Сергій Василюк із гурту «Тінь Сонця»: «Автор пісні «Їхали козаки» розраховував на гроші, Усик зчепився з ним»

Культовий український гурт «Тінь Сонця» здобув свою велику популярність ще на початку нульових, випустивши альбом «Святість віри». В подальші роки фанбаза гурту тільки зростала. Піку своєї популярності «Тінь Сонця» на чолі з Василюком досягли, коли їхня пісня «Їхали Козаки» зазвучала при виході Олександра Усика на боксерський ринг, а в 2016 році стала саундтреком збірної України з футболу на чемпіонаті Європи.

Сьогодні ж Сергій Василюк є військовослужбовцем, за плечами якого чимало бойових виходів. Він дав відверте ексклюзивне інтерв’ю сайту BLIK.ua – про Усика, творчість, війну та навіть футбол.

Сергій Василюк – про великого боксера: «Не можна сказати, що Усик вибрив собі чуба, вдягнув козацьку одежину й має нам у всьому подобатися»

– У травні на радіо ви сказали, що Олександр Усик перестав виходити під вашу пісню «Їхали козаки» через його публічне висловлювання, що мовляв він не хоче розділяти український та російський народи. Це було ще до початку великої війни. Коли ви востаннє спілкувалися з боксером? І чи контактували після 24 лютого?

– Особисто я говорив з Усиком один раз у житті. Була розмова у 2014 році, коли ми відкривали його бій на «Львів Арені». Після цього у нас була коротка розмова. Вже тоді було зрозуміло, що це не зовсім людина з нашого середовища. Іміджево він нібито і наш, але коли трошки поспілкуєшся з ним, то зрозумієш, що він трошки інший.

Але є цікавий момент, проведу таку паралель: не всі, зрештою, козаки у XVII сторіччі були антимосковської орієнтації. Дуже багато у нас було проблем якраз саме через те, що дехто з них мав проросійські настрої. Особливо в часи Івана Виговського та Івана Сірка. Наприклад, у Конотопській битві Сірко участі не брав. Навпаки завдав удару по татарах, які билися на боці Виговського проти московитів.

Не можна сказати, що Усик вибрив собі чуба, вдягнув козацьку одежину й має нам у всьому подобатися. Одначе ми живемо тут і зараз у сучасному світі. Коли вже почалася війна на сході, а Крим був анексований, мені було зовсім не близько те, як дружно наш боксер говорив про Росію. Не кажучи вже про його релігійні погляди. Хоча там була не тільки ця причина. В цілому роль зіграла ціла сукупність факторів у тому, що він перестав виходити під нашу пісню. Однак ідеологічна залишається головною серед них. 

Там були моменти більше суто такі бізнесові, скажімо так…

– Які бізнесові?

– Автор пісні Кирило Момот, який на той час уже жив у Вроцлаві, розраховував на певні грошові відрахування собі з боку Усика. Роялті, як автору. Спершу Усик зчепився через це з ним.

– Не хотів платити гроші?

– Не дуже хочу в це заглиблюватися. До того ж, ця наша співпраця не була ніяк юридично підкріплена. Тобто він взяв нашу пісню без нашого на те дозволу. Та напевно все ж правильніше було би, якби це якось юридично зафіксувати.

В будь якому разі Усик фінансово ні нам, ні автору ніяким чином не сприяв, Ба більше в одному з інтерв’ю наприкінці 2015 року він дозволив собі дуже недоброзичливі, якщо не сказати хамські вислови на нашу адресу.

Пісню він, безумовно популяризував, хоча з іншого боку, якби вона не була в принципі ідеальним для нього хітом, він би її собі музичною візитівкою не обрав. Нас як гурт це цілком влаштовувало, тому ми особливо у фінансові питання не втручались. Водночас за якийсь час мова вже почала йти не про роялті, а про тодішні політичні погляди Усика, які іміджево вже не влаштовували нас.

Олександр Усик. Фото: instagram.com/usykaa

– Як вам політико-ідеологічна трансформація Усика, що відбулася після початку повномасштабки? І що скажете про його все ще незмінні симпатії до УПЦ МП?

