«Бабуся всім казала, що то не я»: Астрая про першу еротичну обкладинку в Україні та «життя в холодильнику»

Перше, про що думаєш, коли згадуєш поп-зірку 90-х співачку Астраю, так це те, що вона була ні на кого не схожа. Яскрава, жива, весела та зовсім не совкова. Її називали найсексуальнішою білявкою українського шоу-бізнесу ще тоді, коли сексуальність в ньому тільки несміливо зароджувалась. Хтось здивується, але Астрая досить успішно співала і в 2000-х, а потім наче пропала, хоча так вважають люди неуважні, бо уважні постійно бачать артистку Олену Петрову, яка власне і є Астраєю, на театральних афішах. 

Як нині живе ексцентрична білявка, яка в 90-х приходила багатьом українським чоловікам у снах, як народилася ідею «голої» обкладинки, чи ревнував її чоловік до хлопців, до яких вона застрибувала на руки на сцені, чи знайшла Астрая своє особисте щастя після розлучення і як після 2015 року Олена Петрова стала доцентом і зіркою вистав театральної агенції «ТЕ - Арт». Про все це актриса розповіла в інтервʼю BLIK.ua.

Автор: Оксана Гончарук

«Ніна Матвієнко сказала мені: «Ти така цікава дівчинка, такого на нашій сцені ще не було»

— Олена, я оце шукала привід, щоб взяти у вас інтервʼю й знайшла - у цьому році співачка Астрая могла б відмічати 35 років у шоу-бізнесі. І Астрая, що була зіркою у 90-ті, багато чого пройшла.

— Ну так, український шоу-бізнес тоді тільки розвивався. Було і важко, і цікаво. І по холодних сільських клубах виступали і на великих стадіонах. Я ще застала ті часи, коли артисти багато працювали на стадіонах, коли їх по тих стадіонах кабріолети катали і вони в них співали. Оце зокрема згадала Донецький стадіон, ті величезні букети, що мені там дарували, і людей, які навколо моєї машини збиралися і мене разом з нею розхитували. 

Співачка Астрая на початку кар’єри, фото з архіву Олені Петрової

— А я думала, що це тільки Юрка Юрченка фанатки разом з автобусом колихали. А це лячно, коли автівку разом з тобою у повітря на руках підіймають?

— Ну, трохи було, бо це ж натовп, люди в дещо екзальтованому стані, тому не все контролюють. Але це дуже сильна енергія. Та я більш не за себе переживала, а за глядачів, щоб бува ми не наїхали комусь на ногу, не дай боже. Це було страшно і прекрасно одночасно. Знаєте, зараз звичайно теж букети квітів дарують, але, чесно, такого жиру, як у 90-ті, вже немає. 

— Всі знають вас як першу Суперблондинку української естради, але не всі знають, що ви починали свою карʼєру працюючи в клоун-мім-театрі. Вас завжди тягнуло на ексцентричність. Це щось в характері таке?

— 100%. Мім-театр «Кіпіш»— це було ще в студентстві, десь у 1989 році. Тоді Михайло Поплавський, будучи деканом ФОПу в Інституті культури на хвилі перебудови почав робити перші нічні шоу. Тоді ще нічних клубів не було, а були концертно-танцювальні зали. І от в КТЗ «Ліра» на Шулявці у парку Пушкіна (зараз парк ім. Івана Багряного, - авт.), Михайло Михайлович організував перші нічні шоу, які, здається, називалися «Король і королева ночі». І наш студентський театр запросили там виступити. А мама не хотіла мене відпускати кудись вночі і я, ридаючи, нарікала їй, що вона руйнує мою артистичну карʼєру.

Тато зглянувся на мій плач і поїхав зі мною. Поки він спав у гримерці, ми виступали і мали неабиякий успіх. Памʼятаю в тому шоу приймало участь співоче подружжя Ігор Демарін та Ірина Шведова, які потім переїхали до Москви. Ну тобто там і студенти, і зірки виступали, і навколо тих нічних шоу серед молоді був страшенний ажіотаж. Бо такого ще в Києві не було. 

Астрая та співочий ректор Михайло Поплавський, фото з архіву Олені Петрової 

— А от мені цікаво, ви коли ви з Геннадієм Татарченко (композитор та колишній чоловік Астраї - BLIK.ua) обговорювали вашу сольну карʼєру, яким бачили свій імідж? 

