Кров гладіатора як ліки: вчені з’ясували, у що вірили давні римляни у разі епілепсії

Кров гладіатора як ліки: у що вірили стародавні римляни при епілепсії

Здоровий мозок працює рівномірно: нейрони розряджаються ритмічно й передбачувано. Під час епілептичного нападу ця злагодженість руйнується – клітини починають пульсувати з такою електрохімічною інтенсивністю, що людина втрачає контроль над тілом і свідомістю. Про це повідомляє Popular Science.

Мозаїка з Гладіатором. Фото: Popular Science.

Різкі неконтрольовані рухи та раптові провали завжди лякали оточення. Одні культури вбачали в них покарання за гріх, інші – втручання вищих сил або ознаку святості. Для римлян же йшлося про заразну недугу, спричинену злими духами чи одержимістю. І лікувати її, на їхню думку, можна було лише одним способом.

Як з'явився рецепт

Рим не був першовідкривачем у використанні людської крові як ліків – подібні практики фіксували у Стародавній Греції, Єгипті та Месопотамії. Проте саме римляни першими звернулися по кров воїна.

Про це йдеться у статті Фердинанда Пітера Муга та Акселя Каренберга «Між жахом і надією: кров гладіатора як ліки від епілепсії в стародавній медицині», опублікованій у Журналі історії нейронаук 2003 року.

Уперше вживати «гарячу кров з горла гладіатора» порадили в медичному трактаті близько 40 року нашої ери. Наступні п'ять століть лікарі експериментували зі способами прийому: три ложки щодня протягом місяця, висмоктування просто з рани або наповнення чаші кров'ю, що стікала з убитого.

У VI столітті один медик пропонував спалити просочену кров'ю ганчірку, а попіл змішати з вином.

Чому вірили в цей метод

Така живучість рецепта нетипова для медицини. На думку Муга, старшого викладача Інституту історії медицини та медичної етики Кельнського університету, тут простежується сильний вплив магічного мислення.

 «Люди зцілюються тими речами та процедурами, від яких вони очікують зцілитися», – пояснює він.

Гладіатори не були пересічними римлянами. За часів ранньої республіки їхня загибель на арені мала релігійне значення: полеглих сприймали як жертву богам або провідників померлих у потойбіччя. Навіть коли бої втратили сакральний підтекст, драматичні обставини смерті й далі наділяли кров особливою силою в очах сучасників.

Свою роль відіграла й те, що дослідники називають «ілюзією терапевтичної ефективності». Деякі форми хвороби проявляються лише в дитинстві та зникають у період статевого дозрівання. Тож дитина, яка приймала такі «ліки», з часом одужувала сама – проте для стороннього спостерігача це виглядало як результат лікування.

Фото: GSMinfo

Що змінилося після заборони боїв

Коли приблизно у 400 році гладіаторські поєдинки в імперії заборонили, медикам довелося шукати заміну. Її знайшли в крові тих, кого стратили через відрубування голови.

«Кров обезголовлених була кров'ю «благородних» злочинців, і це могло бути важливим при пошуку заміни крові гладіатора», – зазначає Муг.

Отже, вирішальною була не легендарна сила бійця, а сам спосіб смерті – від леза меча, а згодом гільйотини. Існував і суто практичний аспект.

«У випадку, наприклад, повішення, вам доведеться самому нашкодити тілу страченого. І поранення трупа в багатьох культурах розглядалося як погана річ», – пояснює дослідник.

Натомість кров після обезголовлення було легко зібрати. Оновлений варіант рецепта виявився не менш живучим за первісний: його вважали дієвим аж до появи протиепілептичних препаратів у XX столітті.

Читати по темі

• Тренування для розуму: 5 найкращих ігор, які радять неврологи для збереження пам'яті
• На Марсі виявили загадкову хмару завдовжки 1600 кілометрів: учені пояснили, як вона виникає
• Чому одним математика дається легко, а інші не можуть зрозуміти навіть прості задачі: що з’ясували вчені