– Скажу, що, звісно, Усик на даний момент є найкращим амбасадором України у спорті щонайменше. Важливо те, що він обрав українську сторону, українську мову у протистоянні з агресором – це дуже важливо. Для нас це вигідно. Наскільки це щирий вибір? Ну, ми не знаємо. Швидше всього, він таки є щирим.

Щодо наших із ним взаємин і всього того, що було, я вважаю, що він мав би вийти на мене, умовно кажучи, запросити на каву, чи на якийсь там «лимонад». Чи хоч на якесь своє тренування. Аби ми просто згладили цю ситуацію, розумієте? Так було би коректно. Хоч це не є якась там моя самоціль.

– Вам відомо в якому підрозділі ТРО служив Усик? Він же так само свого часу фотографувався з автоматом…

– Не знаю, де точно був Усик. І взагалі на початку війни часто плутали поняття ДФТГ (Добровольче Формування Територіальної Громади) і ТРО. Навіть якщо він був дійсно зареєстрований як військовослужбовець у ТРО, то може бути, що це правда. Маю сказати, що боксер справді стояв на блокпостах, наскільки я знаю, біля Корчуватого. Чи був він офіційно мобілізованим, не знаю, але не сумніваюсь, що на блок-пост він вийшов за щирим покликанням, як це робили й інші медійні люди в перші дні повномасштабки.

Сергій Василюк назвав артистів, яких не любив у Території А та тих, кого дуже поважав: «Слухаю – і це просто геніально»

– От зараз ви будете вже вдруге брати участь у проєкті Анжеліки Рудницької «Територія Різдва». Розкажіть, як ви з нею зістикувались? Як ця співпраця стала можливою обидва рази?

– Ну, загалом, я би сказав, що співпрацюю з Анжелікою вперше. Перший рік просто стояло питання створення пісні. А вже цього року пройшла підготовка до святкового концерту. Ну, загалом, я дуже дякую Анжеліці Рудницькій. Не пригадую, з чого все почалося. Але вона організувала 2 збори на дрони для мого підрозділу. Передала щонайменше десь 300 тисяч гривень і якось потім вона запропонувала взяти участь у цьому своєму проєкті. Звісно, що я її давно знав і поважав. Поважаю і зараз. У часи, коли вона була ведучою, я Територію А мало дивився. І взагалі телевізор у дитинстві мало дивився. Чи то тому, що мені не особливо давали, чи тому, що віддавав перевагу більше іграм на вулиці.

Завдяки цьому хіт-параду відкрив для себе Аква Віту, Вхід у Змінному Взутті, Марину Одольську, Фантом-2.

– О, ВУЗВ – це кльова штука…

– Коли слухаю «Бо вже той день, коли…», то це просто геніально. Ще й цей кліп із рівненськими номерами РВ… Це настільки круто! Такий дух дев’яностих. І Скрябін, і ВУЗВ описували ті складні часи дуже майстерно. Така от трушність буття дев’яностих.

ВУЗВ. Фото: іnstagram.com/realpotap

– Чи були такі артисти, які на вашу думку, не мали опинитися в хіт-параді?

– Чесно кажучи, я був не в захваті від гурту Степ. Хоча зараз ти уже це сприймаєш типу, що має ж бути якийсь український поп-шансон. Навіть такий більше блатняк. Дуже вибивався Степ на тлі інших. Як і деякі російськомовні виконавці, котрі вигулькували в Території А час від часу. Зовсім мені не подобалися.

– Чим для вас важлива участь у проєкті Територія РіздвА?

– По-перше, це свято, на яке нас запросила Анжеліка Рудницька і на якому будуть присутні мої добрі друзі.

– Яку колядку будете виконувати?

– Колядку я обрав відповідно до свого світогляду. Тож вона дохристиянська – «Радуй, земле, коляда їде». Колись її дуже цікаво зробив наш колишній бандурист Іван Лузан в проєкті «Сонцесвіт». Але я вирішив зробити власну версію. До речі, буде дві ітерації колядки: суто для проєкту Територія Різдва і більш рокова версія від гурту Тінь Сонця.