— Та я взагалі-то не збиралася бути співачкою, мріяла про театр. І коли ми з Татарченко познайомилися, він запросив мене, студентку режисерського факультету, як актрису, у радіовиставу «Містер Сковорода» де я, до речі, грала в парі з Богданом Бенюком. З тої вистави я і взяла свій псевдонім - Астрая (із притчі Григорія Сковороди «про старого Маноя і дружину його Каску».

А потім Геннадій спитав чи вмію я співати, мабуть вважав що так йому було б легше мене контролювати, ну і щоб я не відбилася від рук (сміється). А я пішла у відмову: «Не співаю і не хочу» і тут він щиро здивувався:

«Я не розумію - до мене черга стоїть із дівчат та їх мам, які хочуть з доньок зробити співачок, а ти не хочеш».

І він все шукав на яку кнопку в мені натиснути, щоб я погодилася співати і таки знайшов. Гена тоді зробив дуже мудрий крок - запропонував мені не співати, а акторськи декламувати вірші під музику а ля Enigma. Цей проєкт тоді був в топі і мені дуже подобався, тому я погодилася. Дмитро Акімов на замовлення Татарченко написав українською «Пісню печалі» яку я декламувала під синтезовану музику - воно було досить схоже на Enigma і всім подобалося.

Тоді Діма написав ще одну пісню яку я вже спробувала проспівати. І потім у палаці «Україна» на якомусь фестивалі, куди мене Гена привів, я це зробила зі сцени. За кулісами до мене підійшла царство їй небесне Ніна Матвієнко, яка була у жюрі, і сказала мені: «Ти така цікава дівчинка, такого на нашій сцені ще не було». І в той момент я вперше подумала, що можу бути артисткою естради - так і почалася моя кар'єра.

З Тонею Матвієнко, фото з особистого архіву Олени Петрової

«Я завжди була впевнена, що прошепчу зі сцени так, що на мене звернуть увагу»

— А щодо іміджу, як народилася саме Астрая - ексцентрична білявка, яка з часом перетворювала свої виступи на справжні театральні номери?

— Спеціально ми не сиділи і не думали, ким ти будеш — сексі, чи там стерва, чи така заучка. Ми на інтуїції брали пісні, які мені подобались і які я могла потягнути. Головне, що я розуміла — я буду програвати пісню на сцені і створювати з неї маленьку виставу.

Так, у мене не великий голосовий діапазон, але головне, що я завжди була впевнена в тому, що прошепочу зі сцени так, що на мене звернуть увагу і послухають. Тож завдячуючи моїй освіті та інтуїції Гени, ми навпомацки знайшли цей імідж. 

— На початку 90-х ще керували закони радянської естради, за якими співачкам не можна було гарцювати на сцені, а треба було співати стоячи стовпчиками. 

— Не знаю, як це взагалі бідні глядачі сприймали, але з мого боку це дійсно була свого роду революція. По-перше, мені ніколи не хотілося бути героїнею чи вамп-жінкою, чи кимось подібним. Я як людина, що йде з гумором по життю, завжди вибирала собі ролі комедійні. І в принципі я розуміла, що глядача треба розворушити і це має бути цікаво і акторські. І я першою в українській естраді пішла в зал вибирати чоловіків і виводити їх на сцену. 

І до речі, пам'ятаю, як на початку 90-х ми стояли за кулісами з однією дуже відомою і зараз артисткою і її продюсер її тоді підначував: «Йди в зал, як Астрая, бери чоловіка та виводь на сцену». Зараз багато хто так робить. Але, знаєте, це треба вміти. Тому я спокійна. Навіть якщо десяток артисток будуть так робити і серед них буду я, мій номер буде зовсім інший. 

Астрая, фото з особистого архіву

— І ви не боялися, що вас захейтять за вашу ексцентричність?

— Я тоді нічого не боялася, ну і крім того розуміла, що через 20 років люди можуть памʼятати тих артистів, яких сьогодні лають і навпаки, забути тих, кого сьогодні нахвалюють. Це  діло смаку. Мені подобалося зображати на сцені ексцентричну поп-діву. Ох я тоді давала (сміється). Пам'ятаю, був випадок — це вам Толя Матвійчук підтвердить — я на восьмому місяці вагітності брала участь в його концерті «Полустанок любові». Це був 1996 рік. І от я виходжу співати - вся така з огого-животиком і бачу в залі красивого дядьку з вусами.

