формат» або «Немає куди вже ставити». А зміна ситуації дала можливість українським артистам розвиватися. І зараз подивіться, скільки гуртів, виконавців з'явилося. Постійно виходить молодь.
— Чимало артистів перекладають свої російськомовні хіти українською. А деякі, як, наприклад, Андрій Данилко (Вєрка Сердючка), продовжують виконувати їх у старому варіанті. Як ви до цього ставитесь?
— Тут суб'єктивна історія, це залежить від бажання артиста. Періодично ми виступаємо з пародистами. І навіть пародисти Сердючки вже переклали її пісні і співають в форматі пародії. Я дивився інтерв'ю Данилка. Якщо не виривати з контексту, він пояснював, що пісня була написана так, виконана так, і є якісь внутрішні бар'єри, через які він не хоче її перекладати. Іноді творчим людям простіше написати щось нове, ніж ламати старе.
У нас теж були артисти, які спочатку казали: «Не буду перекладати», а потім перекладали. З'явилося бажання, мотивація – все. Тому що ще й переклад має бути нормальний. Не просто перекласти слова, а щоб воно звучало. Комусь не вистачає часу, комусь – тієї рими. Тому багато артистів, напевно, і не перекладають, бо не знаходять того самого «хука». І якщо перекласти невдало, можна просто зіпсувати пісню. Я не буду говорити за інших – це справа кожного артиста. Настане час, знайдеться правильний варіант – перекладуть і випустять.
У мене теж було питання з піснею «Відмінимо плани». Там є слово «відмінимо», до якого можна причепитися з погляду правильної української мови. Але в піснях допускається трошки зміна граматики, суржик. Якщо дати текст учителю української мови, він, може, скаже: «Сідайте, два». Але в пісні воно може звучати – лірично, музично. Мені навіть із деяких радіостанцій ставили питання: можливо, давайте замінимо, наприклад, на «скасуємо плани». Але от вона лягла так, і людям вона заходить так. Якби поміняти одне слово на «скасуємо плани», можливо, там і не було б 14 мільйонів переглядів. Можливо, до мільйона б дотягнуло – і все. Одне слово іноді грає.
«Ми разом починали»: Дядя Жора про конкуренцію з «95-м кварталом» і Володимира Зеленського часів КВК
— Чому взагалі Дядя Жора? Адже ваше справжнє ім'я – Вадим.
— Це моє улюблене питання вже протягом усіх років. Це ще зі школи історія. Вчителька назвала Джордж, дружочок перекрутив по-нашому Жора, і прив'язалося. А вже перед Comedy Club я трошки дооформив, додав Дядя.
— А чому ваша команда КВК називалася «Три товстуни»? Ви ж наче не були повненьким.
— Там кілька причин було. У нас у команді реально було товстуни – три пухлячки й кілька худих. Я більше до худих належав. Плюс у нас була збірна з трьох вишів. Основа була з юридичного, а потім ми добирали людей. І коли вже поїхали на область, потім на Україну, то виходило: три виші, три пухляки. Так воно й склалося.
— Ви тоді вже відчували популярність?
— Ми тоді не дуже це розуміли. А це ж була перша хвиля популярності. На наші виступи з Хмельницького приїжджали цілі автобуси людей. Фанати малювали плакати, готувалися, їхали в Київ підтримувати нашу команду. Для нас тоді це було: ну так, ми граємо, нас підтримують. А вже потім ти розумієш: блін, це ж люди добровільно їхали заради нас. Це вже була фан-аудиторія.
— На вас у команді багато всього трималося?
— Так. Я був і капітан, і режисер, і автор, і виконавець. І ще гроші шукав, спонсорами займався, організаційними питаннями. Є люди, на яких тримається колектив. Я намагався в себе бути такою людиною, бо на мені сходилося багато функціоналу. А це важко: тут тобі найбільше тексту треба вчити, а паралельно ще туди подзвонити, там щось організувати, гроші знайти.