Василюк висловив думку про конфлікт Безуглої та Тополі: «Зловтішатися з руйнувань людського житла і майна – огидно»

– В червні цього року внаслідок обстрілу РФ знищено квартиру Тараса Тополі та його дружини. Після цього Мар'яна Безугла написала: «Бач, як буває, Тополя. Мобілізувався для картинки, форма, інтерв’ю, замовна пісенька «Фортеця Бахмут», коли в Бахмуті ігнорували фортифікації, здоровий глузд, а Сирський змагався з Пригожиним, хто покладе більше людей за стіни одного будинку... А ти співав солодким голосом замовну пісеньку і далі спокійно собі звільнився для подальших турне». Що ви думаєте про цю ситуацію і як ставитесь до Безуглої?

– Весь гурт «Антитіла» був у 130 батальйоні. Займалися у нас медициною. Але також потім приймали поранених бійців на стабілізаційному пункті неподалік справжнього «нуля». Були постійно поряд з нами. І цього не заперечиш. Тому не можна сказати, що «Антитіла» чи Тарас Тополя не виконували бойових задач. Хай навіть задачі ці були медичного характеру. Є ж бойові медики.

Те, що Тарас Тополя одягнув форму, не є якимось позерством, чи фейком.

Не хотів би коментувати Безуглу далі. Воно мені просто не личитиме. Щодо пісні «Фортеця Бахмут», то Бахмут дійсно незалежно від того вдало чи не дуже була сформована на цьому напрямку оборонна кампанія, – це вже символ. Москалі дуже довго не могли взяти це місто. Творитися цей символ почав ще у 2022 році на східному березі Бахмутки. Тому обговорювати пісню в негативному ключі я би не став. Такі гімни мають місце бути на цій війні. Якщо їх слухають, вмикають, значить це потрібно.

А говорити те, що Безугла сказала про ракету – це нелюдська якась реакція. У мене таке враження, що у неї якесь особистісне неприйняття Тополі. Дуже низько з боку депутатки. Зловтішатися з руйнувань людського житла і майна – це дуже огидно. Так може робити тільки неадекватна людина.

– Пісню «Фортеця Бахмут» часто критикують за надмірний пафос і шароварщину. На вашу думку, як музиканта ця критика справедлива?

– Загалом пісня вдала. Мені не спадало на думку слово «шароващина» під час прослуховування цієї пісні. Цим терміном можна називати дуже багато пісень.

Тарас Тополя і гурт «Антитіла». Фото: Instagram

Сергій Василюк – про українізацію: «Усик та футболісти наші рідненькі перейшли на українську. Це точно не моя, чи когось іншого, заслуга»

– Соцмережі вашої політичної партії «Народовладдя» досить активно оновлюються. Так само, як і партійний сайт. Чи плануєте ви брати участь у політичному процесі після нашої перемоги над росіянами?

– Я вважаю, що ні піснями, ні дронами, кулеметами чи мінометами країну остаточно не врятуєш. Можна нищити ворога, підіймати бойовий дух, але ви знаєте, я часто своїм знайомим, друзям ставлю питання: вас не зачіпає те, що у парламенті сидять люди, які нічим не кращі за вас самих? Це просто люди, які роблять більше шкоди, ніж користі для нашої країни. Хочеш зробити добре – зроби сам.

Скажу, що глобально більше не вірю жодним акціям чи революціям. Розумію, що у Верховній Раді має бути щонайменше 226 депутатів, які героїчно служитимуть Україні. Робитимуть все для повернення віри українців у свою державу. Щоби українці хотіли і мали можливість тут жити. Як мешканці однієї з провідних держав континенту. Вважаю, що так має бути в будь якому разі. І якщо конкретно в мені буде потреба, щоб я ішов одним з тих 226, то я піду.

 Я згадав про революції і акції. Зараз скажу взагалі на перший погляд крамольні речі. Ми живемо в час, коли Україна вже відбулась. Шляху назад, слава Богу, не буде. Так чи інакше ми державність збережемо. Нашу національну ідентичність ми уже виплекали. Важливіше зараз не стільки робити чергові вшанування, меморіальні заходи, музеї, тощо. Краще хай всі ці люди, патріоти пустять свій запал в те, щоб прийти до влади в Україні. Бо гріш ціна буде всім цим вшануванням, патріотичним концертам, якщо ми знову будемо, як гетто у себе ж в державі. Як співалося в пісні: «я живу ніби вдома, але я емігрант».