Я про свій стан забуваю, спускаюсь в партер, хапаю його, тягну на сцену і там… стрибаю йому на руки. І я вже застрибую, а тут в голові несеться: «Боже, мені народжувати через місяць, хоча б він мене втримав». Ну от де була голова? На щастя він втримав. А потім ще виявилося, що то був голова Жовтневої райдержадміністрації Микола Підмогильний. І Толя Матвійчук потім цікавився, як я його спеціально вибрала - а я його просто відчула.

— А я пам'ятаю вас вагітною на сцені.

— Я виступала до останнього і Кирило вимушено танцював разом зі мною в животику (сміється). Тому син зараз не дуже хоче публічного життя.

— А цікаво, Геннадій Татарченко на самому початку взагалі розумів, яку він «запальничку» на сцену випускає? Чи він був закоханий і готовий на будь які експерименти?

— Ну, це було взаємне кохання, це був кураж на двох. І треба йому віддати належне, Гена не ревнував мене безтямно, він же не створив артистку тільки для себе. Він казав: «Молодець, давай тягай їх на сцену». Він абсолютно спокійно це сприймав, а після особливо вдалих моїх вибриків мене хвалив. Тобто ми жили сценою, ми жили на куражі і нам це подобалось — в цьому був великий плюс нашого союзу. 

— Як до вашої появи на естраді відносились колеги? З ким ви дружили? Бо впевнена, що багато хто за спиною у вас шепотівся.

— Я не придбала в шоу-бізнесі справжні друзів, але я з багатьма була і є у гарних відносинах. По-перше, мене дуже підтримувала Євгенія Семенівна Мірошниченко. Коли, пам'ятаєте, вийшов той скандальний номер «Бульвару», де я на обкладинці напівгола, вона тоді першою подзвонила Геннадію і сказала:

«Боже, ми тут їдемо з якогось концерту в автобусі, тут такий переполох від того, що Олена утнула. Молодці, про вас говорять всі».

Хоча що я таке утнула? Якщо порівнювати з тим, що артистки робили і роблять після мене, то я просто свята була. Гляньте хоча б на нинішні червоні доріжки в Голлівуді, по яким артистки без одягу гуляють. А у мене всі пікантні моменти були прикриті. 

Астрая вражала прихильників яскравою зовнішністю, фото з архіву Олени Петрової

«Гордон сказав: класно було б, якби у нас хтось міг оголитися»

— А звідки зʼявилася історія з «останньою незайманою української естради» - такий заголовок був на обкладинці. Це взагалі хто придумав? 

— Тоді всі почали щось робити таке, чого у радянській естраді не дозволялося. Ну бо до Перебудови в шоу-бізнесі «шаг вправо, шаг вліво - розстріл». Ви пам'ятаєте скільки «вигрібала» Софія Ротару за якесь оголене плече чи ще щось? І тут незалежна Україна — еге-гей, тепер ми всі вільні! І всі дорвалися до цієї свободи та відсутності цензури, і серед перших газета «Бульвар». Ми тоді дуже дружили з Дімою Гордоном і якось зібралися разом, а якраз в цей день у якійсь газеті вийшло фото з оголеною акторкою Оленою Кореневою. І Діма сказав, що класно було б, якби у нас хтось міг оголитися, то був би справжній прорив.

І мій чоловік, який завжди думав, як зробити щось цікаве, мене штовхає і каже: «А давай зробимо щось таке». А я, в принципі, була сором'язлива, тож спочатку відбрикувалася, а потім якось розійшлася і дала згоду з умови, що всі цікаві місця ми прикриваємо. Ну і зробили ми все красиво, дуже довго потім фото обирали — що можна дати, а що ні. Це зараз дуже наївно виглядає, а тоді потрібно було мати сміливість. 

— Ну і звідки ця сміливість, ви ж дівчинка, народжена в СРСР?

— Ви знаєте, мене рятувало те, що я була все ж таки одружена і біля мене був мій мужчина. І я розуміла, що, по-перше, захищена, а по-друге, знаєте, як чоловік поруч, то це вже не розпуста, а наче така гра. У Татарченко на все це почуття гумору вистачило.

Та сама скандальна обкладинка видання «Бульвар»

— Ця обкладинка тоді буквально порвала публіку. А для вас який був корисний вихлоп з цього? Може люди повалили на концерти чи як? 

