Шоу BIZ

День українського кіно: топ-5 найкращих фільмів вітчизняного кінематографу від BLIK.ua

Ілля Рябінін
259
Кадр з фільму «Тіні незабутих предків». Фото: Довженко-Центр
Щорічно в Україні у другу суботу вересня відзначають День українського кіно. Це свято було засноване указом Президента України від 12 січня 1996 року та у чинному році цей день припадає на 13 вересня.

День українського кіно засновано у 1996 році відповідним указом президента Леоніда Кучми  № 52/96 на підтримку ініціативи працівників кінематографії України. BLIK.ua розповідає про свій топ-5 найкращих українських фільмів всіх часів. 

Тіні забутих предків (1965, Сергій Параджанов)

Одна з найкращих вітчизняних кінострічок від режисера Сергія Параджанова за мотивами твору Михайла Коцюбинського. На тлі кривавої ворожнечі двох гуцульських кланів народжується чисте і світле кохання юних Івана та Марічки. Багато випробувань доведеться подолати коханим, перш ніж поєднаються їхні серця, говорить синопсис фільму. У головних ролях — Іван Миколайчук та Лариса Кадочникова. 

Пропала грамота (1972, Борис Івченко)

Кіноілюстрація українського психологічного архетипу, створено роботою сценариста Івана Драча та режисера Бориса Івченка, за участю зіркового складу акторів на чолі з Іваном Миколайчуком, які створили справжній шедевр українського кінематографа, що є актуальним у всі часи.

Вавилон-ХХ (1979, Іван Миколайчук)

Вершина акторської гри Івана Миколайчука, який виступив і режисером фільму. Стрічка містить і любов і смерть, гріх, специфічний народний гумор та мандрівний народний філософ із цапом Фабіяном, класичний фольклорний сюжет «пошуку старовинних скарбів», і це далеко не повний перелік!

Атлантида (2020, Валентин Васянович)

Ще до виходу в прокат стрічка стала головним вітчизняним фільмом останніх років. Події фільму розгортаються після ліквідації «Л/ДНР».  Донеччина та Луганщина стали непридатними для проживання, місцевість сильно спустошена, зміни — незворотні. Валентин Васянович показав постапокаліптичну пустелю з атмосферою антиутопії, де головний герой, який страждає від ПТСР, не може впоратися з мирним життям та постійно готується до чергового бою.

В бій ідуть одні «старі» (1973, Леонід Биков)

Друга світова війна. Капітан Титаренко завжди набирав до своєї ескадрильї льотчиків, які окрім майстерності пілотів вміють добре співати. Всім його підлеглим було не більше двадцяти, а поповненням слугували ще більш юні випускники льотних училищ прискореного випуску. Останніх він завжди намагався вберегти від боїв, проте коли Люфтваффе вдираються в українське небо, відступати вже нікуди, і в літаки сідають вже колишні новобранці, які крім першого кохання та братерства тепер мають відчути присмак бою та гіркоту втрати. Одна з легендарних сцен фільму — коли герой Леоніда Бикова співає «Ой у лузі червона калина».