Чому Портников — більше, ніж журналіст: ще ніколи голос української публіцистики не звучав настільки гучно
Як Віталій Портников став голосом української свободи: історія журналіста, який зробив кар’єру в Москві, але повернувся до Києва, залишившись українським публіцистом. До дня народження лауреата Шевченківської премії на сайті BLIK.ua розповідаємо про всесвіт Портникова.
Портников-журналіст відбувся всупереч радянському антисемітизму
На сьогодні Віталій Портников – найпопулярніший політичний журналіст України. На одному тільки YouTube Віталій Едуардович має майже 1,5-мільйонну аудиторію: біля 900 тисяч підписників на основному україномовному каналі «Віталій Портников», біля 500 тисяч – на каналах мовлення за кордон («Портников. Аргументы» та «Portnikov Post»), це не рахуючи значної аудиторії в пабліках у соцмережах, а Портников – всюдисущий, присутній на всіх основних платформах.
Лише за останній тиждень на своїх акаунтах в YouTube і телеканалах, до яких має відношення, провів більше 20 ефірів, включень, авторських програм. Ця неймовірна авторська плодовитість тим більше вражає, якщо врахувати широту професійних інтересів Портникова.
Що за шлях пройшов журналіст, який став символом свободи слова в Україні?
- Особисте життя: походження та родина – Москва, Київ, розлучення
Віталій Портников народився 14 травня 1967 року в Києві в єврейській родині. Його батько економіст за професією, мама – юрист. Сам Віталій рано почав працювати в журналістиці – ще восьмикласником почав друкуватися, причому, спершу в латвійській пресі. До часу вступу в вуз мав досить солідну підбірку публікацій, але при цьому не зміг вступити в університет у Києві чи Москві через антисемітизм, який панував у радянському суспільстві.
Існувало негласне обмеження на прийом євреїв у вузи столиць союзних республік, тож Портников вимушений був вступити на філфак Дніпропетровського держуніверситету, а через кілька курсів перевівся на факультет журналістики Московського держуніверситету. Навчався на аспірантурі МГУ по спеціалізації «періодична преса та друк».
Він був одружений у Москві, але шлюб із дочкою досить високопоставленого та заможного діяча завершився розлученням.
Після закінчення університету Портников залишився в Москві, де активно працював у журналістиці. Всі ці роки Віталій був затребуваний у російській журналістиці – в пресі, на телебаченні, в інтернеті. Широко співпрацював із Радіо «Свобода» та «Независимой газетой», але при цьому ніколи не поривав зв’язків із батьківщиною і в Москві називав себе українським журналістом.
Це сприймалося як красивий жест, але насправді Віталій Портников весь цей час співпрацював із газетою «Молодь України» та друкувався навіть у «Українському футболі», завжди висвітлював події світової політики крізь призму українських інтересів.
- Майдани та вимушений виїзд
Згодом Портников повернувся до Києва, де продовжив свою кар'єру журналіста та публіциста.
Під час Революції Гідності у 2013 році Портников активно підтримував протестний рух, входив у ради Майдану. У січні 2014 року він заявив, що проти нього готується провокація з боку російських спецслужб, і тимчасово переїхав до Варшави. Після політичних змін в Україні повернувся до Києва.
Входив у наглядову раду Національної громадської телерадіокомпанії України, став ведучим на телеканалі «Еспресо», де веде власні авторські проекти «Політклуб» і «Суботній політклуб». Посприяв розкриттю нових зірок телебачення України – Марії Гурської та Анжеліки Сизоненко, зараз веде ефіри з Андрієм Смолієм.
- Шевченківська премія
У 2023 році Віталій Портников став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за «публіцистичні статті та виступи останніх років». Це визнання стало свідченням його вагомого внеску у розвиток української журналістики та публіцистики. Премію Портников отримав на центральній площі міста Бородянка Київської області, де розміщений той самий розстріляний пам’ятник Тарасу Шевченку.
Також у доробку Портникова – премія Спілки журналістів України «Золоте перо» ще 1989 року, премія імені гетьмана Пилипа Орлика (1998), премія імені Василя Стуса (2022) та багато перемог у журналістських номінаціях.
Топ-10 фактів про Віталія Портникова
1. Дитинство і перші книжки
У 4 роки самостійно навчився читати, щоб перевірити, чи не обманюють його дорослі.
Першою «дорослою» книжкою була «Стара фортеця» Бєляєва, яку сприйняв критично і вже тоді зрозумів абсурдність радянської пропаганди.
2. Родина і виховання
Виріс у єврейській інтелігентній родині, де мати була юристкою, а батько – економістом, активним спортсменом навіть у старшому віці.
Батьки впливали на нього прикладом, а не суворими заборонами.
3. Погляди на радянське суспільство
Уже в підлітковому віці передбачав крах СРСР і вважав радянську систему приреченою.
Вражений тим, як радянські інтелігенти щиро вірили, що не поступаються Заходу.
4. Мовні здібності
Самостійно навчився читати багатьма слов’янськими мовами (а також латиською – щоб читати велику латвійську письменницю Аспазію).
Не вважає себе здібним до мов, але цікавиться текстами іноземними мовами заради змісту.
5. Шкідливі звички і смаки
Любить яскраві речі, зокрема носить анімешні шкарпетки.
Не дивиться порнографію — вважає жанр нецікавим для себе, але досліджував явище як частину соціокультури в 90-х.
6. Людські якості і стосунки
Обирає друзів інтуїтивно, за «хімією».
Найбільше дратують цинізм і дволикість.
Вважає, що з людьми, які хочуть бачити Україну під Росією, дискутувати нема сенсу.
7. Робота і продуктивність
Пише тексти швидко, але вважає себе лінивим.
Не готується до ефірів, але інтенсивно працює у сфері журналістики та політичного аналізу.
Статті пише переважно ввечері.
8. Подорожі та обмеження
Змирився з обмеженнями на виїзд за кордон під час війни.
Планує більше подорожувати Україною, хоч вже багато де був.
9. Музика і культурні вподобання
Слухає фаду, класику, єврейський фольк, французький шансон.
Серед українських виконавців виділяє Бумбокс і Андрія Хливнюка.
10. Улюблені автори й фільми
Автори: Айзек Азімов, Ладислав Фукс, Райнер Марія Рільке.
Улюблений фільм: «Ночі Кабірії» Федеріко Фелліні.
***
На жаль, Віталій Едуардович рідко дає інтерв’ю про себе — проте, збираючи факти про Шевченківського лауреата, ми хотіли б відзначити інтерв’ю для YouTube-каналу «Балючі теми». Це щира, подекуди іронічна розмова про особисте, професійне, культурне та ціннісне. Рекомендуємо до перегляду:
Не вдалось завантажити відео.