— Це не дало нам того ефекту, як би ми це зробили десь за кордоном. Бо там після такого я, напевно, мала б великий статок. Але впізнаваність моя трохи підскочила, причому суспільство традиційно розділилося на тих, хто казав: «Клас, молодець» і тих, хто закочувов очі: «Боже, який жах! Як вона могла». І мене досить довго потім, коли мова йшла про відповідальні державні концерти, намагалися штрикнути, типу: не треба її брати, бо вона ж була гола на обкладинці «Бульвару». А ми закликали: зважте на те, що це імідж, що це була просто обкладинка і що артистка в такому вигляді все ж таки на сцену не виходить. 

— То вас стали меньше запрошувати на концерти? 

— Та ні, бо Геннадій Татарченко мав тоді таку велику вагу в індустрії, що йому завадити ніхто не міг.

«Хіт Іво Бобула «Берег любові» було присвячено мені»

—  А от цікаво, як на ту обкладинку відреагували батьки. Ну, бо я знаю, що тато у вас професор фізики, і мати разом з батьком працювала в інституті теоретичної фізики. Тобто поважні науковці, а тут, гоп, професорська дитина взяла і всім показала свою ню-світлину. 

— Ну, я звичайно батькам не казала про фотосесію, а коли вона вже вийшла, то моя бабуся всім казала, що то не я. Від тата цей факт довго приховували, та все одно чутки дійшли. Звичайно сімʼя це сприйняла не дуже, але ж я була одружена, а значить за мої сценічні вчинки ще відповідав і чоловік. 

Олена Петрова та Геннадій Татарченко, фото з особистого архіву

— А що вам батьки сказали, коли ви за Геннадія Татарченка зібралися заміж? Бо він же був набагато старший за вас.

— Ну, мама, коли дізналася, навіть сльозу якусь проронила. Але особливо ніхто не здивувався, бо у нас в принципі в роду всі жінки виходили заміж за старших: у мами з батьком різниця 12 років, у бабусі з дідусем - 13. Ну а я переплюнула всіх. У нас з чоловіком було 20 років різниці. 

— Але це ж вам не завадило бути достатньо довго разом?

— Ви ж розумієте, що бувають молоді люди, які у спілкуванні як старі. А у Гени завжди душа була молода. Ну і взагалі, коли ми познайомилися, йому було лише 38 років. І в принципі ми весь час були на творчій хвилі, нам було цікаво щось робити разом. І поки ця цікавість жила, існував і наш брак.  

До речі, пісня «Берег любові» (хіт Іво Бобула, - Авт.) була присвячена мені. Я не знаю, чи підтвердить це Татарченко, оскільки ми вже давно в розлученні, але це було. І я досі пам'ятаю ДЗЗ, де на студії цю пісню писали Іво Бобул та Лілія Сандулеса. Вадим Крищенко (автор слів) тоді виставив коньячок та закуску, і ми всі разом кайфували. Це були прекрасні часи. І у нас з Геною тоді були справжні почуття — ми не розлучалися взагалі. Я пам'ятаю, що перший раз  я від нього відірвалася на якісь два дні, коли у мене був концерт в Києві, а Гена був головою журі «Перлин сезону» десь в Запоріжжі. І мене від тої порожнечі поряд з собою аж ломало. І це було вже на 10-му році нашого спільного життя. Тож любов була.

— Тобто ви отримали від цього браку все, бо це ж яке щастя відчувати, що ти не можеш від коханої людини відірватись. Тільки за це можна дякувати. 

—  І я дякую. Так, ми зараз колишні і я не скажу, що мій чоловік не зробив мені боляче колись. І я йому зробила боляче, і ми зараз не разом, але я завжди памʼятаю те хороше, що між нами було. Мені взагалі дуже не подобаються жінки, які погано говорять про своїх колишніх. Життя навчило мене завжди в поганому шукати щось хороше, незважаючи на те, як боляче та гірко тобі було. Ми прожили з чоловіком 20 дуже непоганих років. Я дякую йому за сина, дякую за спільні пісні, які комусь принесли насолоду чи когось дратували, але ніколи не залишали байдужими. 

Олена Петрова та Геннадій Татарченко забирають сина з родбудинку, фото з архіву Олени Петрової

— В інтерв'ю Геннадія Татарченко, яке він дав Гордону одразу після вашого розлучення, він з гіркотою розповідав, що ви в ньому розчарувалися як в композиторі і як в чоловікові, але резюмував він це так: «А своїй бувшій дружині я бажаю лише одного — знайти гарного чоловіка та продюсера». Ви його побажання виконали? 

— І не один раз.

—  Що значить не один раз?