– Так, я колись давно в дитинстві її чув…

– 20 років тому було доречно співати цю пісню. В ті часи українська мова була на маргінесі. Дуже вже багато було сентиментів відносно російської мови, культури. А зараз уже «геть від Москви» відбулося. Уже не так важливо спиратися на якісь героїчні моменти минулого, щоби торувати шлях у майбутнє. Треба просто діяти.

Зроблю таке порівняння: військовий пройшов вишкіл всебічний, практично всьому навчився. Далі він просто має їхати на бойові. Бо інакше немає сенсу в тому, що він вчився. Те ж саме й з патріотами, які не хочуть іти до влади у своїй країні. Від умовного Ярослава Мудрого і Степана Бандери до наших сучасників Да Вінчі та Олега Куцина – цей героїчний ланцюг на підкорці українців є.

Нація українська відбулась остаточно. За іронією долі, Путін відіграв у цьому дуже важливу роль. Зараз головні зусилля уже навіть не на патріотичне виховання мають іти. А на те, щоб прийти до влади і впровадити патріотизм на найвищому рівні. Та й не тільки патріотичне виховання, а й реалізацію всього нашого потенціалу, як держави та суспільства. Якщо я буду потрібен в цьому процесі, то долучуся залюбки.

– До війни і політики у вашому житті була виключно музика. «Тінь Сонця» з’явилась 1999 року, коли ви були в 10 класі. Пам’ятаєте свою першу написану пісню?

– Ми записували її на магнітофон. До нашого сорому, ця пісня не збереглася до наших днів. Пісня авторства мого брата Олексія Василюка під назвою «Зимні». Дещо жорстка і грубувата, не дуже мелодійна, але з цікавим текстом. То була така перша проба пера. Хоча на той час у мене самого вже були свої пісні, які я накопичив. Із них в наш репертуар увійшла «Моя дорога» з альбому «Святість віри». Написав її ще у 15 років. Потім вона перекочувала у перший альбом. Тобто, «Зимні» і «Моя дорога» – це такі точки старту.

Тінь Сонця. Фото: instagram.com/tinsontsya.official

– На ваше виховання в такому патріотичному ключі вплинув ваш батько Юрій Василюк. Ким він був?

– Мій батько досі працює інженером. Він заклав першу цеглинку в моє патріотичне виховання. А вже на становлення мене, як націоналіста в широкому сенсі вплинули багато людей. З батьком ми перейшли на українську в 1990 році. Відтоді і до початку нульових я розмовляв двома мовами – українською та російською. На українську остаточно перейшов десь у 2001-2002 роках.

– Як людина, яка свого часу перейшла на українську з російської, які поради можете дати нашим співгромадянам, котрі досі ще російськомовні і не наважуються на цей перехід з тих чи інших причин?

– З мене в цьому сенсі поганий порадник. Єдине, що я можу сказати, що під моїм впливом деякі люди перейшли на українську. Загалом то я проти примусової українізації. Примус завжди буде викликати опір, якщо ми говоримо про приватне спілкування. На державному рівні закон є закон, безумовно.

Якщо говорити про школи з угорською, румунською чи іншими мовами викладання, взагалі не розумію, як ці заклади можуть існувати за державний кошт. При всій повазі. Школа покликана дати можливість учню потім вступати в якийсь український виш. А як це робити, якщо ти в іншомовній школі навчаєшся?

Щодо публічного спілкування, то той же Усик та футболісти наші рідненькі, інші спортсмени перейшли на українську. Навіть не знаю, як це сталося. Це точно не моя, чи когось іншого, заслуга. Так, вплинула повномасштабна війна і відбувся перехід на зло ворогу. Так або інакше це відбулося. Ніхто нікого не змушував. А якщо люди не перейшли зараз, то навряд перейдуть колись пізніше потім. Цей процес треба пройти усвідомлено, а не під примусом.

Василюк – про «козацький рок»: «Директорка культурного центру нам каже: які ви патріоти та козаки, якщо хочете робити концерт у страсну п’ятницю?»

– Під час навчання в педагогічному виші на початку двотисячних ви активно займалися популяризацією свого гурту. В який саме спосіб це робили? 