— І з кимось з команди підтримуєте зв'язки? Бо багато публічних людей з «Трьох товстунів» вийшли. Наприклад, Руслан Стефанчук зараз голова Верховної Ради України.
— Так, ми в коннекті зі всіма з команди, підтримуємо зв'язочки. Просто всі розбіглись трошки. Частина команди в Хмельницькому залишилась, хтось в Києві. Хтось в політику, хтось в музику, хтось в авторство на популярні проєкти, хтось в бізнес пішов, хтось взагалі по роботі. У нас юристи ж мали бути всі.
Я ж теж мав бути юристом: юрист-артист. Але, так, попрацював теж за спеціальністю. Всі у своїх справах, у своїх сім'ях. На 10 років команди, здається, ми збиралися. І от, не пам'ятаю, чи на 20 років збиралися. Хто тут більш-менш, біля Києва, приїхав. А так, зараз останні роки вже немає часу.
— Одними з ваших головних конкурентів тоді була команда «95-й квартал», члени якої пізніше створили студію «Квартал 95»?
— Звичайно. Ми разом починали в КВК. «Три товстуни» і «95-й квартал» – за кулісами ми були хорошими друзями. А на сцені постійно в контрах, тому що це чемпіонат. Одна восьма, чвертьфінал, півфінал, фінал – і ми кілька років поспіль разом проходили цей шлях. У фіналі кілька разів зустрічалися. І кілька разів «Три товстуни» вигравали.
— Як Володимир Зеленський сприймав поразки?
— Нормально. Це ви можете подзвонити Володимиру Зеленському і спитати (усміхається. – BLIK.ua). Так само як я у своїй команді, він був і капітаном, і режисером, і автором, і виконавцем. На ньому багато функціоналу сходилося, головна роль завжди була на ньому.
— Ви кажете, багато хто з команди пішов в політику. А чи є у вас таке бажання?
— Були колись якісь пропозиції, але вважаю, що кожен має займатися своєю справою. Комусь треба весілля і корпоративи вести, співати. Є випадки, коли не дуже вдало зірки йшли в політику. Потім напевно жалкували. Думаю, що тут не повинно перетинатися. Якби мені зараз пропонували навіть за великі гроші, я б відмовився.
«Коли мату забагато, гумор стає примітивнішим»: Дядя Жора про Comedy Club Ukraine і сучасний стендап
— Ви ще за часів «Трьох товстунів» багато працювали з політичною сатирою?
— Так. Колись ми в КВК, у «Трьох товстунах», славилися тим, що одними з перших почали робити політичні номери. Це ще були часи Кучми. У нас багато таких номерів було. Політичні пародії – це була фішка команди. Тоді були інші часи, інші питання, якісь загострення, і ми це використовували. Такі номери тоді рвали зал, тому що це було сміливо: молоді КВК-шники виходять і «припечатують» владу. Тоді це класно заходило.
Потім команда вже перейшла в інший етап, трошки розсипалася, почався Comedy Club Ukraine. І там політичні пародії теж добре заходили. Просто вже були інші герої: Янукович, Тимошенко, Ющенко.
— Comedy Club Ukraine давав більше свободи, ніж КВК?
— Звичайно. Comedy Club був трошки іншим проєктом, він давав цей «перчик». Можна було матюкнутися, називати речі своїми іменами. І це додавало пікантності. У КВК велика сцена, центральний канал – там усе значно жорсткіше редагувалося. Навіть якесь м'якеньке слово, але трошки не те, вже могло потрапити під редактора. «Дупа», приміром, – уже могли вирізати. А в Comedy Club руки розв'язалися.
— Ваші сольні виступи в Comedy Club сьогодні можна було б назвати стендапом?