—  Моя історія ще продовжується. Я чому коментую наш брак з Геною? Ми були відомою парою, публічними людьми і це влаштовувало обох. А про інших чоловіків я не можу говорити та й з віком розповідати про особисто не дуже хочеться. 

— Ви зараз заміжня?

— Ні, але я не буваю одна. Всі, кому це цікаво, хай знають, що я завжди закохана і завжди щаслива. Це все. 

 «Я іноді кажу, що п'ю кров чоловіків, а іноді - що живу в холодильнику»

— Те, що у вас все ОК з особистим життям, видно по ваших фотографіях. До речі, я подивилась, якого ви року народження і була страшенно здивована бо ви набагато молодше виглядаєте.

— Я іноді кажу, що п'ю кров чоловіків, а іноді, що живу в холодильнику (сміється). Ну, по-перше, я доглядаю за собою — ніхто не відміняв косметологів. Ну і світосприйняття важливе, бо якщо ти весь час жалієшся на життя, то воно все буде в твоїх очах. 

А я завжди в тонусі, радію кожному новому дню свого життя, ну і багато працюю. Я в Академії мистецтв ім. Павла Чубинського викладаю вже більше 10 років. Цікаво, що я дуже боялася йти викладати. Колись мене запрошував Михайло Михайлович Поплавський в свій інститут ще в 90-ті,  казав: «Астрая, йдіть до мене викладати, бо он гляньте, Богдан Бенюк - професор, а ви будете доцентом». А ви ж розумієте, якщо ти - народний артист, то у профільному виші ти будеш професором, а якщо заслужений, то доцентом. Я от, наприклад, доцент кафедри естрадного мистецтва Академії мистецтва ім. Павла Чубинського.

Але до чого я веду? До того, що я не хотіла викладати, але у 2014 році почалися непрості часи і в країні, і в моєму особистому житті, бо я якраз пішла від чоловіка. Хотілося щось поміняти. Тож я згадала настанови Поплавського і пішла викладати. 

 Олена Петрова в театрі, фото з архіву Олени Петрової

— А яку спеціальність ви студентам викладаєте?

— Постановку сценічного номеру. Я навчаю інструменталістів і вокалістів як виходити на сцену і зробити зі свого номеру маленьку виставу, що б ти не робив — співаєш, танцюєш, показуєш фокуси — ти маєш це все проживати акторськи. Вчу їх як кланятися, як оголошувати себе, як писати передмови до пісень та розмовляти з глядачем.

Я на початку дуже боялася викладати, але мене врятувало те, що я дуже люблю практику, а мій предмет - це суцільна практика. І з часом мені педагогічна робота сподобалася, молоді студенти - це такий тонус, бо ти маєш бути на хвилі з ними, в курсі усіх трендів, маєш виглядати нормально, не ретрошно. І, напевно, це мене й тримає.

— А чи ваші студенти знають, хто така Астрая і що ви були в 90-ті зіркою естради?

— Знають звичайно, бо вони читають про своїх викладачів. Вони іноді навіть звертаються до мене «Астрая, ой, вибачте, Олена Миколаївна» (сміється). Хоча я розумію, що багато хто з молоді, якщо просто зустріне мене на вулиці, то не впізнає і це нормально. Але я також знаю, що мене знають набагато більше людей ніж тих артистів, що вискочили на оцих співочих телепрограмах, побули зірками місяць, а потім зірочка й закотилася. Та я і сама не всіх співаків сучасних знаю, бо їх дуже багато і за всіма спостерігати просто немає ресурсу.

«Я з тих жінок, які зроблять з нічого салатик, скандал і зачіску»

— Ну, у вас нормальный перехід зі статусу в статус: була співачкою, тепер викладаєте секрети шоу-бізнесу.  

— А завтра ще щось вигадаю. Я готова до всього. Мені дуже цікаво жити, я відчуваю смак і колір життя. І мені цікаво, що буде далі. А хто би знав, скільки разів я була на порозі відчаю, думала: «Господи, що я буду робити?». Але всесвіт мене завжди виводив на новий рівень. Знаєте, хтось сказав: «Не бійтеся розлучень, бо це - нові крила». І я на собі це перевірила. Вдячна долі, що так сталося у моєму житті, бо якби я продовжувала жити з чоловіком, то напевно не пішла викладати і не знала цієї сторони свого життя. Можливо я не пішла б в театр, бо мої концерти не дали б мені на це часу.  Але все склалося, як склалося. 