– Почав ходити по радіостанціях з 2004 року. Був то час вже останнього курсу. Ходив і на Українське Радіо і на Радіо Rocks. На радіо Rocks був такий ведучий Руслан Півень. Крутив нас просто постійно. Тоді якраз вийшов альбом «Над Диким Полем». Ми в чомусь поспішали, але разом з тим створювали армію шанувальників.

Пам’ятаю, як на фестивалі «Тарас Бульба» у 2004 році не пройшли кваліфікацію. Вилетіли після першого дня відбору в Дубному. Наступним був фестиваль «Подих». Той відбір був трохи схожий на Лігу Чемпіонів. Ми ледь-ледь пройшли до фіналу. Судді були від нас не в захваті. Все відбулося завдяки симпатіям глядачів.

– Ви заснували такий жанр, як козацький рок. Чому саме козацький, а не просто патріотичний? Які елементи вкладаєте в цей жанр?

– Особисто я так цей жанр не називав. Цю назву дали журналісти. Ми це називали heavy-folk. Тобто, такий heavy-metal зразка Iron Maiden та Black Guardian із українським фолком. Цікаво, до речі, що спершу у нас не було бандури. Звук цього інструменту ми імітували на гітарі. Один з наших перших хітів «Козача могила» первинно грався на гітарі.

Ви правильно сказали – «патріотичний рок». Це якраз і називали козацьким роком музичні критики та журналісти. Відповідно, козацьким роком характеризували не лише нас, а й раніше «Кому вниз» та «Гайдамаки».

Колись був такий випадок: я хотів зробити концерт пам’яті Петра Конашевича-Сагайдачного у Могилянський Академії. Але в той рік його день народження припав на страсну п’ятницю. І тоді був конфлікт з директоркою КМЦ. Вона нам каже: які ви патріоти та козаки, якщо хочете робити концерт у страсну п’ятницю?

– У нас є гурт Kozak System, який грає також переважно патріотичну музику. Сприймаєте їх, як своїх конкурентів?

– Всі ми трохи конкуренти. Безумовно наш слухач перетинається. Але в цілому кожен з нас робить своє. Ми з «Kozak System» мало чим схожі, якщо не брати до уваги патріотичний напрям значної частини текстів. У них більше балканських мотивів у музиці. Ще з часів перебування у складі гурту «Гайдамаки» Іван Леньо робив акцент на балканському звучанні з українським змістом. Ми ж зі свого боку намагаємось робити щось таке дійсно козацьке.

Kozak System. Фото: соцмережі Kozak System

– З 2007 року ви почали їздити до Білорусі та до Польщі. Білорусь зараз є співагресором у війні Росії проти нас, а ставлення поляків явно погіршилося у порівнянні з 2022 роком. Як вас приймали з козацьким роком в цих країнах ще до початку всіх військових дій та анексій з боку Росії?

– Білоруська нація поки що не спромоглася набрати тієї ваги, якої набрала українська нація, її свідома частина, в Україні. В Білорусі завжди були патріоти, які говорили білоруською. Якщо ставити питання про те, хто наш братній народ, то це білоруси. Ті з них, які так само ставляться до своєї мови та культури, як ми до нашої.

Відповідна публіка і ходила на наші концерти. Ми там співали білоруською, а нас вітали гаслом «Слава Україні!». Про Білорусь тільки найкращі спогади. Двічі, якщо не тричі там виступали тільки за часів АТО. Останній наш виступ був на фолк-фестивалі, де був російський гурт «Аркона». Надворі був 2017 рік. Наш виступ публіка проводжала вигуками «Слава Україні» і навіть «Слава Нації!». По тому російські музиканти ще довго не могли вийти на сцену😊.

З Польщею у нас був суперечливий досвід. Там погано ставляться до козацької тематики. Ми одного разу зіграли ближче до фіналу концерту в Любліні кавер на пісню польського гурту «Будка суфлера» і то був просто фурор. Люди кричали, плакали, стрибали. А опісля кажемо: «Немає жодного поляка, хто не знає, хто такі українські козаки». І тут раптом увесь успіх щойно зіграної пісні було помножено на нуль. Ми заспівали «Їхали козаки», але цю пісню сприйняли якось дуже холодно.

