Наука

Таємницю Долини Смерті розкрито: вчені дізналися, як важкі камені десятиліттями повзали самі

Анастасія Бондаренко
624
Долина Смерті. Фото: Space Daily.
Десятиліттями важкі валуни самі повзли дном озера у «Долині Смерті», і лише у 2013 році вчені нарешті з'ясували, як це можливо.

Загадка, що чекала розгадки 65 років: як каміння рухалось саме у «Долині Смерті»

У американській пустелі «Долина Смерті» десятиліттями існувало явище, пояснити яке науковці не могли. На висохлому дні озера Рейстрек-Плая важкі валуни самостійно переміщувались із місця на місце, залишаючи за собою виразні борозни в застиглому мулі. Про розгадку повідомляє Space Daily.

Важливо! Один валун у «Долині Смерті» за одну зиму подолав 224 метри завдяки льодовій пластині товщиною з кілька аркушів паперу і ледь відчутному вітру.

Долина Смерті. Фото: Вікіпедія

Слід без свідків

Картина, яку спостерігали всі, хто потрапляв до цього місця, вражала уяву: рівна суха поверхня, по якій тягнуться довгі сліди – подекуди понад 200 метрів завдовжки. Наприкінці кожного – валун. Ніхто їх не пересував, ніхто не спостерігав процесу. Каміння просто «з'являлось» в новій точці.

Наукова дискусія тривала з 1948 року. Висувались версії про шалені вітри, вмерзання у лід, навіть підземні поштовхи. Але жодна гіпотеза не підтверджувалась, адже жоден дослідник ні разу не застав валун у момент руху.

Експеримент, який все змінив

У 2013 році науковці вдались до нестандартного рішення: розмістили на дні озера 15 каменів із GPS-трекерами всередині й встановили навколо відеокамери. Та зима виявилась ідеальною для спостережень.

Долина Смерті. Фото: Вікіпедія

Після дощів утворилась неглибока калюжа – вода сягала лише кісточки. Вночі вона замерзала, вранці під дією сонячного тепла лід тріскався на великі пластини. Щойно налітав легкий бриз, крижані уламки починали ковзати і штовхати каміння вперед. Не шторм, не ураган, а звичайний подих вітру, який людина ледь відчула б на шкірі.

Цифри, що вражають

Результати перевершили всі очікування. Товщина льоду – як кілька аркушів паперу. Вітер – майже непомітний. Але цього вистачало: один валун подолав 65 метрів усього за 16 хвилин, а інший за одну зиму «намандрував» аж 224 метри.

Долина Смерті. Фото: Wikimedia

Чому феномен залишався невидимим так довго? Усе діялось під водою і крижаним покривом. Борозна в мулі проявлялась лише після висихання, і складалось враження, ніби каміння переміщувалось саме по собі, без жодних свідків і пояснень.

Читати по темі