— За великим рахунком – так. Але в мене був ще складніший жанр – ігровий стендап. Я не просто виходив і казав: «Привіт, зараз розкажу, як із батьком ходив на рибалку». У мене кожного разу був новий образ. Сьогодні я фізкультурник, завтра електрик, післязавтра лікар чи ще хтось. Тобто це монолог, але ігровий. Треба ще образ, масочку, акторку додати. Це складніше.
А ще до цього в КВК був капітанський конкурс. Зараз розумієш, що це теж фактично був стендап: одна людина виходить і віддувається за всю команду. І вона має сама втримати зал. Одному це набагато складніше. У команді легше: тут мініатюра, ти продавець, я покупець, хтось ще вийшов – і вже взаємодія. А коли ти один, треба самому розривати зал.
— А як вам сучасний український стендап?
— Класно, що його стало багато. У наші часи такого жанру як стендап фактично не було. Зараз він уже окремий великий напрямок. Але є інша сторона. Я дивився деяких стендаперів – мене надовго не вистачило, тому що дуже багато мату. У Comedy Club що було прикольно: все йде нормально, нормально, а потім раз – матючок у потрібному місці. І він смачний, як перчика трошки додали. А зараз, коли постійно «на**й–за**й» – ну скільки це можна слухати? Мат – це така штука: коли його багато, воно вже противно трохи робиться. Примітивно, спускає просто гумор донизу трошки.
— Тобто справа не в самому маті, а в тому, як ним користуються?
— Звичайно. Коли він у потрібному місці – це працює. А коли через кожне слово — уже не працює. Зараз свободи набагато більше. Є YouTube, відкриті мікрофони, паби. Можеш вийти й говорити практично все, що хочеш. Але свобода ще не означає, що автоматично буде хороший гумор.
— А як загалом змінився гумор порівняно з 2000-ми?
— Усе змінюється. Так само як музика змінюється, аранжування змінюються – гумор теж змінився. Я не скажу, що сучасний стендап став гіршим. Класно, що його багато, що з'явилося багато людей, які цим займаються. Просто це вже інший формат, інша подача.
— Ви хотіли б сьогодні побачити щось на кшталт нового Comedy Club Ukraine?
— Мені здається, зараз такого якраз не вистачає. Такого сміливого проєкту з хорошим гумором. Деякі стендапери зараз пробують щось збирати. Мене навіть запрошували на кілька зйомок, я ходив, дивився. Але вони трошки розвертають це в іншу сторону. Десь гумор слабенький, десь не дуже цікавий. Щоб писати хороший гумор, потрібен сильний колектив, хороші автори, сценаристи. Якщо самі виконавці не є сценаристами і хтось має писати їм матеріал, то треба ще знайти тих, хто реально вміє це робити. А людей, які справді вміють писати хороший гумор, не так багато.
— З ким із того Comedy Club ви досі близько спілкуєтеся?
— Ні, зараз всі ж розсипались. Комусь голову зірвало, в когось незрозуміла позиція. Ми з Сашком Педаном спілкуємося, землячки ж.
Не вдалось завантажити відео.
— А з Антоном Лірником підтримуєте зв'язок? Він нещодавно розповідав в одному з інтерв'ю про своє життя за кордоном.
— Ні, не спілкуюся. Саме інтерв'ю я не бачив. За чутками знаю, що він десь за кордоном, у Європі. Але не спілкуємося.
«Я у своєму таборі»: Дядя Жора про скандальне інтерв'ю Олі Полякової та реакцію суспільства
— Ви дивилися гучне інтерв'ю Олі Полякової Раміні Есхакзай?
— Повністю не дивився, але шматками в TikTok, звичайно. Я ж активний у соцмережах, тому все це потрапляє.
— Після цього інтерв'ю аудиторія розділилася: одні Полякову підтримали, інші засудили. А ви до якого табору належите?
— Я у своєму таборі. Тут же палиця з двома кінцями. Ніколи не буде однієї думки. А зараз тим паче – всі на нервах, усі у стресі. Тільки сірник кидаєш – усе, погнали. Завжди буде дві сторони, два табори. Навіть якщо все буде ідеально, пухнасто, все одно комусь не вгодиш. Завжди знайдеться той, кому щось не сподобається. Неважливо, пісня це, думка, скетч чи гумористичний номер.