– 2020 року була революційна спроба у Білорусі під час чергових «чесних» президентських виборів, де результати традиційно підтасували на користь Олександра Лукашенка. Ви стежили за тими подіями? Як гадаєте, чому революція у Білорусі не мала успіху?

– Буду непопулярним в цьому плані. Окрім нашого духу повстанців, скажу, що в Україні революція не раз ставалась через поліолігархат. У нас умовний Льовочкін може діяти всупереч Януковичу. Білоруська та російська реальності моноолігархічні. Там немає такого, що керівник адміністрації президента може виступити проти президента на боці опозиції. Там занадто жорстка владна вертикаль.

Чим лідер гурту «Тінь сонця» Василюк займається в армії? «Якби не мав досвіду бойових завдань, то комплексував би з приводу того, що роблю нині»

– У ваших соцмережах багато звітів з благодійних концертів на підтримку вашого підрозділу. Яка ваша роль у ньому? 

– Афіші на сторінках у соцмережах ви могли бачити і 2022 року. Попри те, що я часто грав і граю концерти, я ніколи не хотів відмежовуватися від свого бойового підрозділу на користь якогось суто мистецького. Якщо дозволяє службовий графік, то тоді оформлюються відрядження, інколи за кордон.

Залишатися у бойовому підрозділі – прекрасно. З ним ти пройшов не один бойовий вихід. Мене пов’язує з 241 бригадою територіальної оборони бойова робота всі ці роки. Адже ж спочатку я був у 130 батальйоні, де починав, як піхотинець у 4 роті. За рік опісля був уже в мінометній батареї. З минулого року я в команді аеророзвідників. Спершу ми були взводом, а потім нашому командиру довірили командування цілою ротою та левова частина взводу пішла за ним у РУБпАК «Вирій».

Тож афіші у мене були всі ці роки. Просто цього року, можливо, я більше займаюсь такою діяльністю, яка дозволяє нашому підрозділу бути краще укомплектованим і підготовленим до виконання бойових задач. Якби мені запропонували робити подібне на самому початку, то я б відмовився, швидше всього. А зараз, після трьох років на бойових, можу погодитися, з моральної точки зору, на такий вид діяльності. Водночас я завжди готовий іти знову на бойові.

– То ви зараз такий солдат, який займається матеріальним забезпеченням?

– Старший солдат😊. Значною мірою так. Я часто граю концерти на підтримку свого підрозділу – в Україні та за кордоном, що дає можливість залучати волонтерські кошти на закупівлю необхідних речей для нашої бойової роботи. При цьому взаємодію із волонтерським фондом UA.Help, який допомагає нам здійснювати різноманітні закупки через їхні рахунки. І цю роботу теж хтось має робити.

Повторюсь, якби в минулому не мав досвіду бойових завдань, то, напевно, комплексував би з цього приводу і не дозволив би собі займатися тим, що роблю нині. Та оскільки у мене за плечима є досвід та певний рівень довіри й авторитету, то командування вирішило делегувати мені ці завдання.

– Миколай Сєрга згадував про вас у одній статті на тему діяльності його підрозділу «Культурний десант». Були від нього пропозиції перейти на постійній основі до КД?

– Так, минулого року дуже активно взаємодіяв з Культурним Десантом. Зокрема з групою Дмитра Мельничука. Там багато прекрасних людей, які пройшли бойові випробування, серед них – Віталій Кириченко, який служив у нашому батальйоні. Між бойовими виходами я їздив грати концерти для військових у нашому секторі. Коли ми були на Бахмутському напрямку, я жив у Костянтинівці, вони жили у Краматорську і я долучався до їхніх заходів. Інколи мене запрошували зіграти концерти й інші підрозділи напряму – приємно, що цю музику у війську справді люблять.

Пропозиції перейти в КД були. Однак повторюсь: хочу залишатися з командою, з якою мене звела доля на цій війні. Та й задача КД – це більше морально-психологічна підтримка військових на війні. В перший рік вторгнення, після звільнення Харківщини, я мав багато відряджень від Генштабу, пов’язаних із морально-психологічним забезпеченням. Це неймовірні спогади: наприклад для 14 ОМБ ім. князі Романа я одного дня зіграв 6 виступів, без мікрофону, ще й в прохолодну погоду. Зараз таких концертів в мене дещо менше, бо за сукупністю факторів я вважаю, що долучати кошти на благодійних концертах вкрай важливо для успішного нищення ворога і збереження життів наших.