— До речі, ваша театральна стежка теж почалася з Геннадія Татарченко. 

— Так,  у 2006 році Татарченко відновив  рок-оперу «Містер Сковорода», яку зрежисерував Микола Красницький (його всі памʼятають, як одного з організаторів і режисера від України першого «Слов'янського базару»). 

І на тій рок-опері почалася моя дружба і співпраця з актором Анатолієм Гнатюком. Ми зібрали гарну команду і випустили цю виставу, яку показали в місцях, причетних до життя Григорія Сковороди - в Переяславі-Хмельницькому, в Харкові, Полтаві. Боже, а які тільки будинки культури Київської області не бачили мене і Гнатюка у цій виставі. 

Астрая на відпочинку, фото з особистого архіву Олени Петрової

— А ви ж там грали чаклунку про яку Геннадій Татарченко казав, що «це справжня лярва, яка керуватиме мужиками аж на раз».

— Так, це моя роль. І це, до речі, була єдина жіноча роль. В тому проекті взагалі дві жінки їздили по гастролях — я і гримерка Світлана Новік. А моєму сину Кирилові тоді було 10 років і він виходив в кінці вистави в образі янгола, грав на сопілці і говорив «Душа не помирає, божий сину. Христос воскрес, воскресне й Україна». 

Ну і від «Містера Сковороди» я вже плавно перейшла в театр де граю й понині, тож приходьте на вистави і побачите, в якій я формі. Бо знаєте, люди мене коли зустрічають, кажуть: «Ой, Астрая, а де ви були, а чому ви зараз не співаєте?». Люди бувають такі дивні, їм здається, що якщо тебе менше стали по ТБ крутить, то ти вже не працюєш. А багато артистів, яких взагалі ніколи не показували по телебаченню, дають концерти десятиліттями. 

«З жодною актрисою у мене не було конфлікту, нікому я не тримаю дулі за спиною»

— У 2026 році своє десятиріччя буде святкувати театральна агенція «ТЕ - Арт» до появи якої ви маєте пряме відношення. 

— Так, цю антрепризу створила Тетяна Єдемська - моя кума та подруга, з якою ми разом вчилися та хрестили дітей.. Ми випустилися в 90-х, коли з театрами все було погано, а з кіно ще гірше. Я тоді пішла в шоу-бізнес, а Таня в бізнес. І якось у 2015 році ми з нею зустрілися і вона сказала, що бізнес той у неї вже в печінках сидить,що хочеться щось зробити для душі, тож вона мріє зробити театр. «Ти зі мною?» - спитала мене тоді Таня і я відчула радість від нової історії, яка замайоріла попереду.

У березні 2016-го року з'явилася перша вистава «Давай займемось коханням», а у вересні ми випустили комедію «Третій зайвий». І так потихеньку антреприза «ТЕ - Арт» стала однією з найкращих в Україні. Нині в її репертуарі близько 11 вистав, а у березні чекайте ще прем'єру. Зараз наші вистави стали дуже затребувані глядачем і гастролі розписані до 2027 року.

— Антрепризу «ТЕ - Арт» знають всі, бо там грають справжні зірки - Дарья Петрожицька, Анна Кошмал, Ксенія Вертинська, Ольга Атанасова, Наталка Васько, Ліля Ребрик і звичайно Астрая.

— Глядач іде на хорошу режисуру, на цікаву історію, та перш за все на акторів. Тому звичайно у нас підібралася компанія — вогонь! Ми в приватному спілкуванні називаємо себе «команда мрії», ну бо як би там не було, які б відомі особистості зі своїми, безумовно, не найсолодшими характерами у нас разом не збиралися, але на сцені всі викладаються на 100%, всі грають відкинувши амбіції, щоб нам у фіналі не було соромно за наш продукт.

— А як така кількість зірок уживається за кулісами?

— Ой, я, в принципі, така людина, що мене не можна розвести на конфлікт. Дівчата мене між собою називають Альонушка і вважають мудрою людиною та цінують за те, що я не інтриганка. З жодною актрисою у мене не було конфлікту, нікому я не тримаю дулі за спиною. Ну і у мене досвід. Я дівчатам завжди кажу: «Вам мене нема чим здивувати, бо я в шоу-бізнесі дуже давно». 

З акторами: Дарією Петрожицькою, Ксенією Вертинською та Володимиром Гладким, фото з архіву Олени Петрової

— В театрі ви свій ексцентричний імідж не полишили. Я бачила вас в ролі матусі нареченої у комедії «Третій зайвий» — ви там на каблах і весь час трохи під шофе з келихом шампанського в руці. Образ яскравий та гротескний. 