— Як людина, яка багато років організовує заходи, як ви думаєте: такий скандал може вплинути на попит на Полякову? Її можуть почати менше запрошувати?
— Я думаю, що ще більше будуть запрошувати. Це все, знаєте, як буває: поговорили та й перестали. Вона якісь речі сказала чесно і, відповідно, потрапила в певну аудиторію. Те, що для когось чесно, комусь обов'язково не сподобається. Можливо, десь були неправильно підібрані слова, які могли когось образити. Хтось скаже: «Гей, молодець», а хтось – навпаки. Не підбереш правильних слів, щоб догодити всім. Просто Полякова – вона лупить, як то кажуть, прямо і в лоб. Для когось це плюс, а комусь це може не подобатися.
— До публічних людей зараз вимог більше?
— Звичайно. Зараз такий час, що всі на стресах. І все, що хтось скаже, тим паче публічна людина, викликає більше питань. У них завжди більше відповідальності.
«Це був насос в одну сторону»: Дядя Жора про чотири магазини, невдалого керівника і бізнес
— Окрім івентів і шоу-бізнесу, ви часто пробуєте себе в підприємництві. Нещодавно у вас був бізнес, пов'язаний із харчуванням, який зрештою не пішов. Як ви взагалі в нього зайшли?
— Я такий – багато років у різні теми влазимо. Десь треба влазити, десь не дуже (усміхається. – BLIK.ua). Це було десь 2-3 роки тому. Я трошки психанув, вирішив, що щось скучно живеться. Ну як, скучно, треба ще щось. Ми саме шукали адміністратора на один проєкт, і мені попався чоловічок – із колишніх рестораторів. Красиво розклав мені схему, презентував проєкт. Спочатку була одна історія, а потім він: «Давайте суші, раки». Ну, давай. А потім переключилися на напівфабрикати. Можна було недорого зайти й потім зробити цілу мережу.
Ми зробили бренд «Дядя Шеф» під цю історію. Голубці різні, млинці, вареники, пельмені – усілякі напівфабрикати. Взяли цех, повідкривали чотири точки, чотири магазини. І воно наче пішло, але це був насос в одну сторону. Плюс команда. На якомусь етапі розумієш, що трошки не та людина це очолює. Грошей багато йде, а контролювати немає часу, бо ти в цей час десь на зйомках чи на івентах. А тут тобі кажуть: давай ще $5000, бо треба купити морозильний апарат.
Потім дивишся: апарат купили за одну ціну, а можна було дешевше. Десь тебе трошки обманюють, а ти не розумієш де. Або розумієш, але немає часу все перевірити. Витрати списали, а прибутки де? «Немає, треба ще почекати. Треба ще пару точок відкрити». А ще кілька точок відкрити – це знову треба зверху покласти гроші.
— І що ви вирішили на тому етапі?
— Я кажу: давайте поки паузу, розберемося з цим. Починаєш розбиратися і думаєш: «О Боже, куди я вліз». І тоді вже: все, тепер закриваємо те, що не йде. Я десь пів року «погрався», а потім почали йти у зворотний бік. По черзі позакривали точки, щось розпродали. Але коли вже йдеш у зворотний бік, гроші не повернеш. Хоча б перестало тікати (рахунки. – BLIK.ua). Бо поки все працює – кожен місяць зарплати, оренди, світло, комунальні, постачальники. А ще щось уже замовили наперед, воно приїде – треба доплачувати. Я ледве-ледве звідти виліз.
— Ви ж і раніше займалися ресторанним бізнесом у Хмельницькому?
— Так. Колись у Хмельницькому в мене була піцерія, потім кафешка, шашлична. І все працювало, поки я в Київ не поїхав. Щось працювало в плюс, щось – не дуже. Те, що не дуже, закривалося.