Сергій Василюк. Фото: instagram.com/tinsontsya.official

– А як відбувається запрошення від окремих підрозділів, не асоційованих з Культурним Десантом? Вам кажуть: «Сергію, приїдь, поспівай»?

– Так, у такий спосіб теж може бути. Наприклад, у мене є побратим у 43 артилерійській бригаді Святослав Кутняк. У Третій Штурмовій, Карпатській Січі та загалом багато де є чимало друзів. Загалом же, у дні відпочинку між бойовими завданнями переважно долучався минулого року до краматорської групи Культурного Десанту, як доброволець, неформально.

– Як на ваші відрядження до інших підрозділів реагує командування вашого з’єднання? Не обурюється з того приводу? 

– Загалом про обурення не може бути й мови, адже в таких відрядженнях я працюю в інтересах підрозділу. Взагалі, хотів би сказати, що мій командир – дуже адекватна людина. Плюс він бачив мене в бойовій роботі й зрештою, знає, хто я є. Вочевидь він розуміє, що моя музична діяльність важлива й для України в цілому, а не лише виключно для мого підрозділу. Тому ніяких ревнощів нема. Вважаю, що в нашій бригаді максимально якісно побудована робота і комунікація, із обов’язковою взаємною повагою.

Лідер «Тіні сонця» Василюк – про футбол: «Ребров – мій улюблений гравець, але…»

– 2016 року наша футбольна збірна виходила на поле під вашу пісню про козаків. Стежили тоді за грою національної команди?

– Тогочасна збірна була ще доволі непогана. Хороший був склад. Дуже люблю футбол взагалі. Але все таки найкраща збірна, на мою думку, була в кінці дев’яностих. Більшість футболістів тієї команди грала на фінальних стадіях Ліги Чемпіонів. До складу додавалися хороші гравці Карпат і Шахтаря. Але Шевченко та Ребров були найкращі.

З приємного напередодні Євро-2016 в нас була можливість поспілкуватися з наших тодішніми зірками футболу. Найбільше, до речі, – з Русланом Ротанем. Окрім того, і з Федецьким, Зозулею, навіть із Тимощуком.

– Якщо вже зайшла мова про Анатолія Тимощука, то як ви зреагували на його безхребетну позицію після початку повномасштабного вторгнення?

– Тимощук давно сам собі не належить. Він був наш, коли бігав зі стрічкою синьо-жовтої барви. У нього були особисті причини залишитися на Московії й інтегруватися там. Скоріш за все, другий шлюб зіграв свою роль. Хоча це не скасовує факту його зради. А з іншого боку, мені його шкода. Можна йому поспівчувати.

– Чи повинен Сергій Ребров піти у відставку з посади тренера збірної, враховуючи той футбол, який ми бачимо від збірників останнім часом?

– Ребров – мій улюблений футболіст. Але зараз уже і я починаю бачити його огріхи. Чому б у першій зустрічі з тим же Азербайджаном не зіграти у двох нападників? Чому вийшов Іван Калюжний, а не Єгор Ярмолюк, який був у кращій формі? А загалом, на жаль, проблема тут не тільки в Реброві, а в тому, що недавно висвітлив Артем Кравець у інтерв’ю. Якщо в Динамо таке, то можна собі тільки уявити, що відбувається у нашому футболі загалом.

Український футбол дуже спотворено розвивається.

До Шовковського ще питання. А що, до Арди Турана питань немає? Є уже! Не зміг навіть пройти кваліфікацію до Ліги Європи з Шахтарем. Наявність наших окремих наших хлопців у топ-чемпіонатах не свідчить, що це покоління є найкраще. Ну, добре, Забарний грає в ПСЖ. Судаков і Трубін у Бенфіці, але це не той рівень, щоб рвати увесь світ. Але що лишається… Вболіваємо тепер в Лізі Чемпіонів за ПСЖ, Бенфіку і Карабах.