— Коли мені цю роль запропонували, вона здалася такою маленькою, що я не знала навіть, що там грати. Але Толя Гнатюк мене переконав, що будь яка роль - це твій досвід. І ми з режисером з Владою Білозоренко виписали цілу біографію моєї «мами» — бо вона геть не прописана у автора. Ми вигадали як вона себе поводить, що любить, додали таку веселу ваду, що вона любити трошки… підбухнути і склався образ, який всі запамʼятовують. Так що немає маленьких ролей, є погані актори. 

Зараз, наприклад, у нас вийшла прем'єра вистави «Яхта кохання» і там три жіночі ролі і не такі головні, але дуже цікаві.

І знаєте, кожен раз, коли я виходжу на сцену, то згадую свою викладачку акторської майстерності Нінель Анатоліївну Биченко, яка виховала багато відомих артистів. Коли я пішла в шоу-бізнес, вона мені сказала: «Дитинко моя, я мала надію, що ви все ж таки станете акторкою, а ви пішли співати і це шкода, бо у вас талант». І от зараз я граю і почуваю себе прекрасно. 

«Зранку - обовʼязково тепла вода з лимоном і без цукру»

—  У вас реально крута фігура і фізична форма загалом. Причому як була, так і є. Це результат чого: генетики, дієт, спорту? Чим і як ви займаєтеся зараз, як харчуетеся і від чого відмовляєтеся? 

— Я живу на чудовій набережній, поруч - розкішний парк, і навіть острів. І от вже багато років, з травня по вересень, зранку, я проходжу свої «ранкові кілометри». Навіть подруг своїх підсадила на це. Теплі промені вранішнього сонечка, спів пташок, сезонні квіти, плескіт хвиль…. Все це тримає у формі у всіх сенсах. Іноді затримуюсь після ходіння, сідаю на деревʼяний лежак на острові - дивлюсь на воду, вирішую якісь справи в телефоні. Називаю це - мій ранковий робочий кабінет.

Що стосується харчування і дієт, не завжди виходить, як правильно, коли маєш гастрольне життя… Але все ж таки зранку - обовʼязково тепла вода з лимоном і без цукру, його я давно не вживаю в напоях. Обожнюю салати, всяку зелень - це на столі завжди. Люблю на ніч замочити насіння чіа у ряженці або насіння льону у кефірі. Коли є час, готую вдома, а я це роблю і смачно і красиво і тоді, звичайно, їм усе.

Щодо спорту, то коли згадую (сміється), то роблю трохи вправ з йоги для розтяжки - тіло має бути гнучким - це важливо - ну і трохи дихальних вправ. Та  головне - це світлий настрій, ранкова посмішка, любов і цікавість до улюбленої справи, до людей, до світу, і все буде - «Океюшки Окей!», як каже герой нашої вистави “Третій зайвий”.

— Роздивляючись ваші фото, одразу стає зрозуміло, що ви фанатка шляпок і головних уборів взагалі.  Скільки у вас шляпок в гардеробі?

— Ну, 15 є точно. Ні, чекайте, у мене ще зимові, тож думаю до 30-ти. Я їх звідусіль привожу і ще якісь мені дарують.  І от нещодавно купила такий дизайнерскій витвір - щось між шляпкою і кепі. Обожнюю це. А ще всілякі косиночки. Як казала моя подруга: «Це тільки ти вмієш щось на голові накрутити, щоб воно виглядало красиво». І це правда, я з любої косиночки, з будь-якого шарфика, та майже з нічого, зроблю щось. Я це дуже люблю.

Ну а шляпка - це ж на всі випадки життя — голова не вимита, шляпка завжди врятує ситуацію.  По-друге, можна не думати про зачіску, бо ти приходиш в шляпці і завжди виділяєшся і тебе серед натовпу завжди впізнають. І по-третє, це просто красиво.

«З війною я стала спокійнішою, бо почала наперед думати, а далі вже випускати емоцію»

— Вашому сину Кирилу цією весною виповнюється 30 років. 

— Боже, да. Я якось зайшла в аптеку і попросила ліки для дитини, а аптекарка поцікавилася, скільки дитині років. Я відповіла, що 30, а вона без всякої емпатії: «Так це ж не дитина». Ну, кажу, може це і чоловік вже, але для мене - син.