— Тобто після «Дяді Шефа» з громадським харчуванням усе?
— Поки що так. Там треба самому цим займатися. Бо якщо ти не контролюєш, а паралельно в тебе зйомки, івенти, інші проєкти – воно дуже швидко починає жити своїм життям.
«Я ФОП у душі»: Дядя Жора про котеджний проєкт під Києвом, будинок за $110 тисяч і підтримку бізнесу доньки
— Схоже, ви взагалі людина, яка постійно пробує себе в нових бізнесах?
— Так. Я трошки ФОП у душі. Пробували вже все підряд. У мене ще й будівництво є: проєкт на п'ять будиночків, один уже побудували. Зараз його продаємо. Так що і в цей бізнес я трошки вліз.
— Це котеджне містечко під Києвом?
— Так, під Києвом. Невеличке таке, на п'ять будиночків. Ідея була така: зробити будинок, нічого зайвого, для невеликої сім'ї. Навіть із бомбосховищем, враховуючи наші реалії.
— Який він за площею і скільки зараз коштує?
— 138 квадратних метрів. Зараз продаємо за $110 тис. Він готовий, але без «внутрянки». Просто будиночок. Ідея була така, щоб потім другий, третій, четвертий потягнути. Але ж усе потребує грошей, інвестицій.
— Ви цей проєкт почали вже під час війни. Не вважали це занадто ризикованим?
— А що зараз не ризиковане? Під час війни все ризиковане. Хто міг подумати, що навіть склади з харчами можуть опинитися в зоні ризику? Зараз усе в зоні ризику. І знову ж таки: у будь-який бізнес ти вліз – а ним треба займатися. От зараз будинок готовий, його треба продавати. Це теж робота.
— У якийсь момент у вас одночасно були і цей будівельний проєкт, і бізнес із напівфабрикатами?
— Так. Я трошки психанув, у два бізнеси паралельно вліз. І воно виявилось тяжко. Туди треба фінансувати, сюди треба фінансувати. І в якийсь момент розумієш, що дуже розпорошуєшся. Зараз більше повертаємося до себе: більше у творчість, у школи, навчання, курси. Бо досвіду вже багато, і хочеться ним ділитися.
— А чи не було думок, наприклад, відкрити салон краси?
— У старшої доньки вже є свій кабінет, вона приймає, робить мейкапи. Це, знаєте, ФОП, якому завжди треба гроші. Треба косметику нову закупити, ще щось. Трошки допомагаємо, але вона старається сама вже закручувати ці процеси. Я десь підказую.
«Пройшли всі етапи»: Дядя Жора про 25 років шлюбу, дружину Наталію і трьох доньок
— Ваша дружина Наталія підтримує всі ваші творчі експерименти?
— Дружина – за всі мої плани, ідеї, творчі проєкти. Вона мене підтримує. Нещодавно відсвяткували 25 років із весілля.
— Що подарували дружині на ювілей?
— Ювелірочку і емоції. Гарно зробив. У нас ще цікаво вийшло: на п'яту річницю весілля середня донька зробила нам подаруночок – народилася. І відтоді в нас завжди два свята в одному: у доньки день народження, а в нас – річниця.
— А як ви з Наталією познайомилися?
— У Хмельницькому, ще студентами. Вона на КВК зі мною їздила, в гуртожитках жили. Пройшли, як то кажуть, всі етапи. Вона не була прямо учасницею команди, але була підтримка: з плакатами стояла, десь у масовці, на фінали їздила. У нас тоді від інститутів були цілі фан-групи, автобуси. Тоді здавалося: ну так, ми граємо, нас підтримують. А потім уже розумієш, що люди добровільно їхали в Київ підтримувати нашу команду. Це вже була справжня фан-аудиторія.
— У вас три доньки – Уляна, Устина й Аміна. Чим зараз займаються старші?
— Старшій, Уляні, 24 роки. Вона за освітою психолог, закінчила психологію в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Але знайшла себе, приблизно як я: вчилася на одне, а пішла трошки в інше. Вона знайшла себе в мейкапі. Уляна раніше була художницею, дизайнеркою, щось малювала, створювала. Потім курси одні, другі, треті – і зараз робить мейкап, брови, арт-образи. Я її вже періодично підтягую на свої проєкти. Особливо коли якісь арт-зйомки. У неї це фішка. Уже й конкурси свої, школу свою відкрила.
Середній донці, Устині, 20 років. Вона зараз студентка. Вчиться на напрямі, пов'язаному з піаром, рекламою, комунікаціями.
— А наймолодшій Аміні дев'ять років. Вона теж уже тягнеться до творчості?
— Аміна – найголовніша в сім'ї, усю увагу на себе тягне. Вона зараз блог знімає. Дивиться на маму, а мама ж блогерка-інфлюєнсерка: правильне харчування, марафони, у неї потужна жіноча аудиторія. І мала дивиться, що і як робиться. Ми зараз серіал готуємо, її особистий канал будемо зараз розкачувати. І серіали, і шоу дитячі. Вона взагалі дуже розкута перед камерою. Ми можемо тільки зайти у квартиру, а дивимося – Аміна вже зняла нове відео: «Привіт, хочу поділитися з вами…», розпаковка. Три хвилини – вже зняла й виклала. Я думаю: як так швидко? Мені ще треба налаштуватися, а вона з льоту вже лупить блог.
«Викабелюються трошки наші зірочки»: Дядя Жора про дует із СолоХою та «Тепло родини»
— Повернемося до творчості. Ви казали, що уже готові кілька нових пісень. Є серед них та, на яку зараз робите особливу ставку?
— Зараз це «Тепло родини». Вона з розряду сімейної лірики. Це пісня на сімейні свята. Про мамині обійми, дитячий сміх, спільний стіл і ті моменти, коли всі, кого любиш, поруч. У мене така претензія – хочу, як то кажуть, скласти конкуренцію пісні «Родина, родина, від батька до сина» (пісня «Родина» Назарія Яремчука. – BLIK.ua). Це вже така свята пісня. І якщо «Тепло родини» стане десь поруч, для мене це буде дуже гарний результат.
Не вдалось завантажити відео.
— А як дует зі співачкою СолоХа як з'явився? Чому саме вона?
— Це творчий експеримент. У мене була пісня «Полуничка». Я її записав і дивлюся: чогось не вистачає. Прямо проситься туди ще жіноча роль. І почали шукати, з ким можна було б зробити дует. Бо дует – це цікава форма, яка може допомогти двом сторонам. Запропонували одним, другим, третім. А в нас трошки такі всі: «Е-е-е, треба подумати з менеджерами», «Ой, напевно, не наш формат». Викабелюються трошки наші зірочки. А потім подумали: СолоХа якраз весела, по вайбу підходить.
— Ви самі як оцінюєте «Полуничку»?
— Я не кажу, що це якесь геніальне творіння. Це весела пісня, просто для настрою. Така трошки ні про що, про кохання. Але на корпоративах вона підриває всіх. Усі танцюють.
— Ви із СолоХою вирішили продовжити цей експеримент?
— Так. Ми вирішили трошки поїздити з програмою на двох. У СолоХи свій блок, у мене свій. Такий активний, позитивний формат. В жовтні плануємо невеликий тур на три міста Хмельницької та Тернопільської областей. Хочемо просто поекспериментувати, подивитися, як воно працює разом.
Не вдалось завантажити відео.
«Кожен шоумен має зняти повний метр»: Дядя Жора про власне шоу, сімейну комедію і $500 тис. на кіно
— Ви зараз хочете більше рухатися у власні зйомки та YouTube?