Я дуже ним пишаюся і він хороша дитина моя. 

— А що Кирилу передалося від мами-співачки і тата-композитора?

—  Від мами гумор і чорний зокрема. А кажуть, що чорний гумор - це показник високого інтелекту. Він частенько мене тролить: «Мама, ти ж розумієш, що я - краща версія тебе». І я не розумію тих викладачів, які не радіють за своїх студентів, чи батьків, що ревнують своїх дітей до їх досягнень. Я пишаюся і сином, і своїми студентами, радію, що вони займаються творчістю. 

Син у мене більшою мірою актор дубляжу і озвучки, але його також запрошують режисером дубляжу. Він досконало знає англійську мову — у нього ж освіта перекладача. А щодо музики, то я вважаю, що в нього добре поставлений голос — я якось підслухала, як він співає — але він трошки соромиться цього. 

З сином Кирилом, фото з архіву Олени Петрової

— А яких відомих персонажів Кирилл Татарченко озвучував в кіно?

— З недавнього, він озвучував Стіва в серіалі «Дивні дива». А ще він голос Наруто в японському аніме-серіалі. Він дуже багато чого українською дублює і я вже навчилася його трошки впізнавати. Іноді дивлюсь на Нетфліксі якісь серіал і раз, чую голос синочка. І він буває озвучує не дуже хороших персонажів, наприклад в тому ж «Лінкольні для адвоката». 

— А вам син якусь роль в дубляжі не пропонує?

— Ви розумієте, дубляжники - це такий дуже закритий клан митців. Вони його оберігають і дуже тяжко пускають туди чужих. Ну, мені так здається. Я якось сина спитала чи може мама десь когось озвучити І він сказав мені строго: «Мама, тут треба школу мати». Я прям обалділа й кажу йому: «Ти це мені говориш, заслуженій артистці України?». На тому і розійшлися. 

— Ви всю війну в Києві, ну не рахуючи кількох місяців на початку вторгнення, коли ви виїхали в село на Київщині. Яке ваше світосприйняття того, що з нами відбувається? 

— У цьому жаху я намагаюся жити, працювати, допомагати та не втрачати почуття гумору, бо вмію брати відповідальність за себе та інших. Я така по життю: щоб не сталося - ніякого розпачу. Тут блондинка не працює моя. Я одразу затишуюсь і міркую як вийти з ситуації. Це, що стосується неемоційної сфери, бо по емоціям - тут по-всякому буває. Просто коли видряпуєшся пішки на свій відьомський 13-й поверх, а іноді декілька разів на день, то начебто вже хочеться вити, що все набридло, а я себе втішаю: «Альоночка, це ж шикарна кардіонагрузочка — вверх-вниз — і стрункість і лікуємося одночасно». 

З Павлом Зібровим, фото з особистого архіву Олені Петрової

— Я просто розглядала ваші фотки в інстаграмі й подумала, що оця жінка точно ніколи не жаліється на життя, бо у неї всередині сталевий стрижень. 

— Дійсно, я дуже не люблю жалітися і приблизно такі самі люди складають моє ближнє коло. Не люблю коли люди ниють та жаліються й нікому в цьому не даю попуску, навіть себе зловила на тому, що можу бути і жорсткою, коли допікають. Моя подруга психолог каже, що не можна рівняти всіх по собі, бо є різний емоційний стан і не всі такі адекватні як я. І я зрозуміла, що мій спосіб життя такий, але треба таки попускати іншим. І ще я вам дивне скажу — з війною я стала спокійнішою, бо почала наперед думати, а далі вже випускати емоцію.

Все з холодною головою — десять “вдих-видих”, а потім все інше. Це раніше я була нетерплячою, мені хотілося всього тут і зараз, а нині вже працює досвід та прочитані книги. І з цього досвіду я розумію, що не треба плекати надію, що скоро все закінчиться, бо коли це буде - квітень, травень чи грудень і якого року? Попри все ми живемо і маємо бути щасливими тут і зараз. А це значить, що життя продовжується і треба його жити.

Читайте також:

• «Люди буквально висіли на люстрах»: Сергій Кузнєцов з «Фрістайлу» про шалені гонорари 90-х та народні хіти;
• «Два дні на вулиці співали в 20 км від реактору». Алла Кудлай – про концерт у Чорнобилі та дует з Пивоваровим;
• «Не був відмінником ніколи»: Тарас Тополя про шлях у шоу-бізнесі, співпрацю з ГУР та топ-5 українських артистів.