— Так. Зараз більше хочеться зробити своє YouTube-шоу. Є ще зіркове шоу, зараз готуємося. Уже все підібрали, уже ніби все зрозуміло. Шукаємо партнера-спонсора. Бо якби на кожен проєкт був хтось, хто трошки допомагає, тоді воно все швидше було б. І кліпи швидше знімалися б, і шоу робилося б. Ще два серіали у нас зараз є, але все по черзі: спочатку з цим справимося, потім візьмемося за інше. Були б фінанси – уже гребли б далі.
— А повнометражне кіно у вас теж є в планах?
— Так. У мене повний метр лежить на полиці – сімейна комедія. Це така, знаєте, галочка: кожен шоумен має зняти повний метр. Я після кожного фільму виходжу й думаю: «Ну що ж це за комедія така? Треба зробити краще». Тут не дожали скетч, тут розтягнули, тут кінцівку не там зробили. І я все одно такий: «Я б отут так зробив, а тут трошки б докрутив». І воно б раз – і ще краще було. Тому думаю: ладно, своє колись зробимо.
— Щодо вашої сімейної комедії, сценарій готовий?
— Так, ще до повномасштабної війни. У 2022 році вже мали знімати. Там класна сімейна комедія. Я одну роль під себе зробив, і в дитини головна роль. Ми тоді вже почали шукати режисера. І це теж проблема – знайти людину, яка вміє знімати комедію. Я в гуморі розуміюсь, але я ж не можу бути і в головній ролі, і режисером. Потрібна людина зі сторони.
— Чи був у цього фільму інвестор?
— Був. Ми вже мали розвертатися навесні, але війна перебила. А потім чоловік той відпав. Зараз потроху говоримо з бізнесменами, щоб хтось підтримав. Якщо запуститься маховик, тоді воно вже піде.
— Чи подавали цей проєкт на грантове фінансування ініціативи президента України «Тисячовесна»?
— Подавали, чекали, не пройшли. Також ще одна благодійна заявка була. Класна історія така масова, трошки свято дарувати, дитячий фестиваль. Але обидві заявки не пройшли. То не формат, не сюди, не в культурну спадщину. А по кіно – одного папірця не вистачило. Не з тією людиною зв'язалися. Нам неправильно заповнили документи. Ми спеціально взяли людину на супровід, яка, типу, в грантах розуміється. А виявилося, що не дуже. Я кажу: «А за що ми вам гроші заплатили? Щоб ви нам підламали подачу?». Бо це ж технічна частина – перелік документів, довідки.
— Скільки грошей потрібно, щоб реально зняти такий фільм?
— Кіно – це вже велика сума грошей. Це не YouTube, де ти рахуєш у тисячах чи десятках тисяч доларів. Тут уже сотні. Якихось там «нещасних» пів мільйона доларів треба. Ми розписували, це десь $450–500 тисяч. Це така мінімалочка.
— І скільки часу зайняли б самі зйомки?
— При наявності грошей фільм знімається швидко. У нас десь 25 знімальних днів розписано. В цілому – місяць. А далі вже десь пів року постпродакшену.
— На чому можна зекономити?
— Ми рахували на мінімалках. Десь можемо домовитися за локацію, торговий центр попросити безкоштовно, кафе, ресторан, майданчик. Десь по знайомству, десь бартер. Щоб не платити за все повну оренду. Бо якщо кожну локацію оплачувати, бюджет одразу ще більше виростає.
— Тобто ця історія досі не закрита?
— Ні, вона лежить. Але я все одно думаю: своє зробимо колись.
Читайте також:
- «В свої 14 я вже співала»: Катя Бужинська про першу роботу в ресторані Фірташа, інтриги Повалій та гроші Лорак;
- «Є будинок — піч, дрова»: Назар Задніпровський про плани на зиму, сімейну нерухомість та дівчину сина;
- «Пісень українських треба більше»: поет Микола Бровченко про Тіну Кароль, Віктора Павліка та музичний